Читати книгу - "Царський пояс"

182
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 49
Перейти на сторінку:
Але попадав гострою зброєю то в Богинку, то в зміюку. Комарищу штрикав і ту, і ту безжально. Богинка зі зміюкою зойкали і смикалися.

Мишко перевернувся у повітрі й переможно реготав.

А троє в болоті несамовито підскакували та розмахували: кулаками, роздвоєним язиком, шпагою. Мишко бачив, що бабця таки впіймала комара. Він добряче її дістав гострим жалом. Комар лунко хряснув між чорними іклами. Змію переповнювала отрута по вінця. Коли бабця необережно наступила їй на хвіст, то вона з розмаху вгатила їй у спину плескатою головою. Із задоволенням випустила у неї всю до краплини отруту. Богинка впала у багно і відразу же спустила нечистий дух.

Мишко здригнувся: на місце пригоди примчала заспана Болотниця. Зла істота кинулася до свого скарбу, бо розкидала на всі боки сухе бадилля. Ось підскочила і заволала не своїм голосом:

– Ой людоньки! Хто забрав мою дорогу скриньку? Де вона? Скажіть же: де вона?

Тут її безтямний погляд упав долі. Вона побачила Богинку, що дивилася незмигно в небо, і на змію, що, випустивши отруту, преспокійно спала. Болотниця схопила змію і крутила нею, наче перевеслом. Під кінець швиргонула її, обм’яклу, в осоку. Сама ж так високо плигнула, що ударилася об сиру землю і випустила нечистий дух.

Хлопчик зробив над болотом прощальне коло. Однак над неоковирною кам’яною хижою він ненадовго зупинився.

У вузьке віконце до Болотяника заглядала болотяна русалка. Вона обережненько, несміливо шкрябала у віконницю. Хропіння стихло. Болотяник подав голос:

– Хто там проситься до моєї хати?

– Це я, русалочка. Хи-хи, хи-хи. Ваша дружина, дядечку Болотянику, від жадоби луснулась об землю. Дозвольте мені у вашому камінному теремі пожити. Хи-хи, хи-хи. Я без одягу і закоцюбла від холоду.

З вікна вистромилася жовта і кругла, як перестиглий гарбуз, голова Болотяника.

– О, прекрасна русалочко. Ласкаво прошу до мого камінного терему. Мені, знаєш, самому якось того… незатишно. Удвох воно веселіше. Залазь усередину. Та хутчіше, бо мені, старому, не терпиться тебе приголубити. Голосок у тебе тоненький і лагідний. Розтривожив мене, аж лапи тремтять. Ніяк не втраплю ними в капці. Чуєш, Болотниця мене дратувала грубими манерами. А ти не така – ти делікатна. Я таких жінок люблю. Хай небозі у Тартарі легенько гикнеться. А ми вдвох без неї якось впораємося. Ге?

Русалочка хихикнула і зникла за камінними стінами.

Це було останнє, що хлопчик бачив над проклятим болотом.

Скринька із золотим скарбом

На ослоні під виноградом родина грека Демида сиділа у глибокій зажурі.

Мишко тихо підійшов до них. Зупинився перед Демидом. Вручив йому золоту ношу. Грек безтямно тупився в дарунок. Чоловік нічого не розумів. Біля нього виросла дочка. Вона тараторила:

– Ой, яка гарненька скринька, як виблискує! Невже золота? А що всередині? Михайлику, звідки вона в тебе?

Дівчинка присіла навпочіпки, щоб уважно розглянути красиву річ.

Неоніла переводила здивований погляд то на скриньку, то на Мишка.

Хлопчик просто сказав:

– Я просив у богині Апі коштовності, щоб ви за них викупили будинок. Це подарунок від Апі для вас. Прошу, прийміть його.

Дядечко Демид, а за ним тітонька Неоніла та Ія молитовно склали докупи руки. Звели догори очі. Родина разом промовляла схвильованими голосами:

– Спасибі тобі, Апі – богине землі та води, дружино найбільшого скіфського бога Папая, за допомогу нам.

Мишко про себе теж дякував Апі. Його тішила думка, що відтепер його подруга і сестра Ія з батьками житиме у великому світлому будинку.

Мигнуло і згасло червоне сяйво. Хлопчик здогадався, що то скіфська богиня землі та води почула їхню щиру подяку.

Боги і люди люблять вдячних.

Глава одинадцята
Пісня степу

Коні тягли поштовий віз із шкуратяним накриттям легко і швидко. Мишко все одно совався на козлах і витягував шию – чи, бува, за тим горбком не видніється поросла осокою та верболозами Кодима. Ні, знову чужа сторона. Хлопчик від того мало не плакав. Його спина від довгої подорожі нила, ноги заніміли.

– Дядьку, коли прибудемо до Кривого Озера? – скімлив.

Бородатий візник кинув:

– Узавтра, по обіді, коли на те буде ласка Аполлона.

Хльоснув батогом коней і затягнув пісню. Мишко прислухався. Мелодія була монотонна і невиразна. А слова – зовсім ніякі. Ну, яка це пісня?

Керікл їде на край землі, гей, гой. Згори на Керікла дивиться червоне око, гей, гой. Коні мої баскі, а руки в мене ловкі, гей гой. Керікл везе важливі листи, гей, гой. Куцохвостий перебіг дорогу, гей, гой. Він привітався з Керіклом, гей, гой.

І тут хлопчик зрозумів: грек співав про те, що бачив і про що думав. Це ж так просто. Він бубонів:

Мишко їде до татка і мами, гей, гой.  Взавтра Мишко буде з татком і мамою, гей, гой.

А потім він заверещав. Верещав так голосно і пронизливо, що візник замовк. А вершники, що охороняли пошту, здивовано на малого косували. Харапудилися не тільки люди – жирні перепілки вилетіли з трави, ворона сердито кричала, перелітаючи дорогу. Викричавшись, хлопчик притих. Він уже не сумував.

Керікл кашлянув і знову завів своєї, монотонної і невиразної. Тепер він співав про те, що у степу пасуться дикі коні, а край дороги жують жуйку велетенські бізони. Ось перескакали через дорогу руді козулі. Праворуч, у долині, як у жменьці, селище. Люди цього селища не кочують – сидять на

1 ... 41 42 43 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Царський пояс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Царський пояс"