Читати книгу - "Куджо"

столик або ще щось такого типу, та, наскільки було відомо Джо, у холі Ґері зроду не було ніяких меблів. Коли йшов дощ, Ґері заносив сюди свої садові крісла, та дощу не було вже два тижні, і крісла стояли надворі на своїх звичних місцях коло «крайслера». Під жимолостю.

Тільки то не був запах жимолості. То був запах крові. Цілої калюжі крові. І жодного перевернутого столика там не було.

Джо кинувся до отого на підлозі, серце гупало в грудях. Він присів навпочіпки, і з його горла вирвався звук, схожий на писк. Зненацька повітря в холі зробилося важким і гарячим. Здавалося, він от-от задихнеться. Джо відвернувся від Ґері, затуливши рота долонею. Хтось його вбив. Хтось…

Він змусив себе озирнутися. Ґері лежав у морі власної крові. Невидющі очі втупились у стелю. Горло було перерізане. Боже праведний, воно було не просто перерізане… А неначе роздерте.

Цього разу він не намагався боротися зі своїм горлом. Просто дозволив умісту шлунка вирватися назовні серією відчайдушних блювотних звуків. Якось божевільно в глибині душі заворушився дитячий гнів на Чаріті: вона свою поїздку отримала, а в нього поїздки не буде. Не буде тому, що якийсь навіжений виродок вирішив пограти з бідолашним старим Ґері Первієром у Джека-різника і…

…і він повинен викликати поліцію. Не думаючи про все інше. Не думати про те, як очі старого збоченця витріщаються на тіні на стелі, про те, як запах його крові, що нагадує запах мідної стружки, змішується з нудотно-солодкавим ароматом жимолості.

Він звівся на ноги і, похитуючись, побрів до кухні. З його горла чувся стогін, та він навряд чи це зауважив. Телефон висів у кухні на стіні. Треба зателефонувати в поліцію штату, шерифові Баннермену, будь-кому.

На порозі Джо зупинився. Його очі все розширювались, аж доки здалося, що вони от-от вилізуть на лоба. Біля порога лежала купа собачого посліду, і з її розміру Джо зрозумів, чий собака тут побував.

— Куджо, — прошепотів він. — Господи, Куджо сказився.

Здалося, ніби позаду почувся якийсь звук, і Джо рвучко обернувся, волосся на потилиці стало сторчма. У холі не було нікого, крім Ґері; Ґері, який так недавно стверджував, що Джо не вдасться напустити свого пса навіть на волаючого ніґера, лежав тепер із горлом, прогризеним наскрізь, аж до хребців.

Ризикувати не мало сенсу. Він пустився назад через хол, раз у раз послизаючись на крові Ґері й лишаючи по собі видовжені сліди. Застогнав удруге, але, зачинивши важкі внутрішні двері, відчув себе трішки краще.

Він знову рушив до кухні, старанно оминаючи тіло Ґері, і зазирнув усередину, готовий швидко зачинити двері, якщо там виявиться Куджо. Йому знову нездоланно захотілося відчути в руці заспокійливу вагу дробовика.

Кухня була порожня. У ній ніщо не ворушилося, тільки фіранки надималися від млявого вітерцю, що шепотів у розчинених вікнах. Пахло спустошеними горілчаними пляшками. Запах був кислий, та все ж кращий, ніж отой… Отой інший запах. На вицвілому горбатому лінолеумі правильними візерунками лежали сонячні промені. Телефон, колись білий, а тепер заляпаний жиром численних холостяцьких трапез пластиковий апарат, тріснутий після того, як колись давно Ґері впав під час однієї з пиятик, як і завжди, висів на стіні.

Джо увійшов і щільно замкнув двері. Він підійшов до вікон, та в гармидері на задньому дворі не було видно нічого, крім двох іржавих скелетів автомобілів, попередників «крайслера». Та він однаково зачинив вікна.

Попрямував до телефону, обливаючись потом у гарячій, як піч, кухні. Довідник висів на мотузку поряд із телефоном. Десь рік тому п’яний як чіп Ґері, щоб засилити мотузок, зробив у книжці дірку електродрилем Джо, проголошуючи при цьому, що йому до одного місця.

Джо взяв довідник до рук, та одразу ж випустив. Книжка глухо вдарилась об стіну. Руки обважніли. У роті стояв в’язкий смак блювотиння. Він знову взяв довідник і, розгортаючи, так шарпнув, що ледь не відірвав обкладинку. Він міг би набрати 0 або 555-1212, але від шоку це не спало йому на думку.

Звуки його швидкого, уривчастого дихання, скажене гупання серця і шурхіт тонких сторінок маскували легкий шум позаду нього. Тихий скрип дверей підвалу, коли Куджо носом відхилив їх.

Він спустився туди після того, як убив Ґері Первієра. Світло в кухні було занадто яскраве, занадто сліпуче. Від нього напівзруйнований мозок Куджо прохромлювали розжарені до білого уламки болю. Двері в погріб стояли навстіж, і Куджо, трусячись, спустився в блаженний прохолодний півморок. Він заснув біля старого солдатського ранця Ґері, а вітерець із розчинених вікон майже зачинив двері в підвал. Та вітер не був достатньо сильним, щоб вони заклацнулися.

Стогін, звуки нудоти, тупіт і грюкання, коли Джо побіг замикати парадні двері, — усе це повернуло Куджо назад до його болю. А разом з ним — до глухої, нестримної люті. Зараз він стояв у напівтемряві дверей за спиною Джо. Голова опущена. Очі майже багряно-червоні. Густа, рудаво-коричнева шерсть була вимазана запеклою кров’ю і напівзасохлою грязюкою. З пащі цівкою стікала піна. Зуби були постійно вишкірені, бо вже почав набрякати язик.

Джо знайшов касл-рокський розділ довідника. Він відшукав потрібну сторінку і тремтячим пальцем провів до середини колонки, де, обведені рамочкою, містилися муніципальні служби Касл-Рока. Там був і номер шерифа. Джо витяг палець, щоб набрати номер, і саме тоді почулося низьке, утробне гарчання Куджо.

Здавалося, з тіла Джо Кембера висмикнули всі нерви. Телефонний довідник вислизнув із рук і знову гупнувся об стіну. Він повільно обернувся на звук і побачив Куджо, котрий стояв у дверях погреба.

— Хороший песик, — хрипко прошепотів Джо, і його підборіддям побігла слина.

Від безпорадності він намочив штани, і гострий дух аміаку вдарив у ніс Куджо, наче важкий ляпас. Він стрибнув. Джо метнувся вбік, ноги були неначе ходулі. Куджо врізався в стіну з такою силою, що шпалери розірвались і зі стіни білою вапнистою хмаркою посипався тиньк. Куджо більше не гарчав: з його горла виривалися важкі, скреготливі хрипи, куди загрозливіші від будь-якого гавкоту.

Джо позадкував до вхідних дверей, зачепився ногою за один з кухонних стільців і шалено, мов вітряк, замахав руками, щоб утримати рівновагу. І був би таки втримався на ногах, та перш ніж йому це вдалося, на нього накинувся Куджо: посмугована кров’ю машина для вбивства з цівками піни, що розліталися на всі боки. Над ним витав зелений, болотяний дух.

— Лиши мне! Зди сьго стого! — зарепетував Джо Кембер.

Йому згадався Ґері. Він однією рукою прикрив горло,