Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

– Здається у нас немає іншого вибору, панове. – заговорив один з Альф. – Який план? – продовжив він зімкнувши руки на переніссі.

– Виходячи з того факту, що Ніко приєднався до вивертнів добровільно та зрадив мій клан можу припустити, що в кожного клану можуть бути зрадники. – деякі почали лаятися собі під ніс. – Допоки нам не відомо хто це ми маємо бути обережними. Тому ми не будемо говорити, що ми об'єдналися. Скажемо, що зібрання скликали для обговорення останніх нападів вивертнів та повідомимо, що колегіально вирішили обговорити запобіжні заходи щодо зменшення таких набігів. А тому я рекомендую, щоб ваші поселення перебували ближче до селищ, де знаходиться Альфа. Не будемо говорити всім про створення бойового загону. Лише перевіреним та наближеним вовкам, які перед допуском до завдання будуть перевірені особисто мною. Я зчитаю їхні думки, щоб переконатися, що вони не є зрадниками. Я буду перевіряти кожного вовка в наших з Тео кланах, а потім можу перейти для перевірки ваших кланів.

– Хіба це не викличе підозри? Вовки почнуть ставити питання щодо такої перевірки. – сказав Альфа, що сидів праворуч від Ельзи.

– Не викличе. Я змушу їх забути про перевірку. Та є один нюанс. – вона напружено поглянула на всіх. – Зчитування думок та пам'яті забирає багато сил, як в мене, так і у вовка, який знаходиться під впливом. Тому на перевірку одного клану може піти не один тиждень. – всі загомоніли, адже якщо це так, то вони можуть не встигнути перевірити всіх й зрадник може надалі знаходитися серед них.

– Це краще ніж нічого. – сказав Кларіс. – Хоча б в якійсь частині вовків ми будемо впевнені. Та нам не можна втрачати зайвий час, щоб не ходили зайві плітки ми мусимо зібрати загін воїнів на нейтральній території, якомога далі від допитливих очей. Пропоную направити відібраних вовків на землі Станделісу, де був напад на моє поселення. Воно зараз пустує та й знаходиться по центру від усіх кланів. – сказав Альфа крутячи в руці монетку.

– Підтримую. – сказала Ельза, а за неї й всі інші. – Раз ми прийшли згоди, то можете бути вільними, а завтра я прибуду до поселення Станделіс о півдні та буду чекати на вас зі своїми воїнами. – всі попрощалися та вирушили по домівках. В кімнаті залишилася тільки Ельза з Тео.

– Все вийшло не так паскудно, як я уявляла. – вовчиця обперлася на стіл заплющивши очі.

Тео підійшов до неї ззаду та обхопив руками її талії тавруючи поцілунками її шию. Вона загарчала від задоволення, проте це більше нагадувало муркотіння. Вона відкривала йому шию більше, даючи зрозуміти, щоб той не зупинявся. Його поцілунки були гарячими та ніжними одночасно, а руки вже блукали під футболкою дряпаючи ніжну шкіру вовчиці. Вона повернулася до Тео обличчям та зазирнула в потемнілі очі чоловіка. Вона обхопила його шию руками та жадібно поцілувала випиваючи його гарчання з вуст. Він взяв її за стегна та посадив на стіл, а вона обхопила його стегна ногами. Він обережно вклав її на стіл та опустився навколішки знімаючи шкіряні штани з вовчиці, а за ними полетіла й білизна. Її очі засяяли вовчими. Тео чув її думки та бажання, адже в них був сильний зв'язок, через що міг робити те, що приносило їй лише задоволення. Ельза забула про всі проблеми й насолоджувалася "увагою" свого чоловіка викрикуючи його ім'я на всю кімнату. Зараз її почуття всі загостирилися, тому кожний дотик Тео ніби струмом пронизував її тіло пускаючи мурашки по шкірі.