Читати книгу - "Пора серця. Листування"

{511} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж (?), 23.2.1959

23-го лютого 1959 р.

Лише кілька слів, Інґеборґ, щоб запитати Тебе, чи Ганс Вайґель, який має тепер намір примножити свої заслуги перед молодою австрійською літературою за рахунок бібліофільної антології, звертався до Тебе, а також до Піпера{512}. До мене саме надійшов запит Німецької видавничої спілки, (яка, між іншим, не пропускає жодної нагоди, щоб найбруднішим чином мене паплюжити…{513}). Я надто охоче відхилив би цю «честь», однак усе це мало б сенс лише тоді, коли б і Ти так вчинила. Напиши мені, будь ласка, кілька рядків.

Пауль

122 {514} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Цюрих, 2.3.1959

від 15-го березня:

Гаус цум Ланґенбаум

Зеестрасе

УЕТІКОН біля Цюриха

Тел.: 92 92 13 (Цюрих)

2-го березня 1959 р.

Любий Паулю,

я справді не вірю, чи можна зробити щось проти критичних відгуків{515}, дописів звикло не роблять, їх, наскільки я знаю, і не друкують. Можна тільки зробити спробу звернути на книжку увагу кількох людей, і в такий спосіб, можливо, досягнути того, що вона, якщо її й так ще не оцінили, отримає інші критичні відгуки, які зрівноважуватимуть попередні.

Вчора я розповіла про вірші Куно Реберові{516} (можливо, Ти зможеш його пригадати), бо він готує для радіо обговорення. Я сама передам Вернерові Веберу{517} збірку для «Ноє Цюрхер Цайтунґ». Звичайно, не завжди буде легко цим зацікавити, ми ж знаємо з власного досвіду, як довго це може часом тривати; перші несміливі рецензії на мою першу збірку{518} з’явилися тільки за рік після виходу, і то тільки подекуди, однак час, усе-таки, потім працює на користь віршів, і він зробить це і для віршів Клауса, я в це вірю, та й ми, разом з іншими друзями, поруч — це ж посприяло вже трохи останнім часом. Морас{519} знову щось надрукує, і я ще могла б, якщо Ти вважаєш це правильним шляхом, написати Швабові-Фелішу{520} з ФАЦ, щоб він саме тепер, після цієї примітивної критики, надрукував у газеті вірш Клауса.

Було гарно чути Твій голос, я завжди рада, коли він лунає з білого апарата, який стоїть на столі, де я пишу. За чотирнадцять днів ми переселимося в іншу квартиру{521}, на березі озера, недалеко від Цюриха, це так важко — знайти щось у місті. Думаю, що навряд чи ми зможемо 1-го травня поїхати звідси до Риму{522}, бо я мала б закінчити книжку{523} ще до від’їзду, а так виглядає, що я не встигну.

Це так виснажливо, усе видається таким сумнівним, ця безкінечна кількість сторінок та речень; навіть зусилля втримати все в полі зору видається мені досягненням.

Я радше приїхала б до Парижа{524}, однак мені ведеться так, як Тобі, саме тепер я не можу зрушити з місця, переїзд уже знову стоїть на порозі, і Ти повинен мати ще трохи терпіння, будь ласка. Стосовно перекладу Шара{525} напишу Тобі згодом, я ще не прочитала його до кінця, насправді це можна робити тільки частинами.

Від Вайґеля — жодних вістей, видається, що й видавництво не отримало жодних запитів. Тому я не знаю, що маю в Тебе просити. Я хотіла б, якщо це якось можливо, і якщо мене запитають, сказати «ні» після всіх цих образ{526}, однак, з іншого боку, боюся накликати їх ще більше, образ, які мене безглуздо нервують, і яким неможливо давати відсіч. Я безпорадна. Можливо, Ти сам зможеш поки що вирішити це для себе.

Коханий, нам так багато що завдає мук, уже навіть думка про все це, однак намагайся відкинути геть стільки, скільки зможеш, не варто марнувати на це стільки сили. Якби ж ти зміг приїхати в травні!…

Макс надсилає Тобі вітання. Він теж радітиме Твоєму приїздові.

Я рада, що вийшла вже Твоя книжка{527}, і радітиму кожній звістці від Тебе!

Інґеборґ

123 {528} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 12.3.1959

12-го березня 1959 р.

Люба Інґеборґ,

дозволь мені насамперед привітати Тебе з Твоєю премією{529}. Її ж присуджують сліпі, один із них, напевне, все-таки виявився зрячим — можливо, навіть декілька з них.

Я не можу багато сповістити Тобі. Щоденно я переживаю кілька ницостей, надмірно сервірованих, на кожному розі. Останній «друг», який обдарував мене (і Жизель) своєю брехливістю, зветься Рене Шар{530}. А чому би й ні? Я ж переклав його (на жаль!), а тому його вдячність, яку я вже й раніше, щоправда, у менших дозах, відчув на собі, не мала права залишитися невисловленою.

Брехня і підлість, майже скрізь.

Ми самотні й безпорадні.

Вітай Макса Фріша —

Хай Тобі ведеться добре й легко —

Твій Пауль