Читати книгу - "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 31

Поліна.

Продовження подій які відбуваються в клубі.

Удвох з Данієлем вийшли з гучного приміщення клубу й опинилися в такому собі передпокої. Тут все ще було досить людно та гамірно: хтось виходив сюди щоб поговорити по стільниковому телефону, хтось крокував далі до виходу, щоб запалити цигарку… Данієль потягнув мене далі по довгому коридору де в напівтемряві вже нікого не було. 

Молодий чоловік одразу почав діяти, впевнено скорочуючи відстань між нами. 

- Данієле! Зупинись! - виставила руки перед собою та мої слова на нього не подіяли і вже за мить я опинилася притиснута до стіни. - Здається, ти витягнув мене сюди, щоб поговорити!

Він доторкнувся подушечками пальців до моєї щоки, але цим вирішив не обмежуватися. Пройшовся по моєму волоссю і ось вже його гаряча долоня опинилася на моїй потилиці. Спочатку його пальці рухались повільно по моїй шиї, наче робив це щоб я: заспокоїлася, розслабилася, відволіклася. Знову рука опиняється на голові. Пальці швидко стискають моє волосся, збираючи його докупи й тягне  вниз, змушуючи мене підкоритися й поглянути йому в очі.

- Не треба! - шепочу.

Мені не подобається, відчуваю себе скуто та дизкомфортно. Наче змушує мене до контакту і це лише початок. Далі його рухи прогнозовано стають більш: активними, настриливими та відвертими.

- А з ним ти була люб’язнішою! - відповідає мені нахиляючись все ближче до моїх губ, обдаючи перегаром. Його вилиці напружуються, дивиться на мене з докором.

Але я не збираюся виправдовуватися перед цим чоловіком. По великому рахунку він мені ніхто. До чого зараз ці претензії та ревнощі? Я щось обіцяла? Я стала ЙОГО після першого поцілунку? 

- Ти перебрав, Данієлю! Відпусти! Ми поговоримо з тобою іншого разу! 

- Іншого разу! - щось мені підказує, що мої слова на нього діють наче червона ганчірка перед мордою бика.

Знову стискає моє волосся. Зводить брови на переніссі.

- Мені боляче! - роздратовано наголошую.

- І мені боляче від того, що знаю, що ти за моєю спиною розважаєшся з моїй ворогом!

- Досить, Данієлю! Що ти знаєш про біль? А ти в цьому клубі з ким? Якщо вже дійшло до претензій! І не треба вдавати наче нічого не знав! Твій брат з Діаною цькували мене з тих пір, як вперше перетнули поріг моєї домівки.

- Це інше! - сухо відповідає, а мене це чіпляє ще більше.

- Інше? - вибухнула я. - Звичайно!

- Інколи бездіяльність гірше за знущання! - продовжила я.

- Це все лишилося у минулому. Майкл мій брат! Як я можу з ним не спілкуватися? - змінив інтонацію на більш приязну. 

Наче перемкнуло його знову. Ось переді мною все той Данієль, яким так захоплювалася раніше, тепер вже здається, що у минулому житті… Але іллюзія його “ідеальності” більше не працює. Червоне, запашне, пружне яблуко спокуси - такий жаданий об'єкт дівочого захоплення і зітхань, виявилося геть зіпсованим та сточеним черв’яками. 

Коли він зрозумів, що моє поводження далеке до сексуального збудження, його рухи знову стають настирливішими. Обіймає мою голову долонями, міцно тримаючи її, щоб я не відвернулася й починає цілувати. А я окрім огиди нічого не відчуваю. 

Це щось на кшталт “заволодіти будь якою ціною”. Байдуже хочу я цього чи ні. Залишити “відбитки” на моєму тілі, щоб потім використати цей момент близькості, як розмінну монету у будь-якій не виграшній для нього ситуації. 

Щосили вивертаюся та намагаюся вирватися з його міцних та сильних обіймів. Не відпускає. Навпаки наче в ньому прокидається якийсь азарт. Перемогти здобич будь-якою ціною. 

Ну добре! По хорошому не розуміє, нехай потім не ображається.

Щосили б’ю підбором черевика по його ступні. А коли нервовий імпульс доходить до його мозку і він послаблює хватку, заціджую коліном самі розумієте по чому. 

Свого часу піддалася на вмовляння тітки й пройшла курси самооборони для жінок! Не очікував, що можу за себе постояти?

Данієль починає хрипіти, сповзаючи чіпляється за низ моєї сукні й, нарешті падає на коліна.

- Що ти зробила йому, навіжена! - верещить Діана, вони удвох з Майклом швидко наближуються до нас.

Добре, що Лівія теж пішла за ними і так само хутко рухається в в тому ж напрямку.

Щойно мої родичі спробували схопити мене, як Лів почала щосили горланити, привертаючи увагу охоронців. І не дарма, бо зовсім скоро на її крики прибігли працівники клубу. 

Тим часом Майкл вже підняв Данієля з підлоги. 

- Збулася дівоча мрія? Щоб ми всі опинилися перед тобою на колінах? - прошипіла мені Діана. - Не дочекаєшся!

- Не з твоїм щастям! - викрикнула по бойовому налаштована Лів.

І запам'ятала ж, як це звучить українською мовою! Наше спілкування стільки років не пройшло для неї дарма, тільки й того що інколи прикидається, що нічого не розуміє! 

Нарешті нас розчепили і навіть вдалося закінчити вечір не у відділку, бо Лівія знову ввімкнула свою чарівність перед охоронцями клубу.

- Давай трішки пройдемося! - прошу подружку.

Знаходжуся на межі. Чому все так відбувається? Я не іграшка, щоб до чогось мене змушувати! Просто так брати і маніпулювати моїми почуттями. Використовувати у своїх інтересах, як і кому заманеться! 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍