Читати книгу - "Дожени або зникни, Наталі Саксаганська"

Розділ 29

 «Black hart» поставив всіх на вуха. Після  виступу гурта молодь ще довго обговорювала кожного із хлопців. Ближче до середини вечора розпочалась справжня туса —  з танцями та веселощами.

 

Орест стояв на балконі, він палив та  уважно роздивлявся натовп.  Хітові треки лунали один за одним, від чого народ шаленів.

—    Когось шукаєш? — Почув позаду себе чийсь голос.  Коло нього стояла Лєра.  Її  золотаве волосся іскрилося  вогнем у світлі софітів.

—   Можливо, —  задумливо відповів.

—   Знаю навіть кого.  Не розумію, що ти в ній знайшов?  Бісишся, що вона тобі досі не дала? —  Її очі потемніли.

—   Я  тобі подзвоню, —  кинув в її бік.  На що Лєра фиркнула та пішла геть.

 

 Хтось замовив повільну пісню. І Орест нарешті побачив її.  Соля стояла недалеко від сцени, разом з подружками заливалася від сміху. «Яка ж вона класна», —  крутилось в голові.

Та раптом він побачив, як до Соломії наблизився Алекс. Орест відчув як гнів хвилею підіймається до горла. 

 

—  Солю, дозволиш? —  Запитав Алекс,  запрошуючи на танець.

—   Звісно, якщо не боїшся, що я обтопчу тобі ноги, —  усміхнулася.

Хлопець галантно простягнув руку. Повільно почав разом з нею кружляти. Його руки  легенько спустились на її талію, відчуваючи тепло під тонкою тканиною.

 

Та раптом, наче із-під землі, виріс Орест. Він стояв близько, майже не кліпаючи. Відчуваючи ненависть кожної клітиною.  Зробив крок вперед.

—   Моя черга.

 Алекс заціпенів, зупинився. Разом з ним і Соля.

—   Лише один танок, —  коротко промовив, занурюючись в сині очі, які розгублено дивилися на нього.  Ця блакить пропалювала його зсередини, лізла в душу, пробуджуючи в ньому почуття, які він намагався стерти зі своєї свідомості, зі свого життя.  Бо почуття —  це слабкість.  Так його вчили з дитинства.

 

Алекс відступив не дочекавшись відповіді Солі.

 Не встигла Соломія схаменутися, як Орест ніжно схопив її у свої обійми. Музика, що линула довкола, звучала легко та повільно, ніби дихання коханців.

Соломія відчувала тепло його тіла, його запах. Орест вів її плавно та впевнено.

—  Ти гарно танцюєш, —  схилив голову.

—   Чого це раптом ти такий милий?  То ти мене переслідуєш, то ігнориш, то…

—   Цілую,  ти це хотіла сказати?

—  Так,  це, —   з викликом глянула.

 

 Він знав,  що пожалкує про ці слова,  але не міг не запитати.

—  Колючко,  я їду звідси.  Поїхали зі мною?  Давай на сьогодні зробимо перемир'я. Як тобі?

—  Оресте,  Я не поїду з тобою…

Вона хотіла пояснити, але настрій хлопця  в одну мить зіпсувався.

—   Як знаєш, —  розсердився,  не смію заважати. Напевне Алекс  зачекався.  Бідний, стоїть самотньо в кутку,  хоч би не розплакався. 

Він залишив Солю, навіть не озирнувшись.

Соломія ще раз переконалася, який Орест нестерпний. Він слухає лише себе. В нього своя правда і лише вона є істиною.

Поряд з якимось красунчиком танцювала Діна. «Хоча б комусь з нас пощастило», —  встигла подумати Соля, як раптом відчула в сумочці вібрацію телефона.  Вона глянула на номер,  але не поспішала відповідати. 

 

— Ще тебе  бракувало, —  буркнула собі під ніс і все ж взяла слухавку. Вона відійшла трохи далі від шуму.

—  Що тобі?

—  Озирнися,  я позаду.

 Вона повернула голову, і побачила в тіні дерев Ніка. Він ховався, ніби злодій, не поспішаючи виходити зі своєї схованки. 

— Солю, не кидай слухавку, я  лише хочу поговорити. Хочу вибачитись.

 —  Облиш, нам нема про що більше розмовляти. — Вона хотіла відімкнути телефон,  але почула жалісливе «будь ласка».

-—  Я слухаю... 

—   Не телефоном, чекаю тебе коло альтанки, хоча б в памʼять про наші відносини. 

Соломія топталася на місці. Вона дивилася в темряву, де тільки-но бачила Ніка. Щось всередині підказувало, що йти до нього погана ідея. Але він так просить, здавалося, що його слова щирі. 

Вона шукала очима Діну, але не знайшла. Врешті вона написала їй повідомлення, щоб та не хвилювалася, та про всяк випадок скинула геолокацію. 

Вона пішла по доріжці в гущавину, вишукуючи ту альтанку про яку говорив Нік.

Дівчина вирішила, якщо через кілька хвилин її не знайде, то з чистим сумлінням звідси піде. 

Але почувся хрускіт гілок і перед нею зʼявився Нік. Тільки зараз вона побачила, що він напідпитку. 

—  Довірлива ти, Солечко. Як була дурепою, так і залишилась. 

—  Все зрозуміло, знову твої ігри, —  хотіла піти, але Нік встиг схопити її за руку, потягнув з собою. 

—  Куди ти? Я ж ще не показав тобі альтанку, —  з силою продовжував тягнути дівчину в ліс. 

—  Відчепися!! Ніку!! —  Крикнула Соля, але на хлопця це ніяк не подіяло. 

Соля розуміла, що потрапила в пастку, через голосну музику її ніхто не почує і вразі чого ніхто не прийде на допомогу.

Тому вона намагалася заспокоїтися та не злити хлопця.

Тим часом Діна схопилася, що Солі ніде немає. Вона телефонувала їй безліч разів, але дівчина не брала слухавку. Вона запідозрила щось не ладне.  Вона взагалі не розуміла, як подруга згодилася йти кудись з Ніком, і це після всього, що він накоїв. 

Потрібно було щось робити й терміново. Перше, що спало на думку —  звернутися до Алекса. 

 

Хлопця вона знайшла швидко, він стояв коло знайомих дівчат, щось весело розповідав.

— Алексе, як добре, що я тебе знайшла.

—  Що сталося? —  Ліва брова поповзла вгору.

—  Соля пропала.

—  Мабуть, вони з Орестом разом, —  його голос враз змінився з привітного на холодний.

—  Ні! Вона пішла поговорити з Ніком та зникла.

—  З Ніком?

—  Так, це її колишній. Але справа не в цьому. Я боюся, що він їй щось заподіє.

Та Алекс лише зморщив лоба. Він потупив погляд, не підводячи очей на Діну. Врешті промовив.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍