Читати книгу - "На інших вітрах"

Коли ж він повернувся і легкими широкими стрибками став підніматися по сходах, натовп вибухнув вітальними вигуками і радісними вигуками.

— Я подумав, що краще все ж якось попередити їх, — сказав він звичайнісіньким голосом, звертаючись до Техану, і та мовчки кивнула. Він радився з нею, як з другом, як з бойовим товаришем, і вона вела себе з ним відповідно. Тенар і придворні, які знаходилися поблизу не могли цього не помітити.

Лебаннен наказав зібрати завтра, о четвертій годині ранку, повну Королівську Раду, і всі розійшлися, а він ненадовго затримав Тенар і сказав услід виходячій Техану:

— Це вона нас захищає!

— Одна?

— Не бійся за неї. Вона дочка дракона і сестра драконів. Їй доступні такі далі, куди нам шлях замовлений. Не бійся за неї, Тенар!

І вона схилила голову, приймаючи його запевнення.

— Дякую тобі, що привіз її до мене неушкодженою, — сказала вона. — Нехай хоч ненадовго.

Вони були в ці хвилини одні в коридорі, що вів в західні покої палацу. Тенар підвела на короля очі і сказала:

— Я поговорила про драконів з принцесою.

— З принцесою? — здивовано перепитав він.

— У неї є ім'я. Я не можу назвати його тобі, поки вона вірить, що ти здатний ним скористатися, щоб знищити її душу.

Лебаннен насупився, але промовчав.

— Справа в тому, — продовжувала Тенар, — що на острові Гур-ат-Гур здавна живуть дракони. Досить маленькі, за словами принцеси, і безкрилі. І говорити вони теж не вміють. Але вони там вважаються істотами священними. Таким собі живим символом смерті і неодмінного відродження. Принцеса, до речі, нагадала мені, що мій народ після смерті не йде в ту країну, про яку розповідає Олдер. Ні, ми йдемо зовсім не туди! І ця принцеса, і я, і дракони — усі ми після смерті знову отримуємо життя!

Обличчя Лебаннена виражало найпильнішу увагу.

— Гед ставив ці питання Техану, — дуже тихо сказав він. — Невже це відповідь?

— Я розповідаю тільки те, про що принцеса мені нагадала. І сьогодні ж неодмінно поговорю про це з Техану.

Лебаннен знову насупився, явно розмірковуючи. Потім його обличчя прояснилось, він нахилився, поцілував Тенар в щоку, побажав їй на добраніч і швидкими кроками пішов геть. А вона ще довго дивилася йому вслід.

Тронний зал був найстарішим залом палацу ще при Махаріоні. А за часів Гемаля, Народженого Морем, принца Дому Іліен, що згодом став королем Хавнора, це був найголовніший зал палацу. Нащадками Гемаля були і королева Геру, і її син Махаріон. В одному з численних хавнорських ле є такі рядки:

Сотня воїнів і сотня жінок

За стіл сідали в Тронному залі

Гемаля, Народженого Морем.

І сини пологів найдавніших

Вишукано вели бесіду.

Немає в світі воїнів хоробріших!

І немає в світі прекрасніших жінок!

Цей зал був центром всього палацу, і навколо нього понад сто років спадкоємці Гемаля розміщували інші зали, поєднуючи їх переходами, і палац все розширювався, поки Геру і Махаріон не побудували найвищу, алебастрову вежу, або Вежу Королеви, яка потім стала називатися вежею Меча.

Усім цим баштам було вже багато століть, проте жителі Хавнора наполегливо називали весь будинок Новим Палацом, — власне, «Новим» палац стали називати з дня смерті Махаріона. Насправді ж, коли Лебаннен почав правити, палац вже був дуже старий і наполовину зруйнований. Він перебудував його практично повністю, не шкодуючи грошей. Купці з Внутрішніх островів, очманівши від радості, що у них нарешті з'явився справжній король і справжні закони, здатні захистити їх, самі стали платити королю надзвичайно вигідне торгове мито, а крім того, пропонували дешево або безкоштовно найрізноманітніші будівельні матеріали для палацу. І протягом декількох перших років навіть жодного разу не поскаржилися на занадто високі податки і на те, що, мовляв, діти їх залишаться жебраками. Все це виявилося дуже до речі, і Лебаннен зумів зробити Новий Палац дійсно новим і прекрасним. Однак Тронний зал — змінивши в ньому лише зігнилі балки і покривши шаром свіжої штукатурки старовинні кам'яні стіни, а також вставивши шибки в вузькі, розташовані майже під стелею вікна, — він залишив у всій його непоказній і похмурій недоторканності.

За часів короткого правління представників різних претендуючих династій, а також в Темні Роки, коли країною правили тирани і узурпатори, витримавши всі катаклізми, королівський трон так і залишився стояти на узвишші в дальньому кінці довгого залу. Трон був дерев'яний, з високою спинкою; колись він був оббитий золотом, але тепер, зрозуміло, від золота не залишилося і сліду; вийняли навіть дрібні золоті цвяхи, залишивши в дереві дірочки; втім, подекуди цвяхи все ж застрягли в деревині, особливо там, де золоту обшивку довелося відривати, що називається, «з м'ясом». Шовкові подушки і фіранки були вкрадені або з'їдені міллю, мишами і цвіллю. І неможливо було навіть уявити собі, як виглядав цей трон колись. Незмінним залишилося тільки місце, де він стояв, та різьблення на спинці — летяча чапля з гілочкою ясена в дзьобі, символ Дому Енлада.

Перші королі цього Будинку прибули з Енлада на Хавнор вісімсот років тому. Там, де височіє трон Морреда, говорили вони, знаходиться наше королівство.

Лебаннен велів почистити трон, замінити всі зігнилі дерев'яні деталі, покрити дерево кількома шарами оліфи і відполірувати, і трон знову засяяв, як темний атлас. Однак Лебаннен залишив його нефарбованим, не став оббивати золотом і класти на нього шовкові подушки — залишив його, можна сказати, голим. Дехто з багатих людей, які приходили помилуватися заново відбудованим палацом, були незадоволені видом Тронного залу і самого трону. «Як в коморі! — презирливо вигукували вони. — Невже це трон великого Морреда? Більше схоже на улюблене крісло старого фермера!» А Лебаннен на це відповідав: «Що за королівство без комор! Адже селяни зі своїми коморами його і годують!» Інші, правда, стверджували, що він говорив не так: «Невже все моє королівство — лише дріб'язкова іграшка з золота і оксамиту? Або все ж воно покоїться на міцному фундаменті з колод і каменю?» А треті вважали, що Лебаннен і зовсім не став відповідати на зауваження незадоволених, хіба що сказав, що «йому так подобається». І продовжував своїми королівськими сідницями сідати на жорсткий, не покритий ні килимами, ні подушками, трон. Так що його критикам не дано було сказати в цій суперечці останнє слово.

Ось в цей строгий зал з балками під стелею, в кінці літа, раннім холодним ранком, оповитим морським туманом, вервечкою ввійшли члени Королівської Ради: дев'яносто один чоловік, чоловіки і жінки. Їх