Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

Розділ 25. Постійний подразник

 

Джозеф вийшов з особняка кузена і попрямував до аптеки. Благо, йти було недалеко — всі торгові точки розташовувалися на центральній вулиці котеджного селища. Він здалеку побачив, що вивіска досі зазивно світиться, а отже, аптека ще працює.

Тішило, що вдасться купити мазь вже сьогодні і, нарешті, вгамувати біль. Але це не вирішення проблеми. Хотілося якомога швидше з'ясувати, хто наклав пристріт, як і чому, і головне — негайно його нейтралізувати.

У планах було вирушити до мага-проклятійника з самого ранку. От якого біса Джозеф наказав своїм асистентам прийти завтра до його кабінету о шостій ранку? Виходить, домовитися про зустріч із знаючою людиною потрібно ще раніше. Чи погодяться його прийняти ще й на світ не займалося у вихідний день? І ось це Джозеф збирався з'ясувати зараз.

З усіх знайомих магів-проклятійників найбільше він довіряв професору Остену Стець-Йемському. Той у таких справах найкращий. І живе неподалік — тут, у професорському котеджному містечку. Незважаючи на пізню годину, Джозеф наважився зв'язатися з ним по мобільному кристалу. Стець-Йемський — неодружений, навряд чи лягає так рано.

Джозеф на ходу записав і надіслав йому голосове повідомлення. Відповідь прийшла майже одразу:

— З такими питаннями краще не зволікати. Приходь просто зараз. Сьогодні ввечері я вільний.

Задоволений тим, що вирішення проблеми близько, Джозеф швидко придбав мазь і вже за кілька хвилин терзав дверний дзвіночок особняка Стець-Йемського.

Господар зустрів привітно, але повів не до вітальні, а до маленької темної кімнати в дальній прибудові.

— З пристрітами і прокляттями я працюю лише тут, — пояснив він, запрошуючи сісти на кушетку. — Сам розумієш, у моїй справі потрібна обережність і сувора санітарія.

Кімната освітлювалася синьою лампою і справляла похмуре враження. Стіни були обвішані в’язанками сушених трав. Якісь віники навіть зі стелі звисали.

Але найбільше погляд приковував невеликий стіл, заставлений безліччю склянок та пляшечок. Вміст деяких світився кислотними кольорами. Інші булькали та бурлили. Більше було схоже на алхімічну лабораторію, ніж на кабінет проклятійника.

Джозеф влаштувався на кушетці, як йому наказали, і з цікавістю спостерігав за діями Остена. Той узяв зі столу сулію з синюватою рідиною і намочив нею ганчірку.

— Як казав мій вчитель Антоніо Антонетті, а казав він лише мудрі речі, справжній проклятійник — не той, хто заразних проклять не боїться, а той, хто не забуває про дезінфекцію. Іншими словами, не май сто півсотенних, а май протипроклятійний антисептик.

Свою промову він супроводжував діями — ретельно протер ганчіркою лисину та руки.

— Думаєш, моє прокляття заразне?

Тільки цього бракувало.

— А це ми зараз перевіримо.

Остен підійшов до Джозефа і досить безцеремонно висмикнув з його голови кілька волосин. Потім повернувся до столу, запалив одну з чорних свічок, що дала чорне полум'я, і ​​підніс до полум'я висмикнуте волосся.

Воно спалахнуло напрочуд яскраво. Кілька секунд іскрило білим і фіолетовим, а коли вогник згас, від волосся не лишилося й сліду.

— Пристріт індивідуальний, налаштований конкретно на тебе, не заразний, — зробив висновок Остен. — Але тип пристріту рідкісний, я з таким ще ніколи не стикався.

— Але чиїх це рук справа?

— Працював сильний проклятійник з унікальним даром.

Послуги такого мага коштують недешево. Кому Джозеф настільки встав упоперек горла, щоб не поскупитися віддати значну суму грошей?

— Тобі останнім часом якась дівчина не сниться? — примружився Остен. — Не відчуваєш раптового любовного потягу?

Яка ще дівчина? Який потяг? Ніхто не сниться Джозефу, ні до кого не тягне. Останнім часом у нього цього часу взагалі немає. Думки постійно зайняті тим, як позбутися дрібної в'їдливої ​​плюгавки, що рветься в помічники.

— Ні, жодного любовного потягу не відчуваю. А чому ти питаєш? — насторожився Джозеф. — Це що, пристріт-приворот?

— Я не зміг визначити вид пристріту. Кажу ж — із таким не стикався.

— Але чому ж ти завів розмову про дівчат?

— Тому й завів. Як казав мій учитель Антоніо Антонетті, а він даремно слова на вітер не кидав, у нашій справі іноді корисно спиратися на статистику. Не май сто півсотенних, а май математичний склад розуму. А знаєш, який пристріт за статистикою найпопулярніший?

— Який?

— Дев'яносто дев'ять відсотків усіх пристрітів і проклять, що накладаються в нашому князівстві, так чи інакше, пов'язані з амурними справами — приворот, відворот, вінець безшлюбності, вінець любовної нестриманості, подружня контузія…

— А один відсоток, що залишився? — перебив Джозеф.

— Там серйозніші речі. Але в тебе нічого серйозного я не бачу. Тож схильний думати — йдеться про амурні справи.

— Ну добре. Амурні там справи чи не амурні, головне — зніми скоріше. Скільки я тобі винен?

— Ну що ти таке кажеш, брати грошей з колеги не стану. Сьогодні я допоміг тобі, завтра ти мені допоможеш. Як казав мій вчитель Антоніо Антонетті, а якщо він говорив — завжди істину, не май сто півсотенних, а май сто вдячних колег.

— Мудрий учитель, справді схоже на істину. Тоді давай починати, — Джозефу не терпілося позбутися пристріту. — Сьогодні лави вдячних тобі колег поповняться.

Наскільки він знав, цей процес може тривати від кількох хвилин до кількох годин, зате, зазвичай, вистачає одного сеансу.

— Поки що я цього зробити не зможу, — приголомшив Остен. — Я ж сказав, з таким пристрітом стикаюся вперше. Тут, якщо діяти сліпо, можна не так допомогти, як нашкодити. Спочатку я маю зрозуміти, з чим маю справу. Доведеться почекати, поки прокляття проявить себе.

Звучало якось не дуже обнадійливо та оптимістично.

— Мова про лічені дні, якщо не години, — спробував заспокоїти Йемський. — Я бачу, що пристріт вже майже дозрів. Чекай — ось-ось проявиться. І щойно це станеться, одразу до мене. Тут ми його і придушимо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍