Читати книгу - "Чужий"

Еш промовив без образи:

— Працює. Ти щойно в цьому переконався.

Даллас роздав додаткове обладнання і оглянув інших астронавтів, що стояли в очікуванні.

— Готові?

Хтось іронічно прошепотів «ні». Усі посміхнулися. Страшна загибель Кейна вже почала забуватись. Цього разу вони готувались до зустрічі з прибульцем і сподівалися, що були озброєні потрібними інструментами.

— На усіх поверхах відкриті канали, — промовив Даллас і цілеспрямовано пішов до коридору. — Будемо постійно на зв’язку. Еш, Ламберт і я підемо в одній групі, Бретт, Паркер та Ріплі — в іншій. Ріплі, ти за головну.

— Щойно побачите ту тварюку, перш за все накиньте сітку, відтягніть її до шлюзу, а вже потім повідомте другу команду. Усе, ходімо!

Усі залишили приміщення.

Ще ніколи коридори на поверсі «A» не здавалися такими довгими й темними. Даллас знав їх як свої п’ять пальців, але усвідомлення того, що щось небезпечне може ховатися в кутках і на складах, змушувало його йти дуже обережно навіть у тих місцях, де він зазвичай міг пройти впевнено навіть із заплющеними очима.

Повсюди було ввімкнено світло, але коридор від цього не став світлішим. То були службові лампочки, які вмикали час від часу. Компанія не бачила сенсу освітлювати кожен куток торговельного буксиру на кшталт «Ностромо», якщо його екіпаж здебільшого спав. Світла було достатньо для відправлення та прибуття, а також для випадкової аварійної ситуації під час рейсу. Даллас був задоволений освітленням, але все рівно шкодував, що прожектори відсутні.

Ламберт тримала інший бік сітки по діагоналі від Далласа. Вони розгорнули її на всю ширину коридору. Капітан сильніше стиснув свій кінець і різко смикнув. Ламберт подивилася на нього, широко розкривши очі, потім розслабилася, кивнула і знову зосередилася на коридорі. Вона так занурилася в стан самонавіювання, думаючи про найгірше, що могло з ними трапитися, що зовсім забула про сітку. Їй слід було нишпорити кутами та нішами, а не власними думками. Зараз тривога знову повернулася до неї, тому Даллас теж зосередився на найближчому повороті коридору.

Еш ішов позаду, уважно спостерігаючи за екраном приладу. Він повільно водив ним, скануючи стіни. Прилад не видавав жодних звуків, хіба що, коли науковець рухав ним надто далеко вліво або вправо, то фіксував Ламберт або Далласа. У такі моменти він жалібно пищав, доки Еш не натискав кнопку, аби на мить вимкнути його.

Вони зупинилися в тамбурі, який вів униз по спіралі. Ламберт перехилилася, покликавши інших:

— Що там унизу? У нас тут чисто, ніби в репутації вашої мами.

Бретт і Паркер відпустили сітку, доки Ріплі зупинилася, аби подивитись на прилад і вигукнути у відповідь:

— Тут теж порожньо.

Нагорі Ламберт і Даллас йшли вперед. Еш ішов за ними. Їх увагу було прикуто до повороту в коридорі. Їм не подобалися такі повороти, бо там можна було заховатися. Для Ламберт повернути за ріг і побачити лише порожній коридор у тьмяному світлі було рівнозначно знахідці Священного Грааля.

Ріплі вже втомилася, тримаючи прилад. Раптом під головним екраном загорілася маленька червона лампочка, а стрілка почала коливатися. Вона була впевнена, що це стрілка, а не її руки. Після цього стрілка виразно колихнулася і злегка зійшла з нульової поділки на шкалі індикатора.

Перед тим як щось сказати, вона впевнилася, що це не через Паркера і Бретта.

— Постривайте. Я щось знайшла, — Ріплі зробила декілька кроків.

Стрілка почала стрибати по шкалі, а червона лампочка загорілася безперервним світлом. Вона спостерігала за нею, але стрілка більше не рухалася, окрім незначних змін місцеположення. Червоне світло не згасало.

Бретт та Паркер витріщилися на стіни, стелю та підлогу коридору. Усі пам’ятали, як перший прибулець впав на плече Ріплі, хоч і мертвий. Ніхто не міг бути впевненим, що ця форма не може повзати нагорі, тому всі уважно дивилися як на підлогу, так і на стелю.

— Звідки сигнал? — тихо запитав Бретт.

Ріплі, насупившись, дивилася на відстежувач. Раптом стрілка почала безладно стрибати по шкалі. Таке враження, що істота пересувалася крізь товсті стіни. Ріплі потрусила приладом, але він і далі вів себе хаотично, а червоне світло не зникало.

— Не знаю. Пристрій викобенюється, стрілка гасає по всій шкалі.

Бретт копнув сітку і лайнувся.

— Чорт забирай. Ми не можемо дозволити ніяких поломок. Ешу треба повикручувати…

— Чекай, — наполегливо промовила Ріплі й перевернула пристрій. Стрілка одразу ж стабілізувалася. — Все в порядку, просто збій. Або це я заплуталася. Сигнал йде десь ізнизу.

Усі подивилися під ноги. Крізь підлогу нічого не проривалося, намагаючись їх атакувати.

— Поверх «C», — буркнув Паркер. — Суто технічний. Шукати там буде доволі марудно.

— Хочеш пропустити його?

Паркер блимнув очима на Ріплі, але цього разу без гніву.

— Не смішно.

— Ні, ні, — винувато промовила Ріплі. — Ходімо. Ви двоє знаєте цей поверх краще за мене.

Паркер і Бретт, виставивши сітку напоготові, пішли вперед крізь тамбур, у якому рідко хто ходив. Поверх «C» був погано освітлений навіть за скромними стандартами «Ностромо». Вони зупинились внизу тамбура, щоб очі звикли до темряви, яка чекала на них.

Ріплі випадково торкнулася стіни і з огидою відсмикнула руку. Стіна була вкрита товстим і липким шаром слизу. «Старе мастило», — подумала Ріплі. Якби інспектор виявив це, то корабель списали б. Але на таких кораблях, як «Ностромо», такі недоліки нікого не цікавили, особливо якихось поважних осіб, а члени екіпажу взагалі не вважали це проблемою і рідко цікавилися нею.

Ріплі пообіцяла собі, що після цього рейсу подасть рапорт про переведення на лайнер або в інше місце подалі від «Ностромо». Вона усвідомлювала, що вже сотню разів робила такі обіцянки, але зараз була налаштована рішуче.

Ріплі спрямувала пристрій попереду, але нічого не виявила. Коли вона повернулася в інший бік, то загорілася червона лампочка.

— Так, ходімо, — Ріплі пішла вперед. Вона була впевнена в показниках цієї маленької стрілки, оскільки знала, що Еш робить усе на совість, а також, що досі прилад працював бездоганно. Окрім того, в неї не було вибору.

— Cкоро розвилка, — попередив Бретт.

Минуло декілька хвилин. Попереду з’явилося два проходи. Ріплі пішла праворуч, і червоне світло почало загасати. Вона повернулася і пішла іншим коридором.

— Сюди.

У цьому відсіку освітлення було ще гіршим. Навколо них скупчилися низькі тіні, від яких ставало млосно, хоча жоден астронавт, який літає в нетрях космосу, не страждає на клаустрофобію. Вони крокували доволі голосно, мимоволі стукаючи по металевій підлозі. Звук кроків пом’якшували тільки слизькі калюжі, але від них