Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

Розділ 20

Я акуратно вилажу з ліжка, намагаюсь не розбудити сплячого Стаса. Він зараз виглядає таким милим і красивим, так би милувалась ним все своє життя. Здригаюсь від такої думки. Невже він справді настільки мені подобається? “Дуже сильно подобається” відповідаю сама собі. Але що він до мене відчуває, я так і не зрозуміла. В ресторані навіть не відповів, чи зустрічаємось ми. Спритно відхилився від відповіді. Чи може це означати, що він зі мною лише грається? Що я ще одна його забавка? Скоріш за все так. Та мені немає чому його винити, сама підпустила до себе, сама хотіла, щоб він був перший. І не шкодую.

Поки Стас спить тихенько одягаюсь. Цього разу ми ночували у моїй кімнаті. Після вчорашньої розмови з Ігорем, було соромно повертатись до ліжка Стаса. Знала, що від його пестощів не зможу стримати голосного стогону. А він довго мною насолоджувався, ніби надолужував всі ті рази, коли від нього тікала. Тому при кожному русі тіло незвично ниє і я лише задоволено посміхаюсь.

-        Куди це ти зібралась?

Повертаюсь і дивлюсь в сонні очі чоловіка. Він спирається на лікоть і не відводить від мене прискіпливого погляду.

-        Піду приготую нам каву, - відповідаю і натягую на себе улюблений теплий светр. - Вже майже дванадцята. Треба щось перекусити.

-        Я б перекусив тобою, - хижо посміхається. - Іди до мене.

Він протягує до мене руку, але я не ведусь, швидко застібаю блискавку на джинсах.

-        Спершу кава, - стою на своєму. - І не забувай, нам сьогодні ще працювати.

Він хмуриться, явно невдоволений моїми словами.

-        Я можу дати тобі ще один вихідний, - намагається підкупити мене.

-        Ні, дякую. Такими темпами я нічого не зароблю. А мені потрібні гроші.

-        Нащо вони тобі? Давай я куплю все, що ти хочеш.

-        Заспокойся. Ми не настільки близькі, щоб ти витрачав на мене такі гроші.

Стас хмурить брови, та я не чекаю його відповіді і прямую до дверей. Трохи перепочити нам не завадить.

-        Я буду чекати тебе в їдальні, - говорю йому перш ніж залишити кімнату.

Якщо поведусь на його прохання, ми знову застрягнемо у ліжку до вечора. Стас просто шалений і ненаситний, і він мене вже добре вимотав.

Спускаюсь по сходах і прислухаюсь до суцільної тиші у будинку. Тут завжди так. Рідко можна зустріти господаря дому, чи мою тітку. Вони завжди десь у справах, постійно зайняті. Ігор теж зазвичай повертається лише ввечері. І так виходить, що вдень ми зі Стасом одні, якщо не рахувати прислугу. Та сьогодні я не бачу навіть їх. Таке відчуття, наче будинок вимер.

Іду у їдальню і беруся за приготування кави. Ще раніше Ігор навчим мене користуватись кавоваркою. Згадую наше легке спілкування і мимоволі посміхаюсь. Тепер він ображений і навряд чи захоче на мене навіть дивитись.

Каво машина галасливо гуде і я занурена у думки, навіть не помічаю, що поруч хтось є. Лише коли відчуваю чиїсь руки на талії, здригаюсь від несподіванки, та відразу заспокоююсь. Стас все ж таки вирішив попити кави. Він притискає мене спиною до своїх грудей і заривається обличчям в волосся, глибоко вдихає. Не розвертаюсь, лише нахиляю голову, дозволяю йому поцілувати шию. Він робить це на диво ніжно і невпевнено, а гарячі долоні легенько кладе мені на живіт. Стас мене дивує, ще вчора він входив в мене ніби голодний звір, а зараз торкається так несміло. Каво машина вже затихла, та не звертаю на неї уваги. Прикриваю очі від трепетних відчуттів і повертаю голову до чоловіка, бажаючи ніжного поцілунку.

Раптом вловлюю легкий запах алкоголю. Дивно, коли це він вже встиг? А потім у ніздрі вривається чужий аромат парфумів і мене наче б'є електричним током. Це не Стас.

Широко відкриваю очі і різко відсторонююсь, побачивши позаду себе Ігоря. Намагаюсь вирватись з його обіймів, та він міцно стискає руки в замку на моєму животі.

-        Ігорю, відпусти, - голос тремтить від хвилювання, відчуваю, як в скронях гупає несамовитий пульс. - Що це ти робиш?

Стає соромно за те, що мені сподобались його дотики і відразу червонію. “Я думала, що це Стас” - намагаюсь виправдатись.

-        Я зрозумів, Настю, свою помилку, - шепоче на вухо і обдає гарячим подихом. - Я зволікав. Треба було відразу показати, що ти мені дуже подобаєшся. Поцілувати. Тоді б ми зблизились і Стас не втрутився між нами.

Його зізнання змушує затамувати подих, адже спочатку він мені теж подобався. Нащо зараз це говорити? Вже нічого не зміниш.

-        Не треба, - молю, сама не знаю чому. - Не кажи нічого.

-        Чому? Я хочу, щоб ти знала, - палко випалює, робить коротку паузу. - Якби я тоді був сміливіший, ти б була зі мною?

Теплі губи торкаються вуха від чого біжать мурашки по шкірі. Відхиляюсь назад, намагаюсь триматись подалі від нього, якщо не можу вирватись з міцних обіймів.

-        Можливо, але зараз це вже немає значення. Тепер я зі Стасом.

Кажу це твердо і впевнено, так щоб Ігор зрозумів, що не варто мене так притискати до себе. Він випив, та я не можу зрозуміти на скільки він зараз контролює себе. Хоч говорить наче нормально, язик не заплітається.

-        Так, я це бачу, - важко зітхає і послаблює хватку. - Я шкодую, що не поводився, як Стас. Треба було бути нахабнішим.

-        Ти не можеш бути, як твій брат, - виправляю його. - Ти інший. Ти хороший, Ігорю. Не картай себе за хороші якості.

Він мить мовчить, а потім розчіплює пальці і відпускає мене. Я розвертаюсь до нього, та не встигаю подякувати йому. В їдальню входить Стас, бачить Ігоря притуленого до мене і миттю опиняється поруч. Він щосили відштовхує брата, а потім розмахується і б'є кулаком по обличчю. Все так швидко відбувається, що я не встигаю нічого зробити.

І ось Ігор торкається розбитої губи і дивиться широко розкритими очима. Він вражений від того, що брат вдарив його.

-        Це все, що ти можеш? - шипить від болю, а очі прищурює від образи.

-        Ти дізнаєшся, що я можу, якщо не відстанеш від моєї дівчини, - ричить сердитий Стас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍