Читати книгу - "Не повертай мене, Джулія Рейвен"

Глава 11.2.

Ян

Я підкинув кілька сухих гілок у багаття, помітивши згасаючі язики полум'я. Руді іскри з тихим тріском піднялися в нічне небо і зникли в густому розсипі зірок.

Спина віддавала затерплими м'язами від кількагодинного перебування в одному положенні. 

Але я не ворушився, боячись зіпсувати офігенний момент. Навіть не пам'ятаю, коли мені було так добре.

У мене на колінах сиділа Мія, міцно зімкнувши навколо торса свої теплі ручки. Міцно тримала, ніби боялася, що я втечу і кину її. Але її побоювання марні. Я так не вчиню. Особливо після всього, що вона мені розповіла.

Сита і нарешті справді спокійна, лагідною кішкою притискалася до мене, бо зізналася в усьому, що її стільки часу пригнічувало. 

Виявляється, її батько після третього інсульту вирішив змінити заповіт. Чи то поганий кровообіг у мозку посприяв, чи то відчув, що від улюбленого зятя несе щурячим нутром, але лежачи на передсмертному одрі він перестрахувався і вніс до нього два цікаві пункти.

Перший: у разі смерті Мії, навіть із вини нещасного випадку, або визнання її психічно хворою, весь ювелірний бізнес перейшов би благодійному фонду допомоги тваринам.

Яворський залишився б ні з чим. Незважаючи на всі його визначні таланти.

Ну а другою цікавою умовою було народження дитини. Невдатний дід хотів призначити її головним спадкоємцем. До повноліття онука компанією так і займався би Артем. 

Тільки батько Мії не врахував одного. Життя його дочки в такому разі коштувало зовсім нічого. Бо нотаріус довів, що тоді перший пункт заповіту можна трактувати двозначно. Адже Мія може померти під час пологів. А це ніяк не злий намір чоловіка чи підроблений нещасний випадок.

«Він бив сильно, але вміло. Так, щоб не померла раніше часу і не зробила його злидняком», — мимоволі кинута Мією фраза набатом звучала в моїй голові.

Злість захльостувала через край. 

Чортів сучий син! 

Я ще помщуся за неї. Сховаю куди подалі. І поїду до нього. Навчу Яворського, як треба спілкуватися із дружиною. 

Хворий виродок!

— Ти чого? — сипло запитала Мія, ніжно провівши по моїй руці пальчиками. Мабуть, відчувши мою напругу.

— Все добре, лялечко, — я важко зітхнувши поцілував її в маківку, — все добре.

Тепла літня ніч, що зімкнулась темрявою навколо нас, додавала похмурості моїм і без того невеселим думкам. 

— Еммо, ну чого ти починаєш? — підскочив Нік з колоди і кинувся наздоганяти свою подружку.

— Відчепись, — кинула вона гнівне. 

Що вже в них сталося? Через похмурі роздуми зовсім втратив сутність їхньої розмови. 

— Вони посварилися через мене, — втомлено пробурмотіла Мія, ніби почула моє запитання.

— Забий, — ласкаво погладив волосся, — вони завжди собачаться, а потім миряться сексом, — я запнувся під збентежений смішок Мії, — ти тут ні до чого. Тож навіть не бери в голову.

— Спасибі тобі, — трохи підвівшись, Мія пильно глянула на мене. Проблиски від багаття мерехтіли на її обличчі і грайливо відбивалися в карих очах, роблячи її ще красивішою.

— За що? — з напускною беземоційністю повів плечима. Насправді мене дуже збентежили її слова. Але показувати їй свою реакцію не поспішав. Я ж чоловік як-не-як, щоб реагувати на подяку немов шмаркач підліток.

— Як би це безглуздо не звучало, за те, що викрав мене. Вважай, що ти мій хоробрий герой, який урятував принцесу від страшного дракона.

— Звертайся, лялечко, я завжди до твоїх послуг, — розгублено гмикнув, не знаючи, що ще сказати.

Мія трохи посміхнулася і нахилилася вперед. Її маленька долоня ковзнула моєю щокою, ніжно перебираючи кінчиками пальцями. Я відчув її тепле дихання, ледь вловимий запах польових трав, через що свідомість ледь не затьмарилася. 

Дихати стало важко. Серцебиття почастішало, ігноруючи потрібний ритм. 

Мія мимоволі облизала сухі губи, і я, недовго думаючи, зім'яв їх владним поцілунком. Чорт забирай, які вони солодкі! Солодкі і трохи терпкі, наче пряна вишня. 

Зловив себе на думці, що я згоден смакувати їх замість десерту все життя. Ні, не так! Я хочу цілувати її і тільки її решту життя!

Мія тихенько застогнала, зминаючи руками мою футболку. 

Боже, що ж ти твориш зі мною! Бажання прострелило в паху приємним спазмом. Це дівчисько зведе мене з розуму, як же я її хочу.

Я впустив у її привідкритий рот язика, поглиблюючи смак і роблячи його по-справжньому глибоким. Сковзнувши долонею по пласкому животику, я піддів резинку її штанів. Тонке мереживо її трусиків намокло і з головою видавало відповідне бажання Мії. 

— Ян, стривай, — Мія різко відсторонилася, уривчасто дихаючи, — ти це чув?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍