Читати книгу - "Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я завжди дивувався, чому на росєї так часто люди б’ються. У них навіть вже й поговірки на ці дійства є, наприклад: «мілиє бранятся, только тєшатся», «ето нє свадьба, єслі дракі нє било», «бьйот, значіт любіт» і так далі. А це все тому, що в них мова, знаєте, така якась незрозуміла і кострубата. Не завжди зрозумієш, що воно ото прогавкало. В нас в українській мові зовсім інакше, що б не мовив би, то воно сприймається м’яко і не дратує співрозмовника.
Я думаю, що ви помічали, як у нас вітаються люди. От зустрічаєте ви на своєму шляху сусіда, кума чи свата, не важливо, одним словом, ви до нього з уклоном так: «Здоровенькі були», – наче і привітався, а заодно і позбавив здоров’я людину, а вона вам: «І вам того ж самого». Всі задоволені, посміхаються одне одному крізь зуби та й розходяться по своїх справах.
Або коли в нас на городі вродить, то ми кажемо: «Який гарний врожай цього року вродив». А хіба росєйською так мовиш? І сюди приклад, коли кума кумі каже: «Боже, кумонько, а щоб ви бачили, які гарні, ну прямо як ви, в мене на грядці гарбузи поросли, що й не охопити двома руками». Ну хіба ж жінка образиться, що їй сказали, що вона гарна? Звісно, ні, а те, що їй натякнули на її габарити, мусить проковтнути, бо ж похвалили. А ось вже росєйськоє слово «красівиє» сюди не підходить, зате коли ви скажете кацапці, «што ана такая крсівая как ваші тикви в агароде», вам точно по пиці вмажуть, ще й волосся на голові прополють, щоб «гарне» росло.
Ой, та всяке буває, буває ото вітаєш людину з днем народження і від усього серця їй: «Хай вам Господь дасть стільки здоров’я, щоб ви й не змогли вже й дихнути». Ну хто в таку хвилину за столом зверне на це увагу, коли перед очима горілка та всяка закусь стоїть, а іменинник також промовчить, бо ж ви йому тільки що стільки здоров’я вперли, що він і рота не розкриє, щоб набрати повітря.
До речі, в росіянців на цю тему, пам’ятаєте, був колись такий расєйський анекдот, де за столом один військовий, мабуть, командир роти, хотів якусь пригоду розповісти і почав зі слів: «бил как-то у меня в ротє адін хрєн». А за цим же столом сиділа грамотна людина, начебто філолог, яка вирішила виправити його лексикон і зауважила, що вірно говорити – не «в ротє, а во рту». Звісно, військовий зрозумів свою помилку і в цю ж мить перекреслив декілька зубів «во рту» філолога. А якби це він промовив нашою українською мовою?... Ну був в його хтось в роті, чи щось в роті... То хто ж його виправляв би? І так вірно, і так правильно. Ну, покаялася людина в своїх гріхах, то й добре, хто ж тут руки простягав би?
Ні, панове, що не говоріть, а мова має значення. Не доведи Господи нам розмовляти расєйською, то ходили б ми частенько до стоматолога.
кінець першої частини
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА», після закриття браузера.