Читати книгу - "Корсунь козацький"

Исторические связи народов СССР и Румынии. — М., 1968. — Т. 2. — С. 319; Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах. — К., 2009. — С. 119—122. Зберігся й лист Юрія Хмельницького, писаний ним до царя з Корсуня 25 (15) липня 1660 р. У цьому листі гетьман повідомляє про раду козаків (Акти ЮЗР. — Т. 5. — № 16). ">[201]. У таких випадках Москва схвалювала звернення по допомогу, але допомагала тоді, коли бачила вигоду для себе. Цього разу Москві було не до Молдавії, бо першочерговим питанням було прилучення до царства етнічних українських земель на захід від «лінії» — тодішнього польсько-українського кордону.

Влітку 1660 р. Московське царство розпочало нову воєнну кампанію в Україні. 17 серпня київський воєвода і водночас головнокомандувач російських військ В. Б. Шереметєв вирушив зі своїми силами з Києва. «Шеремет», як його називали в Україні, діяв прямолінійно і самовпевнено, не звертаючи уваги на могутні сили Речі Посполитої і Кримського ханства, не дочекавшись навіть підходу української армії на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким (у її складі був також і Корсунський полк). Ця самовпевненість дорого обійшлася йому. Московські війська разом із українським корпусом Т. Цицюри були взяті в кільце поляками й татарами, а також деякими українськими частинами, котрими командував Іван Виговський, і зазнали великих втрат у ході боїв під Любаром (14—25 вересня 1660 р.), потім — під Чудновим (27 вересня — 5 жовтня 1660 р.). Тримаючи московитів у блокаді, немов у мішку, військове командування Речі Посполитої раптово перекинуло свої сили під Слободище, де розташувався табір українських військ, що поспішали на допомогу Шереметєву. У ході важких боїв під Слободищами (14 жовтня 1660 р.) українська армія зазнала тяжких втрат. Підупав моральний дух війська, котрому битися за чужі інтереси зовсім не хотілося, а також давався взнаки і брак досвіду та повна бездарність Юрія Хмельницького як полководця. 17 жовтня 1660 р. під тиском тепер уже польських військ Юрій Хмельницький підписав Слободищенську угоду, на підставі якої Україна поверталася до складу Речі Посполитої, але вже не як рівноправний член федерації, а як автономна одиниця. Це був новий тяжкий удар по українській державності. Мало що давав у такій ситуації повний розгром армії Шереметєва (5 листопада 1660 р.), полонення самого командувача і навіть письмова його відмова (від імені царя) від України[202].

Після переможної для Речі Посполитої кампанії Юрій Хмельницький вирішив заручитися підтримкою всього козацтва, провівши своєрідну ратифікацію Слободищенського трактату. 21 листопада 1660 р., якраз на головний ярмарок (після свята Покрови), у Корсуні на площі перед Спаською церквою (Спасо-Преображенська церква містилась у районі сучасного Будинку культури) пройшла «чорна рада». Гетьман же з полковниками зібралися «у себе у дворі». Чуднівський (Слободищенський) договір означав кардинальну зміну зовнішньополітичного курсу Гетьманщини (її розрив з Московською державою і перехід під зверхність Речі Посполитої). Там же, на площі перед церквою, козаки присягли на вірність королеві Яну-Казимиру, а потім відповідні документи повезли до Варшави корсунський полковник Гуляницький, генеральний суддя Іван Креховецький, колишній генеральний писар Семен Голуховський, Стефан Петух, Олександр Скородкевич (Скоротко), причому останній був шваґром гетьмана Юрія Хмельницького[203].

Достатньо докладний опис Корсунської ради 1660 р. міститься у першій польській (і польськомовній!) газеті, яка називалась «Польський Меркурій» («Merkuriusz Polski») і виходила у 1661 р. її видавав королівський секретар італієць Єронім Піночі, численні замітки та рукописні «новини» якого зберігаються у Державному архіві Кракова (там вони становлять окремий фонд) і були частково опубліковані різними археографами у ХІХ-ХХ ст. Примірники «Польського Меркурія» є в деяких бібліотеках України (Львів, Наукова бібліотека Львівського університету), Польщі та деяких інших країн. Зокрема, нам пощастило ознайомитися з тим, що зберігається у відділі стародруків Ягеллонської бібліотеки[204]. Справу полегшує той факт, що до 300-літнього ювілею газети вона дочекалася свого академічного видання, яке було здійснене відомим польським археографом проф. Адамом Пшибосем[205].

У першому ж номері газети, що побачив світ 3 січня 1661 р., згадувалося про Корсунь! Тут ішлося про Чуднівську битву 1660 р. і про договір, укладений Річчю Посполитою з Україною-Гетьманщиною, у першій статті якого зазначалося: «Мають козаки якнайшвидше скликати раду в Корсуні». У подальших статтях цього договору мова йшла про те, щоб козаки відреклися від московської зверхності, переобрали гетьмана і старшину, присягнули королеві. Королівський же представник (комісар) від імені Яна-Казимира мав би тоді передати їм клейноди (булаву тощо).

Отже, після замирення під Чудновим 7 листопада 1660 р. і взяття табору, артилерії і всього московського війська надійшли листи від Юрія Хмельницького великому коронному маршалку і чернігівському воєводі, в яких повідомлялось, що він скликав раду в Корсуні й чекає на королівського комісара. Після наради й ухвалення посольської інструкції воєвода поспішив до Корсуня. Спочатку він на загальній раді всіх полковників добивався скасування всіх царських урядів і передачі від імені короля булави новому гетьманові. Були тоді на площі різні особи, але з важливих причин булава не могла залишатися в руках одного тільки пана Хмельницького. Оскільки ж його (Юрія Хмельницького) молоді літа потребують досвіду, то пан воєвода запропонував йому, щоб він задля свого здоров'я і добрих рад взяв собі на поміч Павла Тетерю. Хмельницький пристав на це, сприйнявши прихильно цю пораду, отже домовилися посадити на писарство Війська Запорозького Тетерю, а скинути з нього Семена, котрий був цілковито відданий цареві і від царя поданий на писарство. Все це діялось у приватній раді, але для затвердження цих та інших пунктів і для затримання простолюду в конфіденції треба було скликати й