Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

—    Даня, ти охерів зовсім? Якого ти її мурижиш з тим довбаним іспитом? Що значить, їздить, як коза по полю? А хто мав вчити? Твої тренери. Кого ти там понабирав? Та мене не чеше, що у тебе лише один електромобіль. Розвивайся. Чув про таке слово, як «інвестиції»?  Не поняв? Серьога тобі дав таку установку? Ти зараз брешеш чи викабенюєшся? Я в курсі, скільки аварій на дорозі. Ні, у більшості випадків винні не курки за кермом, а п’яні водії. Я сам її вчив водити, тому не треба триндіти, що не вміє. І паркується теж нормально. За тиждень я приїду разом з нею. Ага, і ти мені мотивуєш кожну свою причепку. А оті твої тридцять годин, ти ж розумієш, як комар насцяв. Не серйозно! Ми з тобою скільки у автомеханіка дядька Діми їздили? До хрена! Ну от. А ти зі своїми  тридцятьма. Хоч платно вистав 40-50 годин. Уже не так соромно буде.

Так, я дурепа, бо заперлася під те кляте ліжко, якийсь скажений чортяка мене заніс до цієї спальні, але я не тупа, вдуплилася, що мова йде про Нінчин іспит. Нога затекла, я її трохи смикнула, то стало краще, але утворився слабенький звук. Враз Нінчин Ромео припинив говорити, трохи постояв, напевно, прислухався, а потім швидко вийшов з кімнати. Я лише почула, як кімнату зачинили… на ключ… Невже здогадався, що я тут, під ліжком?  Та ні, якби здогадався, то зазирнув би, витяг, пристидив і випхав з кімнати.

Вигреблася я ледве з-під того ліжка. І що робити? Кликати на допомогу? А як пояснити, що я в спальні чужого мужика? Нінку навіть позвати не можу, заревнує.  Я б заревнувала. Які варіанти? Залізти у шафу і вдавати міль? Дочекатися, коли господар прийде і відкриє свою барлогу. І вислухати від нього на свою адресу. Дякую, але монолог Дракули не хотілося б почути. Та мені одного його погляду вистачить, щоб  я заїкатися почала. А якщо він не помітив мене? Просто зачинив двері, нормально, щоб не перлися усілякі мавпи, як ото я. Я б теж свою територію охороняла.

Як там у серіалах хворі на всю голову сміливі героїні вирішують таку проблему? Пруться у вікно. Даремно дядько Рома зачинив мене у своїй спальні, ой даремно. Я все ж схиляюсь до  підозри, що навмисне зачинив. Блін, він не в курсі, що я дівчина з харизмою і характером. Краще мене не злити, а то як приплине фантазія, то через край пльоскатиметься. Мозок підкидає ідейку – епізодик з серіалу «Тричі навіжена Сью». Там наречений зачинив свою кохану у хаті. Так вона спочатку простиню порвала на смуги, зв’язала її, утворила такий собі саморобний канат і вилізла. Лайфак від Кутузової! А що тут лізти – всього лише другий поверх. І дикий (чи не дикий?) виноградик  є. Якщо зачепитися, то можна м’яко навіть приземлитися.

І що ви думаєте, порвала я ту його шовкову простиню, зачепила за трубу, викинула край у вікно і поперлася. Повільно, бо простиня ж шовкова, руки ізслизають. Залишалося зовсім трошки до земельки, але зв’язані шовкові шматки розв’язалися, бо погано я вчилася вузли в’язати у гуртку туристичному. Неук. Заплющила очі й приготувалася до синців, а то й вивиху руки, ноги, голови (це як пощастить), але мене спіймали чиїсь міцні руки. І зразу ж отримала по аурі до болю знайомим голосом:

—    Мені ще тут тільки мавп не вистачало, твою наліво…

Повертаюсь і зустрічаюсь з іронічно- самовдоволеним поглядом чорних очей Романа Павловича. Власною персоною. Мені кабздець!  Ще й либиться. А потім повертаю голову вбік, бо  жар цього погляду я відчула своєю авантюрною дупкою, і бачу злу-презлу Нінку. І розумію, чого вона зла. Я – в обіймах її коханого дядька Роми. А він при цьому ще й либиться. Секунда, він теж обертається – і посмішка сповзає з його красивого фейсу. Тепер є привід засмучуватися… Бо блискавки з Нінчиних очей стосуються нас обох…