Читати книгу - "Демократія"

опозиції взялися гучно протестувати, і Кличко сказав: «Те, що сталося в парламенті, є порушенням усіх правил і законів, це не має юридичної ваги».

Погрози майже не мали ваги. Напруження зростало, і в лютому кілька протестувальників полягли в сутичках із міліцією. Втрутилися міжнародні посередники, сподіваючись примусити обидві сторони заспокоїтися. Короткий час здавалося, ніби це вдалося. Деякі будівлі демонстранти віддали спостерігачам ОБСЄ за амністію для тих, хто «порушував громадський порядок» із 27 грудня по 2 лютого. Президент відкликав формування міліції для боротьби з безладом із лінії протистояння.

18 лютого крихкий спокій було раптово й запально порушено. За два дні боїв за вулиці біля парламенту й Майдану Незалежності між міліцією та протестувальниками було вбито близько 90 й поранено сотні людей. Іскрою, що викликала розруху, була чутка, ніби Верховна Рада не відновить конституцію 2004 року, натхненну Помаранчевою революцією.

Міжнародні лідери з тривогою дивилися на те, як Київ перетворюється на бойовище. Росія, Франція, Німеччина й Польща підтримали перемовини між Януковичем та лідерами опозиції. Вони досягли угоди, і президент пообіцяв повернутися до конституції 2004 року. Українські законодавці ухвалили амністувати всіх антиурядових протестувальників, закликали надати допомогу їхнім родичам і звільнити Юлію Тимошенко.

У кожній революції настає момент, коли люди припиняють боятися свого уряду. Коли в 2005 році президент Буш і я відвідали Бухарест, румуни розповідали про такий час. 1989 року, коли революції по всій Східній Європі валили комуністичні уряди, Ніколае Чаушеску вийшов на майдан, щоб розповісти людям про все, що він для них зробив. Раптом старша пані вигукнула: «Брехун!» І тоді десятеро, сотня, тисяча містян і потім увесь майдан підхопив: «Брехун!» Чаушеску, побачивши, як накочується на нього ця хвиля, втік. Проте військові його схопили, передали опозиції і разом із дружиною Єленою стратили.

Можливо, Янукович пам'ятав про «момент Чаушеску», коли вирішив тікати з Києва. Його ж партія «втечу боягуза» засудила. Заяви, що він не подаватиме у відставку й залишиться на посаді, виявилися неправдивими. Україна призначила тимчасового президента й прем'єра і почала готуватися до нових виборів. Янукович зрештою знайшовся у Москві, де Путін хотів захистити свою людину від його народу.

Світ зітхнув із полегшенням. Президент Обама і канцлер Меркель поговорили з російським президентом по телефону. Пролунали обіцянки працювати задля миру й стабільності в Україні... разом.

Виявляється, стабільну Україну Путін трактував по-іншому — без частини її території. Наприкінці лютого 2014 року російські війська загарбали Крим. Промосковські сепаратисти провели референдум, який нібито підтвердив бажання громадян інкорпоруватися в Росію. Російська Дума, звичайно, заявила, що вона не може позбавити кримчан такого привілею, і 23 березня 2014 року проголосувала за анексію території.

Через місяць проросійські сепаратисти почали просування на основну територію України й захопили частини східних Донецької та Луганської областей уздовж російського кордону. Москва заперечувала участь свого війська. Проте спостереження з європейських та американських сателітів свідчили про протилежне. Однак Путін виклав свої докази, чому він зважився б на удирання, хоча й заперечував його факт. Він пояснював, що етнічних росіян на сході України треба захистити від Києва. З часу незалежності вони зазнавали дискримінації, мовляв, їхні права обмежувалися. Такий аргумент вже використовувався: Адольф Гітлер заявляв про захист етнічних німців у 1938 році, коли анексував Австрію та Судети, територію, що належала Чехословаччині.

Проте міжнародна спільнота мало що могла вдіяти. Починаючи з критичних подій у перші дні 2014 року дві угоди, укладені в Мінську у вересні 2014 року та в лютому 2015 року, раз у раз порушувалися. Домовлялися про припинення вогню, порушували домовленість і домовлялися знову. Росіяни в Східній Україні не переймалися підтримкою незалежності, але й Києву терени лишалися непідконтрольними. Україна — розділена держава: Криму немає, Східна Україна окупована й нестабільна, Захід у непростих умовах намагається створити дієвий демократичний уряд.

Людині, яку українці обрали 2014 року, — підприємцю Петру Порошенку — не позаздриш. Він прагнув тісніше співробітничати з ЄС, встановивши зони вільної торгівлі, усунувши з часом тарифи та інші бар'єри. Українці отримали чималу допомогу від США, ЄС та інших країн. Деякі реформи проведено: зміна податкового кодексу, що підтримав МВФ, і ухвала бюджетів із дефіцитом у рамках міжнародних стандартів.

Порошенко намагався залучити до свого уряду пристойних та здібних людей. Україні випало мати велику й освічену діаспору. Українці поверталися з Канади, США та європейських країн після Майдану, аби допомогти. Характерним прикладом може бути Наталя Яресько — американська громадянка, яка працювала у мене в Держдепартаменті. Компетентна і чесна, вона змогла багато зробити як міністр фінансів.

Але, як сказав кілька років тому екс-міністр закордонних справ Тарасюк, у Києві важко щось робити. В лютому 2016 року українець литовського роду Айварас Абромавічус подав у відставку, кажучи, що владні особи тиском і залякуваннями занапащували реформи.

Найбільш показові зусилля були скеровані на подолання корупції. Щиро кажучи, Порошенко за три роки на посаді зробив більше, ніж за всі роки його попередники.

До його президентства боротьба з корупцією в Україні зводилася до галасування. Адміністрація Ющенка роками намагалася провести через парламент пакет антикорупційних законів, і вдалося це зробити в 2009 році. Але через рік обрали Януковича, і їх скасували.

Янукович і далі спостерігав за поглибленням корупції, зокрема за захопленням його друзяками стратегічних виробництв. Чимало перепало його родині також, коли син Олександр хутко став другою за заможністю людиною в Донецьку. Україна опустилася на 144 місце в міжнародному Індексі прозорості, що є шкалою для вимірювання й порівняння корупційних дій на планеті.

Після вигнання Януковича Порошенко швидко провів закони й створив нові інститути для боротьби з корупцією — Національне антикорупційне бюро, яке розглядає скарги громадян, і Національне агентство з питань запобігання корупції, що наглядає за діяльністю держслужбовців. Є новий закон про судочинство і статус суддів, яке надає суддям більшу незалежність. Відбулося кілька процесів над високопосадовцями, переважно періоду Януковича. Вжито заходів із покращення звітності та прозорості урядування через запровадження е-декларування задля збільшення публічності й відкритості фінансового стану посадовців. Обмежено хабарництво та шахрайство у митній службі.

Це вельми корисні й бажані кроки. Але є й тривожна тенденція в Україні — використовувати корупцію як епітет проти тих, із ким ви не згодні. Майже всіх помітних політиків звинувачують у причетності або участі в тіньових оборудках.

Це не покращило атмосферу для урядування. Країна має нагальні проблеми. Попри те що за часів незалежності були періоди поважного зростання економіки, нині вона скорочується — на 7 % у 2014 році та на 10 % у 2015-му. Хаос на сході країни