Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Глава 38

Наступного дня приїхавши з офісу, Злата перепочила й доки малюк гуляв на свіжому повітрі, відправилася у лабораторію. Сподівалася хоч тут відведе душу.

Візити того незнайомця, здавалися Златі дивними містичними, і місцями такими бажаними. Що ж це було насправді? І хто ховається за мантією? Які наміри у цього чоловіка. Його нахабність та самовпевненість вражали. Він власно заявляв, що Злата належатиме йому, але нічого не пояснював.

Далі прогнала роздуми, адже довелося взятися за формули. Не могла обрати з якого аромату почати. Хотілося чогось такого незвичного, живого, щоб стимулювало, й народжувало бажання жити та рухатися вперед. Хоча її життя, здавалося припинило свій відлік, з вересня минулого року.

Вирішила, що це буде жіночий аромат. Взялася створювати формулу. Все прораховувала, відмірювала, додавала, змішувала. В кінцевому результаті вийшов чудовий квітковий насичений аромат, що бадьорив.

Злата важко зітхнула. Глянула на годинник. Пора вкладати сина спати. Результати роботи не тішили. Все якось понуро, буденно.

Лише взявши малюка на руки, забула про все на світі.

Власій заснув на руках, обережно переклала сина у колиску. Малий здригнувся сплакнувши. Лагідно та ніжно прошепотіла.

— Тихо, тихо. Мій хлопчику. — Зловила крихітну ручку, обережно пестила її. — Мама біля тебе.

Малюк поволі знову заснув. Втомлено взяла ноутбук та присіла з ним на ліжко. Сьогодні налаштовувалася весь день, і тепер таки вирішила взятися за це.

Шукала у пошуковій системі, деталі трагедії приземлення рейсу, яким летів Нестор. Перегортала чимало сторінок. Перечитала море тексту, та нічого нового для себе не знайшла. Все те, що вона знала. Розуміла, що більш детальну інформацію, потрібно шукати у слідчих, що розслідували трагедію, та летіти з малим за кордон, вона не буде. Та й не факт, що їй наддадуть хоч якусь інформацію.

Розчарована лягла у ліжко близько першої ночі. Відмітивши, що сьогодні невідомий її не турбував. «Хоч це добре!». Вже майже засинаючи подумала.

 ***

Потягнулися практично однакові будні. На роботі діймав Юрась, все йому було не так. Власій чомусь вередував, адже Злата мусила працювати, і зовсім мало часу їй залишалося на сина.

Хоча був один плюс. По ночах ніхто не приходив. Не присилав повідомлення, та квіти. Злата аналізувала всі візити незнайомця. Пригадувала та обдумувала кожне слово, але загальної картини поки скласти не могла. Одне розуміла, він намагався їй, щось сказати, та на жаль вона його не зрозуміла. Незнайомець надто загально все подавав, і нічого по суті не пояснював. Бо повірити, що це Нестор теж не могла.

Все частіше дівчина пригадувала той короткий проміжок часу, що жила із Нестором. Тепер могла пригадувати усе без сліз. Розуміла, це були ідеальні стосунки. При всій пікантності ситуації, Нестор подарував їй казку. Кожне їхнє побачення, було продумане до дрібниць, та зрозуміла це лише тепер.

Порівнювала побачення Нестора, з візитами незнайомця. Той самий почерк, ті самі відчуття, та оте противне шипіння в голосі, й все псувало, нагадувало плагіат. Хоча все інше схоже на Нестора. «Але ж це неможливо...». Ловила себе на думці. «Якби Нестор залишився живим, то навряд чи б переховувався. Він же постраждалий, але не бандит. Тоді хто ж до неї приходить? А головне навіщо?».

Тепер кожен вечір лягаючи в ліжко, молилася за цього незнайомця. Не чекала, бо знала він не прийде, хоча підсвідомо все ж чекала, адже він так їй нагадував Нестора. Чомусь хвилювалася за нього. Від усіх цих подій, ходила сама не своя. Вже два рази приїжджала під кладовище, так і не зважувалася більше зайти. В голові кружляли слова незнайомця. «Ти впевнена, що там Нестор?».

Злата постійно ходила замислена. Її потрібно було двічі кликати. Дівчина не знаходила собі спокою. В душі поселилася пустка. Все робила автоматично. Лише Власій хвилював її, тільки ним і жила.

Сьогодні ледь встала на роботу. Сил не було зовсім, все гнітило. Хотілося просто впасти та лежати, щоб ніхто навіть не чіпав. Та все ж піднявшись побрела у санвузол. Одяглася, й попрощавшись з Власієм, подалася в низ.

Була приємно здивована, адже в низу зустріла тітку.

Кинулися одна одній в обійми.

— Привіт, тьотю! — Обіймаючи тітку, радісно промовила Злата. — Оце так сюрприз. Чому ти так швидко повернулася? — Заглянула в очі тітки, серйозно запитавши. — може у нас проблеми?

Галина зітхнула, пильно дивлячись на племінницю.

— Ходімо поснідаємо, а вже потім поговоримо. — Побачивши страх в очах дівчини, поспішно додала. — Нічого серйозного не трапилося, скажім так, деякі деталі.

Злата хмикнула, заінтриговано повторивши.

— Деталі?!! Ну-ну!

За сніданком Галина розповідала про поїздку, про нові бренди та новинки у парфумерії. Далі взявши каву, перейшли у кабінет. Розмістилися на журнальному столику.

— То ж, що трапилося? — Пильно глянула на тітку дівчина. — Які у нас проблеми?

Галина пильно дивилася на племінницю, зі заклопотаним виразом обличчя.

— Проблеми, золота моя дівчинко, з тобою, чи у тебе, і відповідно у нас. Що з тобою відбувається, дитино? Ти чахнеш на очах? — Жінка зітхнула. — Що трапилося? Що тебе турбує? Ти й досі не пройшла обстеження, яке просив пройти батько. Чому? — Примружилася Галина. — Та і Сан Санич, спокою мені не давав, за тебе усі хвилюються. Злотко моє, в тебе мала дитина на руках... Ти про це думаєш?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍