Читати книгу - "Любов і піраньї"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Оскільки Фабіо знаходився ближче до крокодила, Айлтон подав йому знак і передав вудилище з рибою. Фазендейро без вагань прийняв жердину і випростався — він точно знав, що треба робити. Затим, за звичкою продовжуючи посміхатись, бразилець підсунув піранью під самісінький ніс рептилії. Крокодил нарешті показав, що він у грі: підняв голову і ледь-ледь роззяпив пащу. На якусь мить над поверхнею майнув зазубрений кінчик його хвоста, котрий однак відразу зник під водою…
Наступні події змінювали одна одну неймовірно швидко. Настільки швидко, що перш ніж я встиг зреагувати (цебто, злякатися), все вже закінчилося.
Спершу повітря пронизав ледь чутний виляск, приглушений товщею води. Затим пролунав гучніший сплеск — і двометрова туша каймана з шумом випорснула із води. Фабіо прудко рвонув руку вгору, не даючи рептилії схопити піранью, таким чином примусивши алігатора випинатися вище й вище. Дотягнувши до висоти мого зросту, плазун (так і не стуливши залишені без здобичі щелепи) важко шубовснув назад у річку, здійнявши брижі, що розхитали наш човен. Біле лускате черево промайнуло настільки близько, що здавалося — варто лиш нахилитися і простягнути руку, аби доторкнутися до холодної шкіри чудовиська. Огидні й маленькі (порівняно з тулубом) лапки з розчепіреними кігтями, безживно стирчали врізнобіч прямо на рівні мого живота.
Що я можу сказати… Якби було куди бігти, то я би побіг… На жаль (чи на щастя), діватися не було куди — човен розмірено покачувався на воді за тридцять метрів від найближчого острівця.
Відчувши, як кавалок чогось гарячого шугонув моїм тілом угору, вистріливши з живота і підперши аж під ніс, я перелякано присів. Мої товариші, які до цього перебували у сидячому положенні, втиснули голови в плечі, несвідомо відсунувшись до протилежного борту.
Завалившись назад у воду, крокодил проплив у кількох сантиметрах від човна, певно, задля погрози тримаючи ледь розтулену пащу над водою. Затим він відплив убік, однак незабаром, зробивши невелике коло, повернувся на вихідну позицію.
— Це… це що таке було? — пробелькотів я, намагаючись згладити приголомшене тремтіння голосу.
Фабіо аж сяяв, так йому було весело, від задоволення погладжуючи рукою живота. Айлтон іронічно відказав, навіть не повертаючись у мій бік:
— Це кайман, хлопці. Ви хіба не знали, що вони можуть вистрибувати із води?…
Я хотів бовкнути щось дошкульне у відповідь, але ошелешений вигук Алекса обірвав мене на півслові:
— Він повертається!
Покинута жердина лежала неподалік, і мертва піранья все ще стирчала над водою на висоті при-близно півметра. Побачивши, що кайман заліг у воді якраз під рибиною, Фабіо мерщій ухопив вудилище, готовий при першій потребі підняти піранью, аби вдруге примусити плазуна вискочити із води… За мить все повторилося вдруге!
Бразильці чимало разів повторяли описаний трюк з крокодилом. Знову і знову кайман ударяв під водою мускулястим хвостом, прямовисно злітав над водою, після чого, здіймаючи фонтани бризок, падав долічерева назад, у тьмяну й сколочену безодню Ріо Кларо. По-моєму, за той час, поки ми кружляли біля очеретяної заводі, плазун більше часу знаходився у повітрі, ніж у воді. Час від часу (певно, для того, щоб у рептилії не приглух інтерес до забавки), Фабіо дозволяв йому ум’яти піранью, притримуючи кінець жердини на досяжній висоті. Хватонувши наживку, крокодил залишався на місці, нікуди не плив і кілька секунд задоволено плямкав, із насолодою смакуючи свіженьку здобич.
Цікаво, що практично під час кожного стрибка кайман усвідомлював, що приманка вислизає з-під його носа. В таких випадках він завжди гепався у воду з роззявленою пащею. Одначе іноді він думав, що от-от дістане рибину. Тоді його щелепи блискавично змикалися, видаючи при цьому лункий звук, подібний до пістолетного пострілу. Коли це сталося вперше, я саме відвів погляд убік і не дивився на рептилію, оскільки мою увагу відвернуло підозріле форкання, що доносилося з-за корми. Я підвівся і, витягнувши шию, оглядав нерухоме плесо позаду човна; у цей самий час крокодил випорснув з води, і тут — бах! — повітрям прокотилось громоподібне ляскання. Я знову присів на днище, бентежно зиркаючи навсібіч.
— Що відбувається, Айлтоне?! — я вже майже кричу, бо нерви просто на межі. Зараз ще, на дай Боже, пристрелять, мов якого браконьєра.
— Ти про що?
— Хто стріляв?
Замість відповіді, ховаючи рукою просмішку, натураліст переклав мої слова для Фабіо, після чого вони вдвох із фазендейро уволю нареготались.
— Це знову він — кайман, — зрештою спокійно розтовкмачив провідник, тицьнувши пальцем на шпичасту мордяку, що висунулась із води перед черговим «польотом».
— Гід каже правду, — підтвердив Алекс, коли я недовірливо насупився.
— Чим? — питаю в Алі. — Чим він це зробив? — підозрюючи, що ці троглодити могли потайки змовитися з бразильцями і зараз усією ватагою розводять мене собі на потіху.
— Ротом, — вніс ясність мій товариш.
— Ну не задницею ж… — вставив свою репліку Лаврентій.
Незабаром я переконався, що мене не обманювали. Крокодил вкотре виплигнув за піраньєю, промахнувся і зімкнув порожні щелепи, видобувши навдивовижу хльосткий і різкий звук, відлуння якого застрягло між деревами на лівому березі.
Трохи перегодя, коли ми залишили місце для забав з крокодилами, я вдруге розчув, як хтось виразно, неприязно і сердито фуркає під правим бортом. Кинув погляд на сумирну водну гладінь, котра від низько навислих прибережних кущів видавалась мутно-зеленою, але не побачив нічого, окрім дивних розводів, подібних до тих, які залишає кинутий у воду камінь. Поки я зосереджено обводив поглядом зарості та поверхню ріки праворуч від плоскодонки, загадкові звуки долинули з лівого борту. Я прожогом кинувся на протилежний бік човна і встиг угледіти дві вусаті мордочки, котрі, запримітивши мене, блискавично зникли під водою.
— Хто це? — питаю.
— Видри, — коротко відповів Айлтон. — Гігантські річкові видри.
— Ти встиг їх помітити?
— Ні, але я впізнав їхнє чмихання.
Не встиг гід договорити, як гнівне пирхання пролунало у мене за спиною. Я рвучко обернувся, вхопивши краєм ока ті ж самі кумедні писки з маленькими округлими вушками, розташованими дуже низько на продовгуватій голові, широкими приплюснутими носами та білими мокрими вусами, котрі, мов голки наляканого дикобраза стирчали в різні боки. Зреагувавши
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любов і піраньї», після закриття браузера.