Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ух, ти. Тепер у мене є твій номер, - пробурмотів хлопець.
- І ми йдемо на побачення, - сказала я.
- Так, і побачення. Як щодо походу в кіно? - запропонував він.
- Із радістю. - Згода вилетіла з мене настільки легко, наче хтось витягнув корок, який утримував тиск усередині мене, а тепер його стравили.
- Круто. - Тейлор кинув погляд на свою машину, почухав потилицю, і знову подивився на мене. - Напиши мені свою адресу, я за тобою заїду ввечері.
- Гаразд, - погодилася я.
- Ну... - Він забарився, ніби не знав, що ще сказати. - До вечора, думаю.
- Так, до вечора.
Тейлор злегка махнув рукою, сів у вантажівку і поїхав. З боку входу почувся сміх, і я перевела свій погляд на Дага, який у цей момент підпалював сигарету. Хлопець посміхався.
- Що смішного? - запитала я також з усмішкою. Даг був кумедним хлопцем із приємним характером, але любив посміятися над людьми. Після мого запитання він кивнув у бік вантажівки, що від'їжджала.
- Тейлор смішний. - Я дивилася на нього в подиві, намагаючись зрозуміти, що такого комічного він знайшов у хлопцеві. Даг закотив очі, коли я не розділила його веселощів. - Ну, слухай, - сказав він, підходячи до альтанки. - Чувак підсаджував тебе понад місяць. А сьогодні, коли ти погодилася йти з ним на побачення, застиг, не знаючи що робити. Хіба це не кумедно?
- Може, він соромиться, - припустила я, знизавши плечима.
- Мел, уміння фліртувати він увібрав із молоком матері. Ти подивися на нього: з нього ж усі ці слова вилітають мимоволі.
- Що ж, тоді це досить корисна навичка.
- Ага, - відповів Даг, перевівши погляд на привезені рослини в діжках. - Хотів би я володіти таким умінням, коли підкочував до своєї Олівії. Це заощадило б мені до біса багато часу.
Я розсміялася і зловила себе на думці, що тепер мені було робити це все легше й легше. Олівія - або Олі, як її лагідно називає Даг - приголомшлива дівчина. Вона красива, розумна, добра і стильна. Дагу довелося тягатися за нею майже рік, поки вона погодилася піти на побачення. Він розповідав, що тоді був настільки недалекоглядним, що говорив усе, що спадало на думку його світлій голівоньці. За перші два місяці вони з Олівією розлучалися вісім разів. Потім вона говоритиме, що саме за прямолінійність вона Дага і полюбила. Хоча тепер він побоюється чесно відповідати на запитання про її вагу, зовнішній вигляд і зачіску. "Гіркий досвід навчив" - завжди каже, зітхнувши, Даг, коли мова заходить про їхні стосунки.
- Так що? Думаєш, мені все ж слід піти з ним на побачення? - запитала я.
Даг знизав плечима і зробив довгу затяжку. Випустивши дим кільцями, хлопець подивився на мене.
- Думаю, варто. Що б там у тебе не трапилося місяць тому, воно сильно тебе підкосило. Подивися, яка ти стала худа. Отож так, розвага тобі не завадить. Навіть якщо в тебе з цим хлопцем нічого не вийде, спробувати все одно варто.
Я дивилася, як Даг струшував попіл, а за ним і гарячий кінчик сигарети, а потім кидав її в урну. Думала про те, що його слова правдиві. Усі поради, які я отримала протягом місяця від мами, Джемми і Дага, склалися воєдино, малюючи перед очима неонову "Так". Я кивнула сама собі, визнаючи їхню правоту. Мені час було залишити Рона позаду, як би боляче не було.
Увечері в мої двері постукали. Відкривши, я виявила Тейлора з букетом ромашок. Хлопець був чарівний у своїй сорочці поло, чорних джинсах і з мегаватною посмішкою на обличчі. Він присвиснув, оглянувши мене.
- Маєш чудовий вигляд, - промовив він.
- Ти теж. Дякую, - сказала я, приймаючи квіти.
Швидко поставивши їх у вазу, я махнула мамі і вийшла. Ми сіли у вантажівку Тейлора, і хлопець завів мотор.
- Вибач, у мене немає іншої машини, - навіщось сказав він.
- Чому ти вибачаєшся? - запитала я.
Тейлор знизав плечима.
- Тому що ти в білому. А це робоча машина.
Я зрозуміла, що хлопець трохи нервує. І, як у багатьох, у такі моменти з нього вилітає все, про що він думає.
- Усе добре. У тебе тут чисто, тож я не боюся забруднитися. То що ми будемо дивитися? - запитала я.
- Якась нова комедія. Я взяв на себе сміливість і вже купив квитки. Це нічого? - запитав він, кинувши на мене швидкий погляд, який за секунду повернув до дороги.
- Ні, все чудово.
Фільм виявився так собі, і вже на сороковій хвилині ми покинули кінотеатр і розташувалися в невеликому бістро навпроти. Замовивши вечерю, ми віддали меню офіціантові. Більше прикриватися було нічим. Нам потрібно було про щось говорити. Першим незручну тишу порушив Тейлор.
- Вибач, що так вийшло з фільмом. Я не думав, що він такий відстій. Останні пару днів хлопці тільки про нього й говорили.
- Нічого страшного, - з посмішкою запевнила я. - Не може ж усе йти ідеально постійно.
- Але для тебе я хотів зробити все ідеально, - заперечив Тейлор. В очах хлопця був щирий жаль.
- Тейлоре, не бери в голову. Краще розкажи, як день минув.
Він трохи пожвавився і вирівнявся.
- О, у нас усі дні схожі один на одного. Дивилася фільм "День бабака"? - Я кивнула, і Тейлор повторив мій жест. - От у нас так постійно. Втомлює. Але я все одно люблю свою роботу.
Він був таким відкритим і легким у спілкуванні, що я мимоволі подумала про те, як би це було: зустрічатися з Тейлором. Не чекати щоразу, що зробиш щось не те. Не намагатися втихомирити бурю емоцій, які захоплювали й кружляли, доки решта світу не зникала, залишаючи в полі зору лише одну людину: Рона. А ось так просто вечеряти, базікаючи ні про що. Знати, що наступної миті, і через годину, а потім і через тиждень він так само залишиться простим хлопцем, який не ускладнює життя надуманими табу для нас.
- Розкажи про свою сім'ю, - попросила я.
- О, у мене вона велика, - з усмішкою вимовив Тейлор. - У мене два брати і дві сестри. Батьки досі одружені. Вони живуть усі за містом, за винятком мене. Старший брат...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова», після закриття браузера.