Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська"

необхідності; 4) ліхтарик; 5) пневматичний револьвер, що не є забороненою зброєю ні в Росії, ні в Україні, фактично іграшка, якій навіть не вимагали пояснення. Непогане екіпірування найнебезпечнішого кримського терориста?

Час минає, і все закінчується, даючи оберти новим подіям. Мене почали бити від нудьги, для розваги. Крім того, що «Ну ти влип, суко», «Весело тобі, бандерівцю?» і подібних фраз, мені важко щось згадати.

Тепер точкою призначення мого шляху була Федеральна служба безпеки Росії по місту Сімферополю. Та установа, де вісімдесят п’ять відсотків складу стали зрадниками Батьківщини і присягнули на вірність окупантові, Російській Федерації. Місце, де двадцять три роки незалежності України готувалося вторгнення. Мене везли у зміїне кубло... Допити тривали. Що не кажи, а техніка залякування, що століттями була на озбро­єнні та добре відпрацьована у прислужників російського імперіалізму, дуже і дуже дієва...

З усіх боків стояв крик. Погрози. Запитання, що змінюються ударами. «Хто такий Чирній?», «Хто заклав міну на Бельбеку?», «Хто такий Сєнцов?», «Хто підірвав наш танк?», «Де решта членів “Правого сектора”?» Абсолютно безглузді для мене назви, імена, розташування. Я не служив. Не мав доступу до військової інформації. Не знав нікого з «Правого сектора». Прізвища Чирнія та Сєнцова мені не говорили абсолютно нічого. Олег Сєнцов, як виявилося потім, — режисер. Але, вибачте, він не Емір Кустуріца, не Стівен Спілберг, та й я не кінокритик, щоб знати його прізвище...

Одні і ті самі запитання, на які в мене не було і не могло бути відповідей... Потрібно було щось їм говорити... І я виправдовувався, захищався словесно. Це і було їм потрібно. Щоб я говорив. Але мої відповіді їх не влаштовували. Я кажу, а вони б’ють. У живіт. Сильно. Боляче. Секунди. Хвилини. Години... Для мене це тривало нескінченно. Мої відповіді їх не влаштовували.

Уже зараз, через пройдений досвід, я можу дати лише одну дієву і раціональну пораду. Мовчіть. Мовчіть до кінця. Не вірте ніяким із їхніх обіцянок. Вони не зупиняться. Не має значення, чи будете ви говорити, чи ні, вони хотітимуть більшого. Вони будуть реалізовувати поставлені їм цілі, фабрикуючи те, чого ніколи не було насправді. Тотальна фабрика брехні в тоталітарній системі. Усі ваші спроби словесного опору будуть лише виявами слабкості, які екзекутори використовують знову і знову у своїх власних інтересах. Не зраджуйте ідею. Не зраджуйте себе. Не піддавайтеся страху. Боятися нерозумно, бо вони всі розіграють потрібний їм сценарій. Хоч що б вас очікувало попереду...

І ось я у Федеральній службі. Уявіть. Крок за кроком тебе ведуть у невідомість. Нічого не видно, лише чути, як співробітники установи, які проходять повз мене, зупиняються і відпускають кілька жартів із мого приводу в розмові між собою і з оперативниками, що затримали мене. Я пам’ятаю весь маршрут. Від вхідних дверей прямо. Сходинка і ще кілька. Розворот праворуч. Ідемо прямо. Практично до упору. Зупинилися. Праворуч. Кабінет. Прийшли. Ввели всередину і посадили на стілець, до якого і прикували одну руку. Другу пристебнули до руки конвоїра. Знімають мішок. Що там?

Білі ребристі фарбовані стіни. А може, і шпалери. Ті ж, що нещодавно бачив на відеозаписі визнання своїх злочинів іншим українським політв’язнем. Уявляєте, що буде далі? Біля вхідних дверей дерев’яний стіл, комп’ютер, крісло. Цей стіл є продовженням іще одного столу. Навпроти шафа з паперами. Томи кримінальних справ. Усі документи, що були напрацьовані за України... Біля вікна, обабічнього, ще два робочі місця. У центрі цього казенного приміщення сиджу я. На моєму обличчі гримаса, знайома кожному співробітникові поліції...

Усього в кабінеті близько дев’яти осіб. Більшість із них у чорних брюках і синіх сорочках. Решта у звичайному, можна сказати, буденному одязі. Усі без погонів. Ті, що в синіх сорочках, — це слідчі Федеральної служби безпеки Російської Федерації. Але це, звичайно, з’ясувалося згодом. Ті, хто в цивільному одязі, — оперативники та конвоїри. Напевно... Я можу лише припускати.

• Зведення новин

У Маріуполі під час заходів з нагоди річниці перемоги у Великій вітчизняній війні у центрі міста чути постріли. Про це повідомляють місцеві ЗМІ та очевидці подій. «З боку центру міста чути постріли. Чітко і ясно», — зазначив у своєму Твіттері один з очевидців.

Окрім того у Донецьку зранку біля Калининського ринку була перестрілка, обстріляно авто.

Разом з тим у Львові та Одесі заходи з річниці Дня перемоги проходять спокійно.

У центрі Луганська, де проходив мітинг з нагоди Дня Перемоги, людям роздали прапори так званої «Луганської народної республіки».

Сепаратисти у Слов’янську з нагоди Дня перемоги роз’їжджають містом на бронетехніці. Це видно з фотографій, розміщених Tim Judah у Твіттері 9 травня.

• Президент Росії Володимир Путін прибув до анексованого Криму, де візьме участь у святкуванні 69-тої річниці перемоги у Другій світовій війні.

За повідомленням російських ЗМІ, Путін відвідає військовий парад у Севастополі і покладе квіти до пам’ятника Захисникам Севастополя, пише «Радіо Свобода».

• У Костянтинівці (Донецька область) на блок-посту сепаратисти застрелили православного батюшку. Про це у своєму Твіттері написав головний редактор видання «ОстроВ» Сергій Гармаш. «Жив поруч, вийшов їх надоумити. Не домовилися...», — написав він.

Пізніше Гармаш дописав: «Священик, який загинув у Костянтинівці  — отець Павло, МП УПЦ, служив настоятелем в Олексієво-Дружківці. Стріляли чеченці».

• У Маріуполі групою терористів близько 60 осіб, озброєних автоматичною зброєю, була зроблена атака на міськвідділ міліції.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомив глава МВС Арсен Аваков. За його словами, в результаті бою 20 терористів знищено, 4 взято в полон.

• У Донецьку більше сотні озброєних терористів оточили санаторій «Шахтарські зорі» в Будьонівському районі міста.

Про це повідомляє видання «Новости Донбасса».

Стало відомо, що екстремісти приїхали сюди на «КамАЗах». На території санаторія розміщуються близько 120 солдатів внутрішніх військ. Пізніше стало відомо, що через кілька хвилин бою солдати внутрішніх військ здали зброю, сіли в автобуси і поїхали.

10 травня 2014 року

• Зведення новин

У Маріуполі горить будівля міської ради.

Як повідомляє видання «0629», на місце виїхало кілька розрахунків пожежних машин і швидка. Пожежа почалася з верхніх поверхів, зазначено у повідомленні. Сили Національної гвардії України відведені з «епіцентру подій», щоб не провокувати ще більшу агресію активістів і заради безпеки мирних маріупольців. Про це йдеться в повідомленні її прес-служби.

• Російські війська як і раніше розташовуються в прикордонних районах із східною Україною і готові до вторгнення.

Про це на брифінгу заявив офіційний представник Пентагону контр-адмірал Джон Кірбі, коментуючи заяву