Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

19.1

В один з дощових днів ми вирішили, що заслуговуємо на відпочинок, та влаштували вільний від занять день.

Ліза сиділа у своєму улюбленому плетеному кріслі підібравши під себе ноги, та закутана у теплий плед. Я ж розмістився на дивані неподалік.

- Як гадаш, ми ще довго тут пробудемо? - спитала Ліза, гріючи руки об чашку з кавою.

Нащастя цього напію у мене із лишком, незнаю якби витримав так довго без нього. І взагалі я виявився вкрай продуманим та запасами нас забезпечив надовго. Сам не знаю, що мною рухало, коли перед приїздом сюди, завантажив мало не весь свій автомобіль продуктами та ще безліччю дрібниць, котрі так необхідні у господарстві.

Якось саме собою згадався день коли Ліза підійшла до мене з досить інтимним питанням. Тоді вона червоніючи, і мало не заїкаючись просила дозволу переглянути речі моєї матері.

Я тоді без зайвих лишніх думок провів її у потрібну кімнату. Думав, що цікавить одяг, взуття та ще що там їй потрібно. А коли наткнувся у одному з ящиків шухляди на засоби інтимної гігієни...

До мене тільки тоді дійшло залишити дівчину на одинці роздивлятися в кімнаті, і перед виходом наголосив, щоб вона брала все що їй буде потрібно. І не забув додати, що моя мама не буде проти, адже це все природно. Чим ще більше збентежив дівчину.

Так, доволі незручно вийшло. У мене геть з голови вилетіло, що бувають жіночі дні, і я розумів що це дуже інтимні та особисті дні. Якщо чесно, раніше не доводилося обговорювати з дівчатами подібні речі. І не дарма...

Тоді ж я і порадив їй підкоригувати наші запитання з фізпідготовки, мало що я ще пропустив та не знаю. Раніше якось ніколи не замислювався над подібним. А зараз бачу, що інколи для дівчини потрібен відпочинок та спокій. Якщо я можу це забезпечити, що зроблю все що у моїх силах.

Ось так і сьогодні, через її нездужання вирішив надати вихідний. Правда, спочатку дівчина ще впиралася, але все ж таки втома і небажання працювати саме у цей день, перемогли.

- Яр, ти мене чуєш? - виринув зі спогадів, та наткнувся на зацікавлений погляд великих темних очей, що так хвилювали моє чоловіче нутро.

- А... Так, звичайно чую...

- Угу, я питала, як гадаєш, чи довго ще нас будуть тримати заручниками духи лісу, - дещо перефразувала питання Ліза, і відпила трохи кави.

- Незнаю, але думаю, що ми на вірному шляху, - тихо відповів невідводячи погляду від її вже губ.

Мені так і кортіло спробувати смак напою на її вустах. Незнаю що вона побачила, чи подумала, але на щоках у неї заграв рум'янець. Можливо і її відвідують подібні думки.

Ми так і не переходили межі. Так, у нас було кілька поцілунків, але після початку навчання я намагався тримати дистанцію. Хоча б показову, тому що всередині у мене закипав вулкан, що загрожував вибухнути будь-якої миті.

Ось і в цей момент, якби вона була не в кріслі, а біля мене на дивані... Я за себе не відповідав би, є можливість що зірвався б і накинувся на неї наче голодний звір.

Це якесь солодке катування. Кожен день все більше затягувало у свої тенета бажання оволодіти своєю парою. Але ми були б тваринами, якби наш розум не контролював наші дії.

От і я завжди прислухався до голосу розуму. Та зараз і він волав зробити все можливе, аби перейти на новий рівень відносин. Таких гаряче бажаних. Та підкорити норовливу кішечку. Остаточно прив'язавши до себе.

І я вже не впевнений, діє на мене так магічна прив'язка парності, чи це вже суто мої бажання та почуття, не продиктовані нічим стороннім. Якщо що, схиляюся до останнього варіанту.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍