Читати книгу - "Рубінова тінь минулого, Анна Ліє Кейн"

- Ну і хто тобі повірить? Якщо тобі взагалі залишиться чим говорити!

Він різко відчинив дверцята і вштовхнув мене до салону. Запнувшись об підніжку, я влетіла всередину карети, впала, вдарилася колінами, а чолом ледь не потрапила в протилежні дверцята. Поки намагалася підвестися, Йозеф чомусь зволікав, але ось нарешті застрибнув. Грюкнули, зачинившись двері. Я встигла відчути гірке розчарування та сум. Навіть не змогла попрощатися з Дорайном та мамою…

Два удари долонею по стінці карети.

- На Кайран Сід. Живіше!

Від жіночого голосу, що пролунав поруч, я закам'яніла, боячись обернутися. Наче від мого погляду, та, кого я почула, перетворилася б знову на Йозефа. Тіло пронизало холодом, а потім одразу ж обдало теплою хвилею. Екіпаж зірвався з місця. Знайомі ніжні руки торкнулися наручників і зламали їх, явно використавши заборонене чаклунство. Потім мене смикнули вгору, допомагаючи сісти на диван.

- Мамо? - розгублено дивилася я на демоницю. Її смарагдові очі горіли гнівним полум'ям.

- Що відбувається?! - крізь ікла поцікавилася вона.

Я зам'ялася, опустила погляд на руки, розминаючи зап'ястя. Що мені сказати?

Раптом Селена подалася вперед, взяла мої руки у свої долоні й зазирнула у вічі. Її тихий голос торкнувся вух і каменем упав у серце:

- Люба, я пам'ятаю той день, коли ти з'явилася на вокзалі Шедану перед нами багато років назад. Доросла, гарна і така далека. Така, яку я бачу сьогодні перед собою. З тобою було крилате звірятко. Пам'ятаю те, як ти міцно обійняла мене, і через це ми спізнилися на потяг, - вона говорила це дивлячись мені в очі. По моїй щоці вниз ковзнула сльозинка. Друга. Селена простежила за мокрими доріжками до мого підборіддя, а потім приречено спитала: - Скажи, ми не мали вижити того дня?