Читати книгу - "Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі"

блищали. На хвилях конвульсивно гойдалася згоріла баржа. Всередині неї в солонуватій воді плавали кілька пляшок з-під засобу для миття. По найближчому мосту прогуркотіли великі вантажівки, змусивши трястись фундаменти будівель, вивергнувши в повітря випари бензину та налякавши мати, яка намагалася перейти дорогу з дитячим візком.

Дірк і Річард ішли від околиць Південного Гекні, що були за милю від офісу Дірка, назад до центру Іслінгтона, де, як знав Дірк, були рятувальні кола.

— Але ж, ради бога, це був усього лише фокус зі зникненням, — казав Річард. — Він їх постійно робить. Це просто вправність рук. Виглядає неможливо, але я певний, що якщо ти запитаєш будь-якого фокусника, той скаже, що це робиться просто, якщо знати як. Колись я бачив на нью-йоркській вулиці, як один чоловік…

— Я знаю, як такі речі робляться, — сказав Дірк, виймаючи зі свого носа дві сигарети та великий інжир, вкритий поливою. Він підкинув інжир у повітря, але той чомусь ніде не впав. — Вправність рук, відволікання уваги, навіювання. Усьому можна навчитися, якщо часу не шкода. Перепрошую, люба пані, — звернувся він до повільної літньої володарки песика, коли вони проходили повз неї. Він нахилився до собаки та вийняв у нього з-під хвоста низку яскравих кольорових прапорців. — Думаю, тепер йому буде легше йти, — сказав він жінці, чемно підняв капелюх і пішов далі.

— Такі фокуси, як бачиш, досить прості, — казав він ошелешеному Річардові. — Розпилювати жінку навпіл теж просто. Розпилити жінку навпіл, а потім знову зібрати — це вже складніше, але теж можливо, якщо попрактикуватися. Але фокус із двохсотрічною вазою та сільничкою з Коледжу, який ти мені описав, є… — він зробив паузу для наголосу, — абсолютно нез'ясовний.

— Ну, напевно, там були якісь деталі, які я не помітив, але…

— О, в цьому немає сумніву. Але перевагою допитування когось під гіпнозом є те, що це дозволяє допитувачу побачити значно більше подробиць, ніж суб'єкт усвідомлював під час подій. Приміром, дівчинка Сара. Ти пам'ятаєш, яке в неї було вбрання?

— Гм, ні, — непевно сказав Річард. — Плаття якесь, напевно…

— Колір? Тканина?

— Ну, не пам'ятаю, темне. Вона сиділа за кілька людей від мене. Я її лише мигцем бачив.

— На ній було синє вельветове плаття з заниженою лінією талії. Воно мало зібрані в манжети рукави реглан, білий комір «Пітер Пен» і шість маленьких перлових ґудзиків спереду, на третьому зверху висіла маленька ниточка. У неї було довге темне волосся, утримане червоною застібкою, що мала вигляд метелика.

— Якщо ти хочеш мені сказати, що дізнався про все це, розглянувши, наче Шерлок Холмс, потертості на моїх туфлях, то боюсь, що я тобі не повірю.

— Ні, ні, — сказав Дірк, — все значно простіше. Ти сам мені розповів це під гіпнозом.

Річард похитав головою.

— Це неправда, — сказав він, — бо я навіть не знаю, що таке комірець «Пітер Пен».

— Зате я це знаю, а ти описав його мені дуже детально. Так само детально, як і той фокус. І цей фокус був неможливий у тій формі, як він відбувся. Повір мені, я знаю, про що кажу. Є й інші речі, які я хотів би з'ясувати про професора, наприклад, хто написав ту записку, яку ти знайшов на столі, та скільки питань насправді поставив Георг ІІІ, але…

— Що?

— Але, напевно, краще буде запитати його особисто. От тільки… — він нахмурився, глибоко замислившись. — От тільки, — додав він, — маючи певну схильність вихвалятися такими речами, я віддав би перевагу знати відповіді ще до того, як ставити питання. А я їх не знаю. Зовсім не знаю, — він неуважно подивився в далечінь і грубо оцінив відстань, що залишилася до найближчого рятувального кола.

— А другою неможливою річчю, — додав він саме тоді, коли Річард хотів був змінити тему, — або ж, принаймні, наступною нез'ясовною річчю є, звісно, твоя канапа.

— Дірку! — скрикнув, не витримавши, Річард, — дозволь нагадати тобі, що Ґордон Вей мертвий, і що мене, виявляється, підозрюють у вбивстві! Жодна з тих речей не має ніякого з цим зв'язку, і я…

— Але я дуже схильний вважати, що вони пов'язані.

— Це нісенітниця!

— Я вірю в фундаментальний зв'я…

— О, так, так, — сказав Річард, — у фундаментальний взаємний зв'язок усього! Слухай, Дірку, я не довірлива стара жінка, від мене тобі польотів на Бермуди не отримати. Якщо ти маєш намір допомогти мені, переходь до справи.

Дірк образився:

— Я вірю, що все на світі взаємно пов'язане, і кожний, хто зважає на принципи квантової механіки та логіки, не має іншого вибору, як теж прийти до цієї думки. Але також я вірю, що деякі речі пов'язані одна з одною сильніше ніж з рештою. І коли дві неможливі події та ще й низка дуже незвичайних подій відбуваються з однією особою, і коли ця особа раптом стає підозрюваною в дуже незвичайному вбивстві, мені здається, що рішення задачі треба шукати в зв'язку між цими подіями. Цим зв'язком є ти, і поводився ти дуже незвично та ексцентрично.

— Неправда, — сказав Річард. — Так, зі мною трапилися кілька дивних речей, але я…

— Минулої ночі я на власні очі бачив, як ти ліз на будівлю та вдерся в квартиру своєї подружки С'юзан Вей.

— Можливо, це було незвично, — сказав Річард, — можливо, навіть нерозумно. Але це було цілком логічно та раціонально. Я просто хотів скасувати дещо, що я зробив раніше, доки воно не спричинило шкоди.

Подумавши трохи, Дірк прискорив ходу.

— І те, що ти зробив, було цілком розумною та нормальною реакцією на проблему з залишеним тобою повідомленням — так, ти розповів мені про це під час гіпнозу — саме так вчинив би кожний?

Річард нахмурився, ніби хотів сказати, що не бачить причин так перейматися цим.

— Я не кажу, що так вчинив би кожний, — сказав він, — у мене, напевно, розум працює дещо логічніше та буквальніше, ніж у інших, саме тому я можу писати програмне забезпечення. Це було логічне та буквальне рішення проблеми.

— І це рішення не було анітрохи перебільшеним, як для поставленої мети?

— Для мене було дуже важливо не розчарувати С'юзан ще раз.

— То ти абсолютно задоволений власним поясненням причин своїх дій?

— Так, — сердито наполягав Річард.

— А знаєш, що мені казала моя стара незаміжня тітка, що живе в Вінніпезі?

— Не знаю, — сказав Річард, хутко зняв з себе одяг і пірнув у канал.

Дірк кинувся до рятувального кола, до якого вони саме дійшли, схопив його та жбурнув Річардові, який з абсолютно розгубленим виглядом борсався посеред каналу.

— Хапайся за нього, — крикнув