Читати книгу - "Глибоко під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Думка про цю жінку з дикими очима, що збожеволіла від горя, яка полює на тебе — це було жахливо, мені стало страшно. Я більше не хотіла бути тут, серед твоїх речей. Я звелася на ноги, і при цьому будинок, здавалося, теж поворухнувся, гойднувся, як човен. Я відчула, як річка штовхає колесо, намагаючись його повернути, як вода просочується у тріщини, розширені водоростями — співучасницями цієї справи.
Я сперлася рукою на шафу з картотекою і пішла вгору сходами до вітальні, і тиша задзижчала в моїх вухах. Я постояла трохи, доки очі адаптувалися до яскравішого світла, і на мить я була певна, що побачила когось отам, на вікні, де подушки, там, де колись сиділа я. Лише на мить — а потім видиво зникло, але серце колотилося у мої ребра, а волосся на голові заворушилося. Хтось тут є, чи щойно був. Чи скоро буде.
Дихала я швидко, неглибоко, майже бігом домчала до дверей, які були замкнені на засув, як я їх і лишила. Але в кухні стояв дивний запах — якийсь новий, солодкий, як парфуми — а кухонне вікно було повністю відчинене. Я не пам’ятаю, чи відчиняла його.
Я підійшла до холодильника й зробила те, чого майже ніколи не роблю — налила собі. Налила холодної в’язкої горілки. Налила — і швидко випила; мені обпекло все від горла до шлунка. Потім я налила собі ще.
У мене запаморочилося у голові, і я схопилася за стіл. Я була насторожі: стереглася, напевно, Ліни. Вона знову зникла, відмовившись, щоб я її підвезла додому. У чомусь я була й рада тому — мені не хотілося бути з нею в одному просторі. Я казала собі, що це через те, що сердилася на неї — за те, що вона дала таблетки для схуднення іншій дівчинці, яка дражнила її, — але насправді я боялася того, що сказала детектив. Ліна не цікавиться, отже Ліна вже знає. У мене перед очима стояло її обличчя з фото вгорі — з гострими зубами і хижою посмішкою. Що ж знає Ліна?
Я повернулася у кабінет і знову сіла на підлогу, зібрала записи, які витягла, і почала розкладати їх, намагаючись дати якийсь лад. Намагалася розібратись у твоїй розповіді. Коли я знову знайшла фото Кейті з Ліною, то зупинилася. Під самим підборіддям Ліни було розмазане чорнило. Я перевернула фотографію. З того боку було написано одне речення твоєю рукою. Я прочитала його вголос: Іноді небажані жінки самі себе позбувалися.
У кімнаті стало темно. Я підняла голову — і крик застряг у моєму горлі. Я не чула її, не чула її ні біля дверей, ні у вітальні, вона виникла там раптово, просто у дверях, затуливши світло, на те місце, де я сиділа, падала тінь — профіль Нел. Тоді тінь зробила крок, і я побачила Ліну, із брудом на обличчі, брудними руками, сплутаним, диким волоссям.
— З ким ви розмовляєте? — спитала вона. Вона підстрибувала з однієї ноги на другу, і вигляд мала збуджений, маніакальний.
— Я не розмовляю, я…
— Ні, ви розмовляли, — захихотіла вона. — Я чула. З ким… — і тут вона замовкла, і її усмішка зникла, щойно вона помітила фото.
— Що ви робите з цим?
— Я просто читала… Я хотіла…
Я не встигла й слова мовити, як вона вже підскочила, опинилася просто наді мною — і я зіщулилася. Вона кинулася до мене й вихопила фотографію з моїх рук.
— Що ви робите з цим?
Вона тремтіла, її зуби стискалися, обличчя червоніло від гніву. Я підвелася.
— Яке вам до цього діло!
Вона відвернулася від мене, поклала фотографію Кейті на стіл і розгладила її долонею.
— Яке ви маєте право це робити? — запитала вона, повертаючись до мене обличчям, голос її тремтів. — Як ви можете ритися в її речах, чіпати їх? Хто вам дозволяв?!
Вона зробила крок до мене, копнувши ногою чарку з горілкою на підлозі — та підскочила й розбилася об стіну. Ліна впала на коліна й почала збирати папери, які я перебирала.
— Ви не повинні торкатися цього! — Вона майже плювалася від люті. — Це вас геть не стосується!
— Ліно, — сказала я. — Не треба!
Вона різко смикнулася, важко видихнула від болю: стала рукою на шматок скла, потекла кров. Вона схопила жмут паперів і притисла до грудей.
— Іди сюди, — просила я її, намагаючись забрати папери. — У тебе кров.
— Відійдіть від мене!
Вона складала папери на стіл. Я не могла відвести очей від великої плями крові на верхньому аркуші й слів, надрукованих під нею: Пролог — жирним шрифтом, і нижче: Коли мені було сімнадцять років, я врятувала сестру, яка мало не потонула.
До горла мені підкотився істеричний сміх; я вибухнула ним так голосно, що Ліна здригнулася. Вона була здивована. Я сміялася дедалі сильніше, дивлячись на лютий вираз її красивого обличчя, на кров, що капала з її пальців на підлогу.
Я сміялася, аж доки з очей потекли сльози і розмили все, наче я занурилася під воду.
1993 рік
Серпень
Джулс
Роббі залишив мене на вікні. Я допила горілку. Я ще ніколи не була п’яна і не розуміла, як швидко настає оце падіння — від захвату до відчаю, згори вниз. Надія, здавалося, раптово зникла, світ спохмурнів. Я не могла ясно мислити, але відчувала, що мій хід думки має сенс. Річка — це вихід. Треба йти до річки.
Уявлення не маю, чого я хотіла, коли я попленталася від стежки, понад берегом, понад течією. Я ішла наосліп; ніч здавалася чорнішою, ніж будь-коли, безмісячною, мовчазною. Навіть річка була тиха, гладенька, ковзка, як рептилія, вона повзла поряд зі мною. Я не боялася. Що я відчувала? Приниження, сором. Провину. Я дивилася на нього, я спостерігала за ним, спостерігала за ним із тобою, і він побачив мене.
Від Млина до затону милі, мабуть, зо дві, тож я дійшла не одразу. Я й за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибоко під водою», після закриття браузера.