Читати книгу - "Брама"

зони бікіні й розросталося на грудях і вище, а також на спині. Я не вважав, що Сем втручається в мій особистий простір, аж поки не знайшов у своїй тарілці довгу чорну волосину з його бороди. Гем, принаймні, був майже лисий і мав гладеньку золо­тисту шкіру, як у євнухів з йорданського гарему (у йорданських королів були євнухи і гареми? Гем не міг цього знати, оскільки його батьки прожили три покоління в Нью-Джерсі).

Я навіть упіймав себе на думці, що порівнюю Клару із Шері. Остання була удвічі компактніша. Та це траплялося нечасто — Клара мені цілком підходила. А Дред Фравенґласс із групи Сема був доброзичливим худим молодиком, який мало розмовляв. Здавалося, він посідає найменше місця.

Я був новачком у групі, і кожен по черзі показував мені, що треба робити. Хоча таких речей було небагато: треба щодня робити фотознімки та зчитувати дані спектрометра, записувати на плівку дані, що зчитувалися з панелі управління гічі, на якій інтенсивність і забарвлення лампочок змінювалося кожну хвилину (їх досі вивчають, сподіваючись, що зрозуміють їхнє призначення), фотографувати та аналізувати спектр зірок у тау-просторі на оглядовому екрані. Усе це сукупно забирає щонайбільше дві людино-години на день. Додайте ще дві на приготування їжі та прибирання.

Отже, щось близько чотирьох людино-годин щоденно на кожного з п’яти членів екіпажу. Залишалося понад 80 людино-годин на команду — і їх треба якось згаяти.

Я лукавлю. Ви не гаєте цей час, а чекаєте на поворот.

Три дні. Чотири. Тиждень. Я усвідомлюю, що довкола зростає напруга, якої не поділяю. Через два тижні я розумію, що відбувається, позаяк теж відчуваю цю напругу. Ми усі чекали цього моменту. Щоразу, вкладаючись спати, ми спрямовували останній погляд на золотаву спіраль, очікуючи, що вона засвітиться, мов у казці. Коли ми прокидалися, то насамперед перевіряли, чи корабель не став догори дриґом. На третій тиждень ми всі були вже дуже знервовані. У Гема, опецькуватого парубка із золотавою шкірою та обличчям, як у веселого джина, це проявилось найдужче:

— Пограймо в покер, Робе.

— Ні, дякую.

— Нумо, Робе! Ми шукаємо четвертого (у китайському ­покері слід роздати всю колоду, 13 карт кожному гравцеві. Інакше ніяк).

— Не хочу.

Несподівано Гем вибухає гнівом:

— Та йди ти! З тебе такий проспектор, як із лайна куля! Ти вже навіть у карти не граєш!

Потім він міг півгодини похмуро знімати карти з таким виглядом, наче для нього це питання життя й смерті. Фактично, так і було. Уявіть собі: ви летите на п’ятимісному кораблі упродовж 75 днів, а повороту досі немає. Ви розумієте, що у вас проблеми: раціону для п’ятьох чоловік вистачить не більше, аніж на триста днів.

Проте, його вистачить довше на чотирьох або на трьох.

Або на двох, або ж на одного.

У такий момент стає зрозуміло, що хтось не повернеться живим. Тоді екіпаж починає знімати карти. Той, хто програв, мусить заради ввічливості перерізати собі горлянку. Якщо ж він нечемний, то інші четверо навчать його етикету

Багато п’ятимісних кораблів стали тримісними, а деякі — одномісними.

Отже, ми проводили час. Це було нелегко і, певна річ, не дуже швидко.

Секс став незалежною втіхою на деякий час. Ми з Кларою гайнували кілька годин поспіль в обіймах, ненадовго засинаючи і прокидаючись, щоб знову кохатися. Гадаю, хлопці чинили так само; скоро посадковий модуль почав тхнути як чоловіча роздягальня у спортзалі. Потім усі п’ятеро взялись усамітнюватися. Ну, на кораблі бракувало змоги усамітнитися для всіх, але ми якомога старалися; за спільною згодою ми стали по черзі залишатися в модулі на годину-дві. Коли я був у модулі, Клару терпіли в капсулі, а коли наставала її черга, я зазвичай грав у карти з хлопцями. Поки хтось із них був у модулі, двоє інших приставали до нашої спілки. Я уявлення не маю, хто що робив наодинці; що ж до мене, я переважно дивився в нікуди у буквальному сенсі цього слова: крізь ілюмінатори я витріщався в абсолютну темряву. Там не було на що дивитись, але це краще, аніж те, від чого я давно вже втомився на кораблі.

Через деякий час у кожного з нас з’явилися свої звички. Я переглядав плівки, Дред дивився порнодиски, Гем розклав синтезатор і в навушниках виконував електронну музику (але й через навушники її можна було почути, якщо добре вслухатися; мені вкрай настогид Бах, Палестріна і Моцарт), Сем Кагане ненав’язливо організовував для нас заняття і ми розважались, обговорюючи природу нейтронних зірок, чорних дір та Сейфертівських галактик, або аналізували випробування перед посадкою в інших світах. Плюсом було те, що в ці півгодини нам вдавалося припинити ненавидіти одне одного (так, іншим часом ми ненавиділи одне одного). Я не терпів того, що Гем Тає постійно тасував карти, Дред вороже ставився до того, що я іноді палю, хоча це нічим не було обґрунтовано, пахви Сема жахливо смерділи, на додачу до нестерпного повітря у капсулі. Порівняно з ним найгірші запахи на Брамі — просто розарій. Що ж до Клари — так, у Клари була жахлива звичка: вона любила спаржу. Вона взяла із собою 4 кілограми зневодненої їжі задля урізноманітнення раціону і щоб було чим клопотатися; попри те, що Клара ділилася зі мною та іноді з іншими, вона постійно наголошувала, що їстиме самотужки. Спаржа надає сечі дивного запаху. Не дуже романтично дізнаватися, що твоя кохана їла спаржу, нюхаючи повітря у спільній вбиральні.

ТРІШКИ ПРО НАРОДЖЕННЯ ЗІРОК

Д-р Азменіон. Я гадаю, усі ви зібралися тут,