Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Розділ 41:

Але дівчина заспокоїлася. Подумала: «Окей, нехай так. Не хочу сваритися». Вона змусила себе повірити словам Кая. Весь день пройшов спокійно, і ввечері вони навіть трохи посміялись. Вона наче намагалася стерти з пам’яті нічну розмову.
Кай заснув швидко. Телефон залишив поруч із собою, екран час від часу загорявся. Лея лежала, не змикаючи очей. Вона ніколи не лізла до його телефону, навіть коли був привід. Але цього разу було інакше. Її трясло всередині — не від злості, а від страху. Страху, що серце не витримає правди.
Вона повільно потягнулась до телефону. Серце стукало так голосно, що здавалося, воно розбудить Кая. Руки тремтіли, але вона все ж набрала пароль. Зайшла в месенджер.
Спершу — нічого дивного. Але чим далі, тим більше з’являлось чатів із дівчатами. Зовсім різними. І в кожному — те, чого Лея боялась найбільше:
«Я тебе кохаю».
«Скинь свої фото».
«Сонце, засни вже, я тебе люблю».
«Кицю, ну не ображайся».
«Ти така сексуальна…»
Рядок за рядком — як лезо по шкірі. Її пальці почали тремтіти ще сильніше. Сльози самі покотилися з очей. Вона більше не могла читати — вимкнула телефон, поклала його на тумбочку… і просто опустилася на підлогу.
Беззвучно заплакала. Її не було чути — тільки видно, як по її обличчю стікають сльози, а тіло здригається в темряві.
Хлопець спав поряд — тихо, спокійно. Ніби нічого не сталося. А її світ у ту мить — просто зламався... 

...вона була розбита. Наче хтось вирвав із грудей серце, стиснув у кулак і кинув на землю. У її погляді не було злості — лише спустошення. Дівчина ходила туди-сюди, наче шукаючи відповідь у тиші ночі.
Кожен її крок лунав у голові, мовби питання: "Чому?" Вона виходила надвір, відчуваючи прохолоду світанку на обличчі, а потім поверталася, аби переконатися, що він ще спить. Їй здавалося, що навіть повітря в цій кімнаті стало іншим — холодним, чужим, з присмаком недомовленостей.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍