Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З погляду партії питання «Хто ворог?», тобто визначення політичних ворогів, було надзвичайно важливим, майже питанням життя чи смерті. Воно стало такою нав’язливою ідеєю, що партія шукала ворогів навіть у своїх лавах. Партійні вожді незмінно пояснювали розбіжність поглядів у партії, спираючись на уявлення про класову боротьбу, і таврували переможених опонентів як ворожих аґентів, тобто як буржуазні і дрібнобуржуазні сили.
Безперечно, існувала велика небезпека того, що уявлення про ворога стане всеохопним. Надуживань було безліч, бо, наприклад, і критику розцінювали як контрреволюційну діяльність[735]. Однак цю проблему ускладнювали ще й інші фактори. Оскільки уряд заборонив будь-які методи визначення настроїв населення, як-от вільні вибори і голосування, стало важко нагромаджувати інформацію. Партія заохочувала всі інституції збирати дані, щоб оцінити народні настрої: партія, профспілки, комсомол, ради та їхні інспекційні органи — всі докладали значних зусиль у цьому напрямі. Коли люди збагнули нові правила гри, вони подумали, що безпечніше мовчати. Іноді люди розтуляли рота і навіть вдавалися до колективних дій, але вони добре знали, що свобода суворо обмежена, що колективні дії, якщо вони не підтримані владою, небезпечні і що закон не забезпечить їм захисту.
Багато людей, часто дуже ризикуючи, подавали клопотання до місцевих і центральних органів влади, зверталися і в місцеву, і в центральну пресу, прохаючи допомоги. Але, крім цих вчинків, нагляд з боку таємної поліції був практично єдиним способом вивідати думки і настрої тих, хто пішов у підпілля. Рапорти з нагляду, часто класифіковані як «цілком таємні», докладно описували різні випадки критичних зауважень на адресу партії та уряду, проте майже в жодному з цих рапортів ніколи не було спроби дати політичним стратегам точну оцінку політичних настроїв населення; були лише загальні зауваження на кшталт: «Загалом добре, але...» Або: «Велике невдоволення спостерігалося у зв’язку з...» Визначити серед мовчазних мас, хто твій ворог, було нелегкою справою. Отже, з одного боку, партія цілком могла мати гіперболізоване уявлення про силу ворога, а з другого — їй було вигідно маніпулювати інформацією в політичних цілях.
Розділ 5
ГОЛОДОМОР
Великі економічні перетворення кінця 1920-х і початку 1930-х років спричинили політичну кризу: мільйони людей були позбавлені громадянських прав. Проголосивши програму індустріалізації та колективізації, Москва почала війну проти уявних ворогів, багато яких шукали притулку на Донбасі. Голодомор 1932–1933 рр., ставши наслідком економічних і політичних змін, поставив під сумнів лідерство Сталіна. Навіть деякі його колишні прихильники в лавах партії одкинулися від нього, настрахані жорстокими заходами, до яких він вдавався під час кризи. У цій новій політичній напруженій ситуації Москва подавала образи ворогів вже в іншій подобі: відбувся концептуальний перехід від уявлення про «класового ворога» до класово-нейтрального «ворога народу». Голодомор став вирішальним чинником, що призвів до великого терору.
Колективізація й індустріалізація
У 1927–1928 рр. Москва, намагаючись подолати економічну й політичну кризу, й далі тероризувала «класових ворогів» та «шкідників». Що гострішою й глибшою виявлялася криза, то жорстокішим ставав терор. Сумнозвісна «Шахтинська справа» 1928 року, спрямована проти «буржуазних» фахівців, засвідчила початок відкритої війни Москви проти непу[736]. Не випадково вугільнодобувна промисловість Донбасу, важливою частиною якої було російське місто Шахти, відіграла головну роль у цій «революції згори»: саме там найвище зросла напруга. Політичний терор проти уявних «класових ворогів», символом якого стала «Шахтинська справа», швидко поширювався на всю країну[737]. Дух того часу добре передав один англійський журналіст, який відвідав Союз 1929 і 1930 року: «Я не знав, чи навколо точиться війна чи революція, бо у повітрі, здається, пахло й тим, і тим»[738].
Малюнок 5.1. Звинувачені заслуховують вирок у «Шахтинській справі», 1928 р. ЦДКФФА, од. зб. 2–31336.
Курс на індустріалізацію з дедалі більшою швидкістю переводив ресурси зі сфери споживання у сферу нагромадження капіталу. Своєю чергою це дестабілізувало ринок. Наприкінці 1927 р., коли внаслідок тієї політики почалася криза зернозаготівель, Сталін та його найближчі спільники вдалися до «надзвичайних заходів» — протизаконних дій щодо заможних селян, яких підозрювали у приховуванні зерна. Сталін і Лазар Каганович назвали кризу «хлібним бунтом» і «першою серйозною акцією за умов непу, яку розв’язали капіталістичні елементи села проти радянської влади»[739]. Криза спричинила нестачу хліба у містах, де 1929 р. широко запровадили карткову систему (згодом Сталін назвав цю кризу голодом)[740]. Коли, з використанням сили, сяк-так вдалося побороти кризу, B. Куйбишев гордовито заявив: «Воля партії творить чудеса ... і вже починає творити і творитиме чудеса, незважаючи на всі кон’юнктурні явища ... Державна воля зламала кон’юнктуру»[741].
Використання сили розкололо партійне керівництво. Для М. Бухаріна та інших «правих» це означало кінець громадянського миру з селянством і можливу поразку влади у війні і з ним, і з зовнішніми силами[742]. Вони запропонували свій розв’язок кризи, але не силовими методами, а імпортом зерна. Але, на думку Сталіна та його прихильників, такий розв’язок був лише паліативом: якщо вирішимо проблему нинішнього року, що діяти наступного?[743] Отже, використання сили не припинилося. Колективізацію сільського господарства (створення колгоспів) як остаточне вирішення тяжкої проблеми селянства почали все частіше обговорювати серед сталінських урядовців: більшість вірила, що колгоспи вирішать проблеми хлібозаготівель[744]. Праві ніколи не піддавали сумніву кінцеву мету колективізації, однак вважали, що темпи і способи її здійснення — найкоротший шлях до громадянської війни з селянами.
Як слушно боялися праві, масова колективізація та розкуркулення («знищення куркулів як класу») 1929–1930 рр. загострили політичну ситуацію. 1929 р. в одному селі неподалік Артемівська на другий день після святкування річниці Жовтневої революції Я. П. Труфанов, український селянин, який працював у Червоноармійській копальні і мав з батьком 17 десятин землі (і тому його вважали куркулем), вийшов на майдан перед сільрадою разом з братами Перепечаєнками, щоб висловити протест проти колективізації. Труфанов накинувся на секретаря сільради Т. Терещенка і представника робітничої бригади Висоцького: «Гадів комуністів повішаю! Ви грабуєте селян, забираєте хліб і майно. Я вам покажу, як грабувати!» Труфанова заарештували. Молодший Перепечаєнко запротестував: «Навіщо знущатися над людиною, яка правду каже?» Перепечаєнків також заарештували. Труфанова засудили до восьми років позбавлення волі (згодом скорочено до п’яти), а Перепечаєнків — на три роки кожного[745].
Чимало селян були обдерті до нитки й депортовані в різні реґіони краю. Як співали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
