Читати книгу - "Легенди Львова"

кумася зі Самбора прителіпалася. Ну, то що ви тут нарадили?

– Думаєм на вино до пана Корнякта завітати.

Омелько аж слину заковтнув, коли почув про славну винярню пана Корнякта на площі Ринок. Чув про вина, якими там пани гостилися, але ніколи не пробував. Чого там лише в бочках не було: і славна мальвазія з Греції, і мушкатель з Македонії, і алікант з Іспанії, і лятика з Сіцілії, і розебір, настояний на рожах, і міртинок – на мірті…

Оришка мусила аж ущипнути чоловіка, бо так він загорівся.

А відьми повсідалися на мітли, коцюби, кочерги, а котра й на ослінчик і фурр! на площу Ринок. Омелько ухопив Оришку за пояс і весь тремтів од нетерплячки. Аж аг, стрімкі дахи з'явилися, всі чарівниці з розгону почали пірнати до широкого димаря Корняктової камениці. Не встиг Омелько отямитися, як опинився в просторому льосі, де уздовж стін одна на одній височіли бочки вина. Кожна мала дучку, а в дучці чопик. Відьми розбрелися з кухлями, вибираючи собі вино до смаку. Досить було тільки чопик відіткнути і запахущий трунок солодко дзюркотів і пінився. Оце був рай для Омелька!

– Дивись мені, не впийся, – штурхнула його Оришка, коли він цмулив другий кухоль.

– Оришко, я ще попробую мушкательку і досить з мене, – муркотів Омелько, стогнучи від задоволення.

Тим часом чарівниці не були аж такими великими пияками і, ликнувши собі трохи, почали збиратися в дорогу. Одна за одною випурхували в димар, і Омелько зрозумів, що не вдасться йому сьогодні спробувати решту вин. А хто зна, чи ще коли така нагода буде. Тому, коли Оришка звеліла йому сідати позад себе на кочергу, він вдав ніби сів, а щойно почали злітати, зіскочив.

Отак от і зостався сам у льосі та почав ласувати з кожної бочки потроху. А що було тих бочок без ліку, то й напричащався він без міри й знесилений упав собі на долівці й щасливо захропів.

Уранці пан Костянтин Корнякт гостинно відчинив двері винярні. Понад самими дверима вітер гойдав пишним султаном з павиних пер. Кожен знав, що тут можна почастувати славетними винами теплих країв. На столах уже стояли склянки і цинові тарілочки, наповнені сушеними абрикосами, фініками, інжиром та медівниками.

Та коли слуги спустилися в підвал, то почули дзюркіт вина, котре струмочком витікало з відкоркованої бочки, а поруч голосно хропів якийсь чолов'яга. Бідного Омелька виволокли на двір, облили холодною водою і аж тепер тільки він збагнув увесь жах свого становища. Адже Омелько перебраний був за жінку і всім відразу стало ясно, з ким справу мають, бо ж ні один злодій не міг до випарні потрапити, не пошкодивши замків чи ґрат.

– Дивіться, ваша милість, – сказав хтось із челяді до пана Корнякта, – в неї на спідниці сліди сажі. Відразу видно, як у льох потрапила – через димар!

– Ах ти ж клята відьмо! Чортице! – загули обурені люди. Омелько з похмілля щось невиразне мимрив, але ніхто його не слухав.

Пан Корнякт велів його відвести до в'язниці, що містилася в Ратуші. Сіли панове радники й лавники, поміркували і вирішили допитати відьму.

Коли став перед їхні очі Омелько, то почав клястися та божитися, що він ніяка не відьма, а Омелько Цьвик з Личакова, і в магістраті мусили куштувати сальцесони його жінки.

– Зачекайте, – спитий його розмову радники. – Нас не цікавлять сальцесони, а те, як ви опинилися в льосі пана Корнякта. І чому на вас жіноча одіж.

– То видите, ясні пануньці, я перебрався в жіночу одіж, аби вислідити, куди відьми літають.

Омелько ані словом не промовився про свою жінку і переповів усю історію так, ніби сам прокрався на Лису гору й прикинувся відьмою.

Але радники були люди мудрі і просто не могли в таке повірити, щоби християнин сам потрапив на Лису гору. Отже, це ніхто інший, як відьмак і чаклун. А на таких типів є цілком ясний припис – палити на вогні. Так вони Омелькові і пояснили.

– Але, ясні пануньці! Та йой! Та шо ви таке пашталакаєте! Та я є щирий християнин! Ше-м нігде перед Великоднем кавалка м'яса не з'їв! Правда, шо до Лисого Манька ходжу частіше, як до Петра і Павла, але як лягаю спати, то ся хрещу.

– Ну, то перехрестіться ще перед смертю, бо нині вас спалять, – відказали йому радники.

Пополудні Омелька вивели на площу і він побачив стовп, обкладений хмизом та сіном. Людей зібралося стільки, що й на дахах сиділи, і на деревах висіли.

Омелька прив'язали до стовпа і перед усіма людьми зачитали присуд. Кат кивнув своїм підмайстрам, і ті з запаленими смолоскипами почали наближатися до багаття.

Тим часом Оришка теж не дрімала. Прилетівши додому, вона хутко зметикувала, що чоловік її у винарні лишився. Що було робити?

Оришка подалася на Ринок і дізналася всі останні новини. Часу лишалося мало, а чоловіка треба рятувати. І тоді вона, вернувшись додому, знайшла на стриху стару чаклунську книгу, з якої чарувала ще її бабця, здмухнула з неї цілу куряву пороху і почала шукати вихід.

Чорна книга відьом для таких випадків була якраз неоціненним скарбом. Але більшість порад, які вона давала, потребували часу. Зоставалося одне: викликати дідька. Оришка хутенько прочитала заклинання і за кілька хвилин у комині посипалася сажа. Піч затрусилася, і на підлогу вискочив панок у картатому костюмі.

– Як ся маєш, голубонько? – поліз він цілуватися до Оришки, але та замахала руками.

– Куди до мене в сажі! Не для того я тебе покликала. Мусиш мого чоловіка рятувати.

– Чоловіка? Тьху! Нехай йому янголи тішаться. Нащо він тобі?

– І о вже моя справа. А ти давай мені хутко на Ринок метнися й врятуй Омелька.

– Чекай, то це його мають спалити?

– А кого ж? Та не тягни часу! Я зараз накличу зливу і густий туман, а ти його вхопи на плечі. сюди неси. Чи тебе вчити, як малого?

– Не любиш ти мене. Оришко! – зітхнув чорт. – Чоловіка любиш. Але для тебе я хоч на край світу полечу.

З тими словами чорт фуркнув у комин. І якраз вчасно, бо коли прилетів на Ринок, то побачив, що багаття вже запалили, й воно поволі починає підбиратися до переляканого Омелька. Та у цю мить зненацька небо розкололося з жахливим тріскотом і на місто впали неймовірні потоки води. Злива загасила вогонь і водночас Ринок заволокла густа імла. Чогось подібного не пам'ятали найстаріші