Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

Сичить очерет зрадливо,

видри — врозтіч, чаплі — в крик, б'ється серце в діви.

Каже Том Бомбадил: «Ось моя кохана!

У мій дім ходи зі мною! Стіл накрито зрана:

масло, мед і вершки до пухкого хліба,

ще й троянди зазирають з підвіконня в шиби.

Тож під Горб перебирайся! Матір з її хланню

ти облиш — не стрінеш там ти свого кохання!»

Ну й бучне було весілля в Тома Бомбадила!

Плетениця із жовтців шапку замінила,

півники і незабудки в косах Золотинки,

сукня — срібно-зеленава. Він співає дзвінко —

ніби шпак, мов джміль — мугика весело під скрипку,

діву річкову за стан обіймає кріпко.

В хаті лампи мерехтливі, простирадло біле;

саме на медовий місяць борсуки приспіли,

під Горбом затанцювали, а в шибки сторуко

Вербостариган до них просто в спальню грюка,

і зітхає в очереті прибережнім наче

пані Річка, а в кургані Дух Могильний плаче.

Том Бомбадил старий не зважа на кроки,

голоси нічні і стукіт — хай собі поцока;

виспавшись, шпаком співає, ледве засіріло:

«Га-ліа-ла, ба-ла-ла, ну ж бо, моя мила!»

Він вербові кілки на порозі теше,

а красуня Золотинка русу косу чеше.

2

БОМБАДИЛ ПЛИВЕ ЧОВНОМ

Вітер Західний; осінні барви відцвілися;

буковий листок летючий Том спіймав у Лісі.

«Вітерець мені приніс день щасливий! Нащо

на новий чекати рік? Нині втішусь краще!

Ось полагоджу човна, і спущу на воду,

й попливу струмком на захід примсі на догоду!»

Пташка з лоз: «Привіть-віть, Томе! Тут я на сторожі.

Що за примха, що за примха — здогадатись можу.

Бовкнути йому, в якому ти пливеш керунку?»

«Цить, а то я обскубу й з'їм тебе, шептунко,

що торочиш про чужі справи в кожне вухо!

Скажеш Вербочоловіку — спряжишся, плетухо,

на вербовому рожні. Змовкнеш ти назавше!»

А Кропив'янка злетіла, хвостика піднявши:

«Спершу ти мене спіймай! Та не згадуй всує:

сяду я йому на вухо — й вістку він почує.

„Коли смеркне — біля Міту“, — я підкину натяк.

Поспішай, поспішай! Саме час пиятик!»

Том про себе розсміявся: «Так і рушу, мабуть.

Міг би путь обрати іншу, та туди щось вабить».

Залатавши днище, човен витяг на глибоке

крізь лозняк і очерет з тихої затоки

біля вільхи — й заспівав ось як: «Голо-гілко,

ти течи, струмку вербовий, глибоко чи мілко!»

«Гей! Томе Бомбадиле! Ти куди прямуєш,

ти, що в човнику хисткому на ріці веслуєш?»

«Може, вниз по Верболозці та на Брендівинну:

може, розкладуть для мене вогнище гостинно

у Заплітті. В мене там, невеликі зростом,

друзі є, що й на ніч пустять. Я в них частим гостем».

«Всім моїм — привіт, від них принеси ти вісті!

Про місця повідай рибні та про плеса чисті!»

«Ні, — каже Бомбадил, — рушив я в дорогу

трунку пінного нюхнути — не за вістового».

«Хі-хі-хі! Нахабо Томе! Стеж, щоб утопити

не вдалось корчам вербовим оцього корита!»

«Ти. Рибалочко, помовч! Побажань не треба!

Риб'ячими кісточками вичисть пір'я в себе!

Ти на гілці — чепурун; вдома, серед бруду —

Халамидник-нечупара, хоч кармінні груди.

Про рибалочок я чув, із дзьобів їх ніби

роблять флюгери маленькі, — вже тут не до риби!»

Дзьоб Рибалочка стулив, підморгнувши Тому,

як під гілкою він плив. Пурхнув — та й по всьому,

лиш перо впустив блакитне — бірюза як бризне

в сяйві сонця! Том спіймав: «Гарна даровизна!»

В шапку застромив його він замість старого:

«Зараз колір мій — блакитний, весело від нього!»

Кола круг човна пішли, бульбашки і брижі.

Лясь! — по тіні у воді Том веслом як вріже!

«Киш! Томе Бомбадиле? Я й не ждав, що стріну.

Що, зробився човнярем? Хочеш, перекину?»

«Що ж! Скінчу, Вусаню, верхи на тобі мандрівку.

Затремтиш, як доберуся до твого загривка».

«Пхе, Томе Бомбадиле! Чула б моя мати!

Я скажу їй: „Тата клич, і сестру, і брата!

Том здурів: пливе, як лиска — дерев'яні ніжки,

Верболозкою, стару осідлавши діжку!“»

«То Могильним Духам шкуру я твою підкину!

Дублять хай її й золотять! Не впізнала б сина,

зрештою, якби не вуса, навіть видра-мати.

Швидший будь, а доти Тома зась тобі займати!»

«Бр-р-р!» — як форкне видреня, бризками обдавши

Тома з голови до ніг; човен розхитавши,

упірнуло й залягло, ще напоготові,

доки Томів спів не стих, десь на бережкові.

Лебідь з Елвет-острівця повз проплив бундючно,

зміряв Тома вбивчим зором, потім пирхнув гучно.

Том у сміх: «Старий шипуне, що — пір'їни шкода?

Дай іще одну! Стару потовкла негода.

Більше б я тебе любив, знай ти ґречне слово:

довгошиїй, шепелявий — кпиш ти гонорово!

Як повернеться Король, виловить із річки,

затаврує жовтий дзьоб — кинеш панські звички!»

Той надувся, зашипів і чкурнув від Тома;

вслід за ним і Том подався в човнику хисткому.

Том підплив до Вербогреблі. Річка вниз тут рине

до Лозового Затону, вся у клаптях піни, —

човен крутячи, мов корок, греблею прогнала

і до Ґріндмурського враз віднесла причалу.

«Гей! Це ж Том Лісовик — борода цапина! —

заплітчан-брередонців залунали кпини. —

З луків ми тебе застрелим! Стережися, Томе!

Зась могильному привиддю й люду лісовому

у човні чи на поромі в Брендівинну вийти».

«Фе, малі черевані! Надто не радійте!

Знав я гобітів, що рили нори-тайносхови, —

їх сполохувало око цапове й боброве,

їх і місячне проміння, й власна тінь лякала.

Орків я на вас накличу: ох, дасте ви драла!»

«Клич. Томе, — бородою тільки б не накласти.

Три стріли в твоїй шапчині! Не лякаєш нас ти!

Зараз ти куди зібрався? Де пивця зварили?

У Брередоні для тебе замалі барила!»

«Я — до Ширського Струмка через Брендівинну,

та для човника ріка надто швидкоплинна.

Вдячний буду тим, хто візьме в лодь мене велику, —

ранків їм і вечорів радісних без ліку».

Палахтіла Брендівинна, доки ген за Широм

сонце не зайшло, — і все потім стало сірим.

Порожньо на Мітських Сходах. І ніхто не кличе

його з Тракту. Каже Том: «Веселенька стріча!»

Том дорогою поплівся, — саме смерк спускався.

В Очеретах засвітилось. Хтось з ним привітався.

«Тпру!» Зупинились поні, стали і колеса.

Мимо Том почвалав, мов без інтересу.

«Гей! Що це за жебрак до Прилук чалапка?

Що за справи тут у тебе? Вся у стрілах шапка!

Хтось провчив тебе за віщось, хтось напав на тебе?

А ходи сюди! Кажи — чого тобі треба?

Ширського, гадаю, елю, а в кишенях свище.

Двері я скажу заперти, хай тобі