Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

самоусвідомлення ця ділянка дуже важлива. При хворобі Альцгеймера ця частина мозкової кори дедалі більше руйнується.

Також порушення цієї ділянки мозкової кори (див. розділ XVII.3) наявне при відчутті, що виходиш із свого тіла під час навколосмертних переживань. При цьому порушується самоусвідомлення всього тіла, оскільки брак кисню в кутовій звивині гальмує інтеграцію чуттєвої інформації тіла, включно з вестибулярним апаратом.

 

Рис. 19. Первинна сенсорна кора (1), слухова кора (2), моторна кора (3) і зорова кора (візуальний кортекс) (4). Крім того: Gyrus temporalis Medius (середня скронева звивина) (5), Gyrus temporalis superior (верхня скронева звивина) (6) і премоторний кортекс (7).

У продовженні експерименту зі штучною рукою англійському досліднику Ерсону (Ehrsson) вдалося експериментально відтворити відчуття виходу із власного тіла, для чого він застосував відеокамери й окуляри для віртуальної реальності. Він видав учасникам експерименту окуляри з маленькими вбудованими відеоекранами, на які передавалося зображення із двох камер, встановлених позаду учасників. Тож вони бачили самих себе зі спини і при цьому їм здавалося, що вони знаходяться позаду власного тіла. Ерсон торкався грудей учасника паличкою, і в ту саму мить робив аналогічний рух перед об’єктивом камери за спиною людини в тому місці, де стояло віртуальне тіло. Це створювало в учасника експерименту ілюзію, нібито він знаходиться у віртуальному тілі й бачить своє тіло як чуже. Коли на віртуальне тіло замахувалися молотком, він реагував так, неначе це стосується його власного тіла. Перелякану реакцію ухиляння від нападу на віртуальне тіло супроводжувала зміна провідності шкіри реального тіла, що вказувало на відповідні для нападу емоції. Олаф Бланкес (Olaf Blankes) у Швейцарії за допомогою голографічного комп’ютерного моделювання провів схожі експерименти. Своїм піддослідним після вимикання відео він видав пов’язки на очі й попросив їх знову стати на місце, де вони стояли раніше. Ті, хто під час експерименту мали переживання виходу зі свого тіла, повернулися на місце, де стояло їх віртуальне тіло.

«Перехитровування» свідомості може бути корисним для лікування пацієнтів із хронічними фантомними болями. Фантомні болі виникають у людей із ампутацією руки або ноги. Невролог індійського походження Вілаянур Рамачандран (Vilayanur Ramachandran) виявив, що болі викликає конфлікт у мозку цих пацієнтів: щоразу, коли вони хочуть поворушити рукою, то отримують сигнал, що це неможливо. Цим самим мозок зрештою заганяє «фантомну руку» у вкрай болюче зсудомлене становище. Запропоноване Рамачандраном рішення було водночас простим і геніальним. Він ставив навскіс від пацієнта дзеркало, так що той бачив відображення неушко­дженої руки там, де раніше знаходилася ампутована кінцівка. Звичайно ж, пацієнти знали, що йдеться не про справді ампутовану руку. Але Рамачандран просив їх тренувати здорову руку, спокійно стискаючи і розтискаючи кулак і дивлячись при цьому в дзеркало на «фантомну руку». І хоча вони розуміли ілюзію, візуальне враження розслабленої руки, яка вільно рухається, справляло розслаблюючу дію на спазмовану фантомну руку, і фантомні болі щезали. Один чоловік вісім років не виймав із шафи протез ноги, тому що не міг терпіти фантомні болі після ампутації. За допомогою дзеркальної терапії болі щезли на три-чотири години, і він вперше зміг проходити на своєму протезі цілу годину. Хоча й розумів, що в дзеркалі він бачить відображення неіснуючої ноги.

VIII.6 «Доповнення» відсутньої інформації

Якщо інформація потрапляє в кору головного мозку

незвичайним шляхом, то пацієнт цього не усвідомлює.

Синдром «чужої руки» показує, що для самоусвідомлення необхідна гарна комунікація між лівою і правою півкулями мозку. Такий синдром може з’явитися при пошкодженні мозолистого тіла (corpus callosum, рис. 2), масивного волокнистого з’єднання між лівою і правою півкулями. Як останню спробу забезпечити більш-менш терпиме життя пацієнтам, у яких епілептичні напади впливають на весь мозок, у деяких випадках операційно розділяють мозолисте тіло. Після такої операції пацієнти й справді мають дві окремі свідомості. Нобелівський лауреат Роджер Сперрі (Roger Sperry) виявив, що в таких хворих одна половина мозку не усвідомлює того, що вони бачать іншою половиною. В одному досліді такий пацієнт міг описувати тільки ті картинки, які досягали лівої півкулі, бо мовні здатності розташовані в лівій частині мозку. А от картинки, що надходили в праву частину мозку, пацієнт очевидно не усвідомлював. Проте коли його просили лівою рукою, якою керує права півкуля, вибрати зображення, яке саме показали правій півкулі, то він прекрасно з цим справлявся. Тобто на підсвідомому рівні він отримував інформацію. Після цього ліва півкуля вбудовувала ціле у «логічну» історію, в якій поєднувалася інформація з обох півкуль. Таким чином виникали цілком логічні для пацієнта, а для його оточення геть незрозумілі взаємозв’язки. Коли пацієнт у правій півкулі мозку отримував переданий у текстовій формі наказ встати і йти геть, то він виконував його. Коли його питали, чому він це робить, той не відповідав: «Бо мені щойно наказали». Бо він цього не усвідомлював. Тож він вигадував привід для такої поведінки: «Піду візьму собі шоколадку».

Пацієнти-неглекти часто дуже винахідливо вигадують «вірогідні» пояснення для ситуації, в якій вони опинилися. Наприклад, один паралізований казав таке: «Я б з радістю встав, але лікар не велів» (див. розділ VIII.1). Зрештою, фантазії неглекта йдуть за певним загальним принципом. Якщо мозок не отримує правильної інформації в звичному місці, то там активізується кора головного мозку, щоб заповнити прогалину. Тоді у хворого складається враження, що він дійсно отримує інформацію (див. розділ ХІ.4). Це явище виникає також тоді, коли слух постачає недостатню кількість інформації, і людина постійно чує пісеньки; коли при поганій видимості в сутінках додумує зображення, або коли пам’ять підіпсована алкоголем, а людина вигадує події, переконана, що так і було, чи коли після ампутації кінцівок відчуває фантомні болі (див. розділ ХІ.4). Кожна функція мозку має свою локальну систему, яка дає можливість усвідомлювати (рис. 19). Унаслідок різної локалізації зростання активності в ділянках кори головного мозку при недостатку візуальної інформації люди «бачать» неіснуючі речі, а при бракові акустичної — «чують» пісеньки.

Наскільки важливо для усвідомлення, щоб інформація потрапляла до правильної частини кори правильним шляхом, доводить феномен так званого «сліпобачення» (blindsight). Довгий час вважали, що дефект первинної мозкової кори (рис. 19) викликає повну сліпоту контралатерального поля зору. Коли людей з таким пошкодженням просили вгадати, де в їхньому сліпому полі зору знаходиться цятка світла, виявилося, що вони таки бачать її. Явище, коли людина бачить, але не усвідомлює цього, називається «сліпобаченням першого типу» або «attention-blindsight» (сліпобачення уважності). Припускали, що таку форму бачення уможливлює інформація, яка надходить у субкортикальні ділянки. За допомогою нового методу візуалізації (дифузійно-тензорної візуалізації), яка дозволяє побачити шляхи нервів, вдалося довести те, що в пацієнтів, які страждають на цю форму сліпобачення, інформація таки надходить в одну ділянку мозкової кори, де переробляються візуальні враження, але потрапляє вона туди незвичайним шляхом. Отже, хоча інформація надходить у частину мозкової кори, де вона зазвичай розпізнається, пацієнт із сліпобаченням очевидно не усвідомлює її, оскільки потрапляє вона туди незвичним шляхом. Цей механізм пояснює також, чому пацієнти-неглекти можуть щось побачити, але не усвідомити цього. Адже через інсульт інформаціє надходить у кортекс іншим