Читати книгу - "Третій фронт"

й порятунку, не допоможуть ані посада, ані зв’язки, ані гроші.

Деякий час їхали мовчки. Хлопці були приголомшені — мабуть, кожен оцінював свої провини. Я ж дослухався до чудовиськового радару, намагався відчути Мертвосуда.

— Так, ану візьми ліворуч! — наказав я, коли щось відчув.

— Ліворуч дороги немає, — засумнівався Мовчун.

— Їдь! — наказав я.

Ми з’їхали з дороги в поле, почали стрибати по купинах, мучилися метрів двісті, а потім виїхали на путівець. Я вже точно відчував, що Мертвосуд десь неподалік.

— Ну, хлопці, подумали? Якщо сумніваєтеся, залишайтеся тут, бо потім буде пізно.

— Я їду з тобою, — сказав Бухгалтер.

— А я залишуся, — прошепотів Мовчун і зупинив «ЛуАЗ». Вийшов, Бухгалтер сів за кермо.

— Зійди з дороги і чекай, — наказав я.

— Автомат візьму. Не звик без зброї.

Ми залишили його з автоматом, а самі поїхали путівцем. Невдовзі виїхали до невеликого ставка у ярку, оточеному лісом. На березі стояв ресторан із лазнею. На стоянці вишикувалися з десяток машин.

— Він тут, — сказав я. — Це точно.

— Я відчуваю, — хрипко сказав Бухгалтер. Він зблід. Люди важко сприймають близькість чудовиськ. — Може, взяти зброю?

— Вона не допоможе. Ти не зможеш нею скористатися, — закрутив я головою. Ми вийшли. Пролунав страшний крик. Бухгалтер подивився на мене. Видно було, що йому важко триматися.

— Вирок виконано, — пояснив я. Ми зайшли до зали ресторану. Там було тихо. Кілька товариств завмерли за столами, забувши про їжу й питво. А ось Мертвосуд про їжу не забув. Він сидів за одним зі столів, суворо дивився на людей і доїдав м’ясну нарізку з великої тарелі. Поруч на підлозі лежали два тіла без голів. Голови валялися неподалік, у калюжі крові, яка потроху починала чорніти.

Мертвосуд неквапливо, з апетитом жував. Я бачив його фотографії до смерті — це був дебелий чоловік із грубими рисами обличчя. Зараз він збільшився, особливо голова й потужні щелепи. Не дивно, що він легко міг відкусити голову своїй жертві. Одягнений колишній суддя був у строгий піджак зі слідами землі — чи то свіжої, чи то ще з його могили. Штани були підгорілі внаслідок вибухів мін. У ніздрях білів кокаїн, а з нагрудної кишені піджака стирчали мережані жіночі трусики — на згадку про обставини смерті.

— Тепер ти, — вказав Мертвосуд на одного з трьох чоловіків за столом. Від його голосу ставало страшно й холонула спина. Чоловік, на якого вказав Мертвосуд, затремтів і підвівся з-за столу.

— Перепрошую, шановний Мертвосуде, чи можу я просити вас про коротку перерву в засіданні? — втрутився я. Всі здивовано озирнулись, налякані моєю сміливістю.

— Ти хто? — спитало чудовисько.

— Я — Владюша Бар-Кончалаба, професор тератології. У мене до вас є дуже важлива справа. Чи не можете ви подарувати мені кілька хвилин наодинці?

Чи було мені страшно? Мені було страшенно страшно. Так страшно, що я ледь не впав непритомний. Але я ж вивчав чудовиськ і мусив навчитися контролювати свій страх. Україну треба було рятувати, впасти я не міг.

Мертвосуд замислився.

— Сідай, — сказав він чоловіку згодом. Той не сів — упав на стілець. Мертвосуд подивився на мене. — Ти знаєш, що я говорю тільки з тими, кого немає за що карати?

— Так, шановний, — кивнув я і подивився в очі чудовиську.

— Говори, — сказав він, і я розповів геть про всі свої гріхи, яких, на жаль, виявилося дуже багато.

— Ти розумієш, що я мушу тебе стратити? — спитав Мертвосуд.

— Так, — кивнув я. — Але проситиму про відстрочку через справу, щодо якої я й прийшов до вас.

— Що за справа?

— Я можу говорити про неї лише наодинці.

— Вийдіть усі! — наказав Мертвосуд. І всі вийшли. Ми з чудовиськом залишилися у порожній залі. — Якщо справа виявиться неважливою, я покараю тебе.

— Я знаю. — Хотів кивнути, але м’язи не слухались. Я ледь розмовляв. — Справа важлива. Нам треба врятувати Україну.

Я розповів Мертвосуду про «беркутню», що збиралася на кордоні.

— Їх треба зупинити, і зробити це можете тільки ви. Ви проведете суд і покараєте їх за те, що вони робили на Майдані.

— Я не виходжу за межі району.

— Якщо треба, Верховна Рада ухвалить рішення про тимчасове розширення Чорноліського району на ту місцину, де зібралася «беркутня», — пообіцяв я.

— Отже, рятувати Україну?

— Так точно, ваша честь. Рятувати Україну — і без вас ніяк. Зробіть це, а потім уже карайте чи милуйте мене. Прошу допомогти. Інакше кремлядь прийде сюди і знищить тут усе і усіх.

Мертвосуд подумав.

— У тебе багато гріхів, і це погано. — Я кивнув. — Але ти справді готовий померти заради України. І це добре. Я допоможу тобі. Я зупиню тих свавільників у шоломах і з кийками.

Мертвосуд забрав із тарелі останні шматки нарізки. Я впав перед ним на коліна.

— Дякую, батьку.

— Я буду там увечері.

— Дійдете самі?

— Так, — кивнув Мертвосуд. — Можеш іти. Чекай мене там.

— Дякую, — я підвівся з підлоги й вийшов. Уже на сходах упав непритомний. Бухгалтер мене підхопив, дотягнув до машини, і ми поїхали. Підібрали Мовчуна, почали мене термосити, але я не отямлювався. Дві години був наче неживий, тільки ледь помітно дихав. Потім розплющив очі.

— Живий! — зрадів Бухгалтер. — Ну ти даєш! Що це з тобою сталося? Наче не мертвий, але і не живий був!

— Я виснажився через страх перед Мертвосудом. У таких випадках організм впадає у сплячку.

— О, я бачив по телевізору про медоїдів, це такі хижаки в Африці, що полюють на змій, навіть найбільш отруйних. Нападають і з’їдають. А якщо змія таки вкусить, спочатку вбивають, а потім впадають у сплячку, подібну до твоєї. Посплять, посплять, а потім прокидаються живі-здорові, їдять змію! — Бухгалтер поплескав мене по плечу. — Я так розумію, ти домовився з Мертвосудом?

— Так, він пішов до «беркутні».

— Ми за ним?

— Ні, нам треба буде зачепити ще одне чудовисько. Їдьмо пообідаймо, і в дорогу.

— Ще одне чудовисько? — скривився Бухгалтер. Мовчун теж.

— Ще одне.

— І хто цього разу?

— Ментожер. В органах із вас ніхто не служив? — спитав я. Хлопці закрутили головами. — Ну й добре, а то він навіть колишніх ментів чує, може вбити.

— Він такий самий страшний, як Мертвосуд? — спитав Бухгалтер.

— Ще страшніший. Мертвосуд хоч вислуховує, а потім виносить вирок, і може помилувати. А Ментожер лише вбиває. Тільки бачить, одразу вбиває.

— Він точно нам потрібен?

— Точно. У нас немає іншого виходу. Мертвосуд сам не впорається.

— Що ти знаєш про Ментожера?

— Та майже все. Це одне з найкраще досліджених чудовиськ. Він живе в прикордонних районах Сумської та Чернігівської областей. Більшу частину року проводить