Читати книгу - "Колекцiя пристрастей, або Пригоди молодої українки"

продовження його імені – Гуґо Зіґфрід Ґарольд фон Драхенфельд – вперше згадується ще в хроніках середньовічних хрестових походів і відтоді в кожному поколінні одного з хлопчиків називають старовинним і рідкісним сьогодні іменем «Герман», я довідалася значно пізніше. А у момент, коли ми познайомилися iз Германом, менi все ще здавалося, що всі без винятку нiмцi:

1) не переходять на «ти» у звертанні одне до одного раніше ніж через півроку після знайомства;

2) перш ніж вимовити вголос кожне наступне речення, ретельно перевіряють подумки правильність його синтаксичної побудови, навіть якщо цим реченням є: «Кохаю тебе» або «Придурку ти останній». Звичайно ж, за умови, що Вам удасться викликати в когось настільки сильний емоційний сплеск;

3) завжди перелічують здачу в магазині і ретельно обмірковують доцільність кожного новопридбання, навіть якщо мова йде про пляшку кока-коли;

4) не роблять зайвих рухів, несподіваних вчинків і не говорять необдуманих слів;

5) можуть на сказане Вами у момент емоційного піднесення: «Я кохаю тебе» відповісти серйозним: «Цілком з Вами погоджуюся». І при цьому не жартувати;

6) так довго налаштовуються на створення майбутньої сім'ї, що бажання до цього з протилежного боку може просто пропасти. За умови, звичайно ж, що воно взагалі виникне.

Тому, коли Герман Гуґо Зіґфрід Ґарольд фон Драхенфельд подзвонив серед ночі своєму батькові Гуґо Герману Зігфрідові Ґарольдові і повідомив про своє рішення відмовитися од стипендії одного з канадських університетів, конкурс на яку він нещодавно виграв, а замість цього одружитися з дівчиною з України, з якою він познайомився три тижні тому, і вже тиждень, як вони живуть разом, – я здивувалася не лише з того, що існують німці, здатні на такі речі, а й з того, наскільки спокійно я на це все реагую. Так, ніби моєю найбільшою мрією завжди було одружитися з кимось рівно через три тижні після знайомства.

На батьків Германа це теж справило неабияке враження, його мамі навіть довелося робити заспокійливий заштрик, аби вона змогла заснути. Наступного ж дня вони разом із батьком приїхали до Фрайбурґа познайомитися з майбутньою невісткою. Попередньо вони ще раз передзвонили, щоб уточнити, в якій саме частині світу знаходиться Україна. Під час розмови всі спочатку довго не знали, з чого почати, потім мама обережно запитала, чи я вже зробила спробу отримати статус політичного біженця, аби залишитися в країні, не вдаючись до фіктивного шлюбу, а тато запитав, чи правда, що Україна колись входила до складу Литви. На прощання батьки подарували нам комплект постільної білизни і запропонували фінансову допомогу в разі необхідності.

Але почалося все це, ясна річ, із нашого з Германом знайомства. Одна наша спільна товаришка, латвійська студентка на ім'я Крісті, вирішила помститися Германові Гуґо Зіґфріду Ґарольду за те, що в одній із розмов про німецьких жінок, емансипацію, зовнішній вигляд і естетичні уподобання він дозволив собі сказати, що вигляд Крісті занадто нагадує йому німкень, які з феміністичних міркувань не користуються косметикою, не стежать за дотриманням оптимальної ваги, модного стилю в одязі та зачісці, не вдаються до кокетливої поведінки в присутності представників протилежної статі, самі за себе розраховуються в ресторанах, кінотеатрах, дискотеках і принципово не голять волосся на ногах та не висмикують вусиків над губами, не кажучи вже про манікюр. Герман Гуґо Зіґфрід Ґарольд як чоловік прогресивних поглядів, звичайно ж, визнає і навіть дуже підтримує природне прагнення кожної жінки до самостійності і незалежності. Але на жінку, у якої брудне волосся, в нього просто не виникає нормальної чоловічої реакції. Можливо, він ужив інакших, не таких різких формулювань, на зразок: «Тому їм зовсім не варто дивуватися, коли чоловіки їх ігнорують або сприймають лише як приємних співрозмовниць» чи: «їм не варто вдаватися до крайнощів», – чи: «Таким жінкам не варто мати справи зі мною», – або навіть іще м'якше. Але на той момент, коли я почула розповідь про це із вуст Крісті, від моменту, коли відбувалася ця розмова, минуло вже чимало часу. Тож я передаю репліку своїми словами.

Що ж стосується нашої історії, то Крісті або вважала мене втіленням жіночого ідеалу а'Іа Герман Гуґо Зіґфрід Ґарольд, чимось на зразок lafeminafatale, жінкою, що дискредитує саме поняття фемінізму. І вирішила, що знайомство зі мною розіб'є серце фрайбурзького аристократа якщо не навіки, то принаймні на достатньо довгий період часу, аби покарати його за образу. Так принаймні мотивувала свою тодішню поведінку сама Крісті вже postfactum.

Одного дня я знайшла в поштовій скриньці – ні, не чергового листа незрозумілою мовою із запрошенням від багатого мецената скласти йому і його родині компанію під час відпочинку на Пальма-де-Мальорка, і навіть не підписане незнайомою рукою віршоване освідчення від імені того, хто настільки ж здивовано одержав таке ж освідчення, але вже від мого імені. Розігруючи сюжет своєї помсти, Крісті не пішла шляхом традиційного водевілю. Те, що я знайшла у своїй поштовій скриньці, було звичайнісінькою листівкою із запрошенням на вечірку з нагоди уродин Крісті. Забава мала відбутися надворі, і крім кількох ковбасок і миски салату, які звичайно беруться з собою в таких випадках, треба було «мати краватку в горошок, домашні капці і капелюх оригінальної форми». Знаючи схильність Крісті до ексцентричних витівок, я не особливо здивувалася, купила нове видання її улюбленого Марселя Пруста, приготувала салат із кульбаби і слухняно запаслася рештою атрибутів, вказаних у запрошенні.

Крім Германа Гуґо Зіґфріда Ґарольда, якого Крісті із загадковою посмішкою відрекомендувала мені як «самотнього філософа з оригінальною формою вислову», на забаву були запрошені ще кілька студентів факультету германістики, імен яких я не запам'ятала. На час мого приходу вони вже були заглиблені у жваву дискусію про роль метафори, структуру ліричного «я» і спосіб побудови хронотопу у творчості пізнього Ґьоте. Глобальність теми спонукала до припущення, що вони займатимуться цим до кінця вечірки. Як виявилося згодом, припущення було правильним.

Жіночу частину товариства складали представниці цього ж факультету, які ділилися бурхливими враженнями про доцентів та професуру кафедри германістики, якість проведення семінарів, теми домашніх робіт, підбір фахової літератури і под.

Крім нас із Германом Гуґо Зіґфрідом Ґарольдом та самої Крісті, ніхто з присутніх не виконав усіх умов, про які йшлося в запрошенні. Тому частина германістів виявилася в домашніх капцях, інша – у капелюхах, форма яких здебільшого була далекою від «оригінальної», ще кілька чоловік прийшло в краватках, але жодна з тих краваток не була в горошок.

– Самі собі винні, – пояснила Крісті, коли з'їли перші порції салатів і сосисок. – Метою цього маскараду було полегшити вам усім участь у поетичному турнірі, задля