Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

Глава 11.2

- Збігаю, — навіщось ляпнула у відповідь.

Та судячи з напруженого мовчання, жарт не вдався.

- А якщо серйозно? – піднявши смоляну брів, грізно перепитав чоловік.

- Їсти дуже хочеться, — пролепетала жалісливо, та несміливо сіпнулася у бік кухні, боячись що не відпустить.

– Стояти! - гаркнув так, що я вмить завмерла на місці. Навіть на мить їсти перехотіла від страху. Та підняла зацькований погляд на чоловіка.

- Ти босоніж? - більш спокійно спитав. 

Не розуміючи, до чого він хилить, повільно кивнула. Що ще цей збоченець від мене хоче?

- Уламки, — ніби прочитавши мої думки, уточнив Стас.

І бачачи що я ні як не можу втямити, уточнив:

- Від китайської вази.

Ах так, як я могла забути що розпанахала цю фарфорове одоробло вщент. Тепер її уламки розкидані мабуть по всій вітальні.  

І поки я розмірковувала над тим, як мені діяти діяти, Корецький зробив те, що я від нього ніяк не очікувала. 

У два кроки, подолавши відстань, що нас розділяла Стас з легкістю підхопив мене на руки. Та впевнено попрямував у бік свого кабінету. 

Я хотіла було відкрити рота, щоб запротестувати. Але глянувши на грізне обличчя, свого викрадача, вирішила промовчати. 

Занісши мене до святого — святих, своє лігво. Де, я так розумію, він днює та ночує, Стас, посадив мене за робочий стіл, у велике комфортабельне шкіряне крісло. 

На столі досі було відкрито щось на екрані ноутбука. Якісь незрозумілі файли та графи. Та я не стала учитуватися. 

Зараз уся моя увага була прикута до Корецького. На якого я здивовано витріщилась, безглуздо кліпаючи віями. 

Чоловік своєю чергою, теж мовчки на мене дивився, ніби побачив в моєму обличчі щось нове. 

- Як ти себе почуваєш, кошеня? - Запитав, нахиляючись до мене на небезпечну відстань. Охоплюючи теплом свого тіла, пробираючись оксамитом свого голосу, мурахами мені під шкіру.

- Вже краще, — відкривши широко очі, та захлинувшись у цьому відчутті, тихо видихнула.

- Тут болить? – і Корецький потягся до забитої вилиці. Трохи обгладжуючи шкіру, майже не висомо. Але я все одно відчула легкий дискомфорт.

- С-с-с, трішки боляче. Напевно, синець буде? — прикрила місце удару долонею. 

– Вже, є, — хмикнув чоловік. 

Я лише засмучено видихнула. 

Хоча можливо це і на краще. Здається в моєму випадку, чим страшніше, тим менше мене будуть чіпати. Мабуть. 

Але щоб остаточно мене зганьбити перед Корецьким, мій живіт знову видав голосний -У-ур.

Від цього я зніяковівши, враз спалахнула, опустивши вії.

- Ой, — тихо пискнула, втиснувшись у крісло.  

- Ах так, ти ж їсти хотіла, — хмикнувши проговорив чоловік. - Сиди тут, я зараз.

Сказавши це Стас відсторонився, та швидко попрямував до виходу. 

- А ти куди? - Здивовано вигукнула йому в спину. 

- Принесу тобі щось поїсти та приберу уламки, а то ще хтось пораниться, — відповів, виходячи з приміщення, та залишаючи мене саму. 

Чекаючи на Стаса, я щільніше стиснулася у величезному кріслі, підтягнувши під себе ноги. Від його дотику до моєї вилиці, те місце ще горіло. Плутаючи мої думки. Не інакше демонічний вплив Корецького. Тіло як зачароване миттю реагує на його навіть такий незначний дотик. 

Не минуло й п'яти хвилин, як Стас повернувся до кабінету з тацею у руках. Ніс моментально вловив запах їжі і я жадібно витягла шию, щоб краще розглянути, принесене.

Відразу помітила кілька тарілок із сирною та м'ясною нарізкою, скибочки запеченої риби та підсмажені тости. 

Розглядаючи все це різноманіття, розчаровано помітила, що єдиного чого не було, це пиріжків. 

- А пиріжки? - Піднявши на Корецького ображений погляд, пролепетала.

На моє запитання, чоловік тільки тихо розсміявся. Щиро, по хлопчачому, наче ми були старі друзі.

- А пиріжки, Аріна, вже всі з'їли. Але натомість, в компенсацію, можу запропонувати тобі вина. Ти будеш?

- Буду, — навіть не замислюючись ляпнула. Але потім схаменувшись, додала. – Але виключно через відсутність пиріжків.

- Я так і зрозумів, — саркастично зігнувши брову, відповів чоловік. І його чуттєвих губ, знову торкнулася чарівна посмішка.

На мене зараз дивився зовсім інший, несхожий на безжального бізнесмена Корецького, Стас. 

Завжди акуратна зачіска, була скуйовджена. Замість звичного суворого костюма, звичайна футболка та джинси, страшно подумати, з потертостями та дірками у найсміливіших місцях. 

Але найбільше мене вразив його погляд. Завжди такий холодний і колючий, зараз відбиваючись у теплому світлі нічника, його очі ніби світилися теплотою, та домашнім затишком. 

По тілу миттю, м'яким шовком, поповзли спогади нашої з ним останньої близькості. І мене кинуло в безсоромний жар. 

Зусиллям волі я відірвавши погляд від чуттєвих чоловічих губ, почала вибирати собі щоб таке з'їсти, по соковитіше. Що б трохи відвернути свою увагу від нав'язливих думок про Стаса.

Від запаху та виду принесеної мені їжі, рот миттю наповнився слиною. і я нарешті зробивши собі бутерброд, майже з усіх принесених мені продуктів, жадібно відкусила величезний шматок, пережовуючи його з неймовірною насолодою. 

Від активного жування відвернув увагу дзвін келихів. 

Стас поставив переді мною один з винних келихів і наповнив доверху іскристою, трохи тягучою рідиною. 

Я одразу потяглася до келиха і піднесла його ближче до себе. В ніс вдарив неймовірно запашний винний букето із відтінками польових трав та травневого меду.

Пригубивши доволі великий ковток я примружилась від задоволення. На смак воно було таким же приємно солодким і пряним, але у міру. 

Краще розкуштувавши цей чудовий напій, зробила ще один ковток. Вино було дивовижним.

– Це Шато Бордо 1963 року. З дуже цінної та рідкісної колекції. У той рік, коли його виготовили, був поганий урожай винограду. І якби не кілька сотень цих пляшок, проданих на аукціоні за нечувану на ті часи суму, господар виноробні пішов би світом. Але він ризикнув і зміг надалі добре розкрутити свій бізнес. Вклавши в нього увесь вторгований капітал з аукціону.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍