Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

свої комерційні справи, де можуть, — на палубах вітрильників, на гамірних вулицях, заповнених метушливими клерками, у просторих залах традиційної біржі, де їм над головами пропливає інформаційний потік, який усі можуть бачити».

Планування і стратегія могли походити з цих високих приміщень, але їхні прояви були як загальнодоступна інформація на біржі — видимі всім.

Тож хай комунікатори дивляться.

— Які ваші наміри щодо мене, Мати Настоятелько?

— Зберігати вас при житті та силі.

«Обережно, обережно».

— Але не давати мені свободи дій.

— Скителі! Говорите про економіку, а тоді прагнете чогось задарма?

— Але моя сила для вас важлива?

— Вірте цьому!

— Я вам не вірю.

Щілина для їжі в цю мить викинула його ланч: соте з білої риби під делікатним соусом. Він почув запах трав. Вода у високій склянці, легкий аромат меланжу. Зелений салат.Один із найкращих їхніх витворів. Він почув, що йому тече слинка.

— Насолоджуйтесь ланчем, Пане Скителі. У ньому немає нічого, що могло б заподіяти вам шкоду. Хіба ж це не міра довіри?

Не дочекавшись його відповіді, вона сказала:

— Що спільного між довірою і нашими переговорами?

«Яку гру вона зараз веде?»

— Ви розповіли мені, який намір маєте стосовно Всечесних Матрон, але не сказали, що задумали щодо мене. — Прозвучало жалібно, але годі цього уникнути.

— Я маю намір змусити Всечесних Матрон усвідомити, що вони смертні.

— Як ви це робите й зі мною!

Невже в її очах блиснуло задоволення?

— Скителі. — Таким лагідним голосом. — Люди, яких змусили усвідомити, справді слухають. Не лише слухають, а й чують. — Вона глянула на його тацю. — Хочете чогось особливого?

Він внутрішньо виструнчився, найкраще, як умів.

— Трохи напою-стимулятора. Це допомагає, коли я мушу напружено мислити.

— Звичайно. Я простежу, щоб його прислали негайно. — Вона перевела увагу з ніші до головної кімнати його помешкання. Скителі слідкував за тим, де зупинявся її погляд, перебігаючи з місця на місце, з предмета на предмет.

«Усе на своєму місці, відьмо. Я не тварина в норі. Речі мають бути під рукою, де я можу знайти їх без роздумів. Так, це стимручки біля мого крісла. Тож я використовую ’ручки. Зате уникаю алкоголю. Ти помітила?»

Коли принесли стимнапій, він виявився зі смаком гіркого зілля, який Скителі за мить ідентифікував. Касмін. Генетично модифікований зміцнювач крові з гаммійської фармацевтики.

Вона мала намір нагадати йому про Гамму? Ці відьми такі підступні!

Поглузувала з нього в питанні економіки. Він відчував цей укол, коли обернувся в кінці коридору та продовжив свої вправи, шпарко повертаючись до помешкання. Який клей насправді тримав укупі Стару Імперію? Багато кріплень, одні дрібні, інші значні, та передусім економіка. Лінії зв’язків часто сприймаються як зручність. А що стримувало їх від того, щоб попідривати одні одних? Велика Конвенція. «Підірви когось, і ми об’єднаємось, щоб підірвати тебе».

Він зупинився перед дверима, вражений раптовою думкою.

Що це було? Якої кари достатньо, щоб зупинити жадібних повінд? Чи все зводилося до клею, що складався з нематеріальних компонентів? Осуд з боку рівних тобі? Та що, як ці рівні не сахалися жодної непристойності? Можеш робити все, що завгодно. А це дещо казало про Всечесних Матрон. Напевне, так і було.

Він тужив за покоєм-сагрою, де міг би оголити свою душу.

«Ягісту зник! Невже я останній Машейх?»

Його груди немов спорожніли. Дихання вимагало зусиль. Можливо, краще було відкрито торгуватися з цими жінками Шайтана.

«Ні! Це сам Шайтан спокушає мене!»

Він увійшов до своїх покоїв у покаянному настрої.

«Маю змусити їх заплатити. Заплатити дорого. Дорого, дорого, дорого». Кожне «дорого» супроводжувалося кроком до крісла. Коли Скителі сів, його права рука автоматично потяглася до ’ручки. Невдовзі він почув, що його розум набрав розгону, а думки ллються у чудесній злагоді.

«Вони не здогадуються, як добре я знаю цей іксіанський корабель. Він тут, у мене в голові».

Наступну годину він міркував, як увічнити цю мить, щоб, коли приспіє час, розповісти товаришам, як він затріумфував над повіндами. З Божою поміччю!

Це мають бути блискучі слова, сповнені драматизму та напруги його випробувань. Хай там як, історію завжди пишуть переможці.

***

Кажуть, що Мати Настоятелька нічого не може проігнорувати. Та це лише позбавлений значення афоризм, якщо не збагнути його іншого сенсу: я служниця всіх моїх Сестер. Вони критичним зором стежать за своєю служницею. Я не можу витрачати надто багато часу на загальники чи тривіальності. Мати Настоятелька мусить відзначатися прозорливістю дій, бо інакше почуття неспокою проникає до найдальших закутків нашого ордену.

Дарві Одраде

Якась внутрішня частка Одраде, яку вона називала своїм службовим «я», супроводжувала її, коли вона вранці йшла коридорами Централі.

Перетворила це на прогулянку — краще так, ніж витрачати час у тренувальній залі. Служниця невдоволена! Їй не подобалося те, що вона бачила.

«Ми надто сильно зв’язані нашими труднощами, майже неспроможні відділити дрібні проблеми від великих».

Що сталося з нашим сумлінням?

Одраде знала, що існує сумління Бене Ґессерит, хоч дехто це й заперечував. Та його викрутили й деформували так, що нелегко розпізнати.

Їй не хотілося туди втручатися. Рішення, ухвалені в ім’я виживання, Міссіонарія (їхні нескінченні єзуїтські аргументи!) — це все відхилялося від того, що набагато сильніше вимагало людського присуду. Тиран це знав.

Бути людиною — ось у чому питання. Та перш ніж зможеш бути людиною, мусиш відчути це у своїх нутрощах.

Безпристрасних відповідей не існує! Усе зводиться до оманливої простоти, складна природа якої проявляється, коли намагаєшся її використати!

«Як це роблю я».

Заглядаєш всередину себе і відкриваєш, ким і чим ти є — на твою думку. Ніщо інше цього не зробить.

Тож хто я?

«Хто ставить це питання?» Це був колючий випад з Іншої Пам’яті.

Одраде вголос засміялася, а Прокторка на ім’я Пракса, що саме проходила повз, здивовано на неї глянула. Одраде махнула Праксі рукою й сказала:

— Добре бути живою. Пам’ятай це.

Пракса ледь усміхнулася й пішла у своїх справах.

Тож хто це питає: «Хто я?»

Небезпечне питання. Ставлячи його, вона переносилася у Всесвіт, де ніщо не було цілковито людським. Ніщо не пасувало до тієї неокресленої речі, яку вона шукала. Усі довкола неї — клоуни, дикі тварини, маріонетки — реагували на смикання прихованих мотузок. Відчувала мотузки, що сіпали її, змушуючи до руху.

Далі йшла коридором до ліфта, що мав забрати Одраде до її помешкання.

Мотузки.

Що приходить з яйцем?