Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

Розділ 13

Каріна

Я лежу на грудях у Марка, він однією рукою перебирає моє волосся. Друга рука, переплетена з моєю, лежить на моєму животі.

Ми обидва розімлілі й задоволені. На мені з одягу тільки ланцюжок з кулоном, який з пропозицією руки і серця замість обручки подарував Марк.

Звісно, його пропозицію я прийняла. А хтось би на моєму місці не прийняв? Немає таких на цілому світі, я впевнена.

Сам Марк без нічого, і мені доставляє особливе задоволення так лежати, притискатися до нього і відчувати його всім тілом. Вбирати його розслабленість, вдихати його запах, від якого у мене навіть лежачи паморочиться голова.

І це зовсім не запах татового гелю для душу, той уже давно вивітрився, вимився разом із потом. Залишився власний запах мого чоловіка, який я не соромлячись галасливо втягую носом, час від часу повертаючи голову і втикаючись Марку в шию.

Він криво посміхається одним куточком губ, стискає пальці в мене на потилиці й відтягує за волосся, щоб підняти голову і поцілувати в запухлі губи.

З досвіду знаю, що лежати нам так ненадовго. Я вже змирилася з тим, що ми залишилися без захисту. Об'єктивно, його не вистачило б навіть якби я скупила всі запаси в селищі.

Паперовий Громов дивиться на нас зі стіни з осудом. Особисто мені здається, в його погляді, крім осуду, відчувається деякий смуток. Марк стверджує, що заздрість, але він від самого початку упереджено ставиться до своєї глянцевої копії і всерйоз вважає його суперником.

— І що було далі? — запитує оригінальний Громов, торкаючись губами моєї скроні.

— А далі мама вийшла заміж за тата і переїхала до нього жити. Я народилася вже тут, — повертаю до нього обличчя і ловлю губами черговий поцілунок.

Схоже, наш перепочинок плавно наближається до логічного кінця. Марк уже не такий розслаблений, його дихання не таке рівне, а очі надто красномовно блищать.

Справедливості заради цього разу пауза була набагато довшою і змістовнішою за попередні. Ми хоча б почали розмовляти.

На календарі чергові вихідні. Ми з Марком після сніданку трохи покружляли будинком і очікувано повернулися в ліжко. Я розповідаю йому історію знайомства моїх батьків, як мама з подругою приїхала на відпочинок і на одній з екскурсій познайомилася з татом.

Я вже непогано вивчила Громова, і якраз після мого народження наша розмова переривається. Навіть не стану брехати, що ненадовго. Надовго. Потім знову душ і перекус із кавою.

— Дід не хотів, щоб мати виходила за батька, — тепер черга Марка розповідати мені історію своєї родини. — Скільки себе знаю, батько зі шкіри геть лізе, щоб довести дідові свою спроможність. Він багато чого досяг, але дід був занадто впертим, так і не захотів бачити батька у своєму бізнесі. Давно погрожував відписати все нам із братом, але я не вірив. Думав, так, пнеться, а сам матері заповідає свої мільярди. Знаєш, як я охренів, коли заповіт зачитали?

— А як твоя мама до цього поставилася? — запитую радше з ввічливості.

Мені не особливо цікаво слухати про мільярди діда. Набагато цікавіше, коли Марк розповідає, що саме йому подобається в мені. Але я не подаю виду, щоб не думав, ніби я напрошуюся.

— Мати намагається не втручатися, — Марк задумливо роздивляється олеандри, хмуриться, і я точно знаю, про що він зараз думає.

— Ти впораєшся, Марку. Ось побачиш, — підбадьорливо гладжу його по руці.

— Ти просто не уявляєш ці масштаби, мала, — розгублено хитає він головою. — До того ж, там усе зав'язано на Мартіні. Мій брат пішов у діда, у нього не мозок, а справжня аналітична програма.

— Ти такий самий, — кажу переконано, я сама в це вірю, — просто в тебе не було потреби проявляти свої здібності. Навіщо напружуватися самому, коли в машині є автопілот?

— Ти справді так думаєш? — Марк недовірливо дивиться в очі, і я відчайдушно намагаюся не моргати.

— Звісно. І батько допоможе, хіба ні?

— Допоможе. Я тільки на нього й розраховую, — він вдячно стискає кисть і цілує в долоню. — Що б я без тебе робив, Каро? Як я без тебе раніше жив, не розумію...

Я теж не розумію, як він жив без мене, а я без нього. Якесь безглузде, неспроможне існування.

— Ходімо, я тобі дещо покажу, — Громов тягне мене до спальні, і я намагаюся приховати розчарування, коли виявляється, що він привів мене зовсім не за тим, чим я думала.

Він бере мій ноутбук, просить зняти пароль і входить у хмарний сервіс. Мені вже знайомі ці папки, Марк показував мені деякі сімейні фото. Він хотів заочно познайомити мене зі своїми батьками, показати, яким був його знаменитий дід. Але скрізь, майже на кожному фото був Марті, і я постаралася непомітно переключити увагу Марка.

Так, на секс, а на що ще? Не на вечерю ж, тим більше, що ми на той час уже повечеряли.

Але зараз Громов явно зайнятий чимось іншим. Він довго копіює файли з однієї папки в іншу, аж поки нарешті не вручає мені ноутбук із трохи урочистим виглядом.

— Каро, сідай сюди і дивись. Це твоя папка. Це пароль.

— Що за пароль? — вдивляюся в екран.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍