Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

16. Напівкровка

Розплющивши очі я здивовано оглянула кімнату. Світла спальня з великим комфортним ліжком була знайома. Перша думка була про Йозефа, але я її відразу розкритикувала: чоловік любив зовсім інші інтер'єри, йому подобалися теплі кольори, прикраси на стінах, вазони, а тут все було дуже мінімалістично. Геррі спав у мене під правим боком, згорнувшись клубком. Акуратно поворушившись, я зробила для себе одразу два відкриття: по-перше, на нозі в районі стегна була серйозна рана, довелося докласти зусиль, щоб згадати, звідки вона взялася, а по-друге, в ліжку я була не одна. Із завмиранням серця я повернула голову і побачила ректора, що лежав поруч. Дорайн спав на спині, одну руку заклавши за голову, а другу витягнувши над моєю маківкою, немов контролював простір поруч зі мною. Фактом, що мене добив, стало те, що під легкою ковдрою на мені виявилася не сукня, яку я одягала вчора вранці, а чоловіча довга сорочка.

Злякано відвернулася від демона і тицьнула Геррі пальчиком у бік. Звір стрепенувся і звернув до мене заспану мордочку. Я без слів запитливо підняла брови й вказала поглядом на Дорайна. Компаньйон не відразу зрозумів що я від нього хочу, здивовано сів і виглянув з-за мене, пару секунд вивчав поглядом сплячого чоловіка, а потім, ніби, нарешті, усвідомив, що бачить, скочив на лапи та здибив шерсть.

- Що тут сталося? - Запитала я одними губами. Геррі плюхнувся на ліжко, пригладив лапками шерсть, і зобразив швидку пантоміму з розмахуванням передніми кінцівками та гримасуванням. Я нічого не зрозуміла і мотнула головою: - Нормально поясни.

Компаньйон ще раз глянув на ректора і розвів лапками. Я зітхнула і спробувала акуратно встати, не потурбувавши чоловіка. Виявилось, що навіть сісти не можу. Зчепивши зуби, щоб не застогнати від болю, що розлився по всій нозі та нижній частині тіла, я повільно лягла назад.

- Не варто так смикатися, - прокоментував мої спроби демон. Я завмерла і поволі повернула голову в його бік. Чоловік оглянув мене поглядом сірих очей, а потім плавним рухом піднявся на ноги, поправивши свій одяг. - Як ви почуваєтеся, Елері?

- Нормально, - відповіла, намагаючись хоча б підвестися на ліктях. Дорайн вирішив відповісти на моє попереднє запитання замість Геррі:

- Ви знепритомніли, і я не знав, що робити. Не наважився викликати цілителя, щоб він не виявив прокляття, а сам я мало розумію в медицині, крім того, що викладали у військовій академії. Можу надати першу допомогу та підтримувати життя, розподіляючи енергію. Тому не наважився відходити від вас, але ви ніяк не приходили до тями.

- Дякую, - трохи збентежено кивнула і відвела очі. Він усю ніч сидів зі мною ділячись власною енергією? Цілком закономірно, що в один момент він просто відключився.

- Ви зможете зцілити себе? — запитав Дорайн із сумнівом і занепокоєнням. Я кивнула:

- Так, рана не складна. Тільки…

Ректор зрозумів мій погляд правильно, але перш ніж вийти вимовив тоном:

- Потрібно було зробити вам перев'язку, щоб зупинити кров, а ваша сукня була зіпсована.

- Побутовою магією ви теж не володієте? - Раптом усміхнулася я. Демонові справді було ніяково, хоча я як цілитель чудово розуміла, що він вчинив правильно.

— Вибираючи між бойовими заклинаннями та швейними, зупинився на перших, — пирхнув Дорайн і все ж таки вийшов зі спальні, прикривши за собою двері.

Я відкинула ковдру і почала розмотувати пов'язку. Остання виглядала непогано, швидше за все на уроках першої допомоги демон вчився старанно. Поки я чаклувала над своєю ногою, зрощуючи м'язи, тканини й нерви, розірвані мечем демона, Геррі вискочив за двері, а потім прибіг, несучи на собі мою сукню. Демон очистив її від крові, але зашити не зумів.

- Це треба припиняти, Ель, - заявив Геррі, сидячи поряд зі мною, але дивлячись у протилежний бік від пораненої ноги. Мій звір не переносив вигляду крові, але в жодного разу не втрачав свідомість.

- Про що ти? - Запитала відчужено.

- Про це прокляття! Воно мало не загубило тебе! Навіть золота зміюка не врятувала.

- До речі, а що з вартовим? - Стрепенулась я, відволікшись від зцілення. Геррі нервово смикнув хвостом, визнаючи:

- Задушило прокляття нашу гадюку.

– Як? - ахнула я. Руки завмерли над раною, процес відновлення припинився.

- Голими руками, - трохи нервово обізвався компаньйон, потім тицьнув мене лапкою: - Не відривайся, Ель. Нам потрібно швидше повернути темне чаклунство назад у підвал, де йому саме місце.

Я знову подивилася на своє стегно, потім на руки, кліпнула, але все ж таки змусила себе закінчити лікування. Вдягаючи сукню, я роздумувала про те, що вчора через мене загинув демонічний страж. Я знала про останніх небагато, але те, що мені було відомо, дозволяло зробити висновок, що це далеко не просто річ для власника. Що мені тепер варто сказати Дорайну?

Глянувши на себе в дзеркало, поспіхом оцінила зашиту сукню. Скривилася, але вирішила, що на шлях до академії вистачить.

Після цього вийшла зі спальні. Ректора у вітальні не виявилося і я невпевнено зазирнула на кухню, звідки долинав апетитний аромат. Моєму погляду постала ще дивовижніша картина: демон готував сніданок!

Це здалося мені неймовірним не тільки тому, що за роки шлюбу я усвідомила, що готування та прибирання це суто жіноча справа, так ще й тому, що зовнішній вигляд та звички ректора зовсім не наштовхували на думки про таку картину. Я завмерла, вивчаючи поглядом широку спину.

- Все гаразд, Елері? - не повертаючись, уточнив Дорайн. Я ніяково опустила очі:

- Так. Точніше, у мене так. А як ви? Ваш страж…

- Відновлю, - відмахнувся ректор, перекладаючи вміст сковорідки на дві білі тарілки, але все ж таки я вловила інтонації роздратування в його голосі. - Мене більше турбує ваше життя, Елері. Нам, звісно, ​​нескінченно пощастило, що ви здатні зцілювати себе самостійно, але так довго тривати не може. Слід якнайшвидше визначити природу прокляття! Сідайте.

Демон поставив тарілки на стіл і показав мені на другий стілець. Геррі зіскочив з мого плеча і вмостився прямо на столі. Дорайн глянув на звірка задумливо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍