Читати книгу - "Зцілений тобою, Тетяна Котило"

– Усе зроблю. З нею зараз Соломія, хоча, як на те, що трапилось вона доволі стійко тримається.

Любомир махнув Макарові, аби той поспішав, а не розводив теревені. 

Тримається стійко. Звісно, бо виявилась сильнішою, ніж була на початку їхнього знайомства. Любила життя, і, тому вижила. Вперше. Виживе і вдруге.

***

      Мар’яна сиділа на підлозі та перебирала свої конспекти. 

– Де ж він є? – підіймала один за одним зошит і книжки.

– Мар’янко, що ти шукаєш? – поцікавилась Соломія, бачивши стурбований вигляд подруги.

– Не можу знайти одного важливого конспекту. 

– Можливо в тумбочці? – Соломія з дозволу Мар’яни заглянула до її шухляди, але нічого в ній не знайшла.

– Та ні, здається я забула його в попередній квартирі. – промовила з розчаруванням в голосі, бо тепер доведеться їхати туди.

– Ти впевнена, можливо краще попросити Макара, щоб передав його тобі?

– Ні, я сама. У мене є ключі, заберу і відразу повернусь. А вже потім віддам ключі Макарові, нехай поверне їх Мирові. – додала, жалкуючи, що все так вийшло.

– Дивно, що він сам не відібрав їх в тебе.

Мар’яна знизила плечима, ставлячи собі таке ж питання. Насправді зраділа можливості повернутись у помешкання, в якому було спокійно серцю, в стіни в яких розпочала власну трансформацію. Вона швиденько одягнулась й чкурнула з дому, пообіцявши Соломії повернутись за кілька годин і допомогти з готуванням вечері.

Любомир щойно повернувся з об’єкта в офіс, коли до кабінету увійшов Макар. Будівництво готельного комплексу зростало прямо на очах. Ще якихось пів року і підприємство запрацює, що не могло не тішити.

Не підіймаючи голови, поставив запитання, яке тривожило й знову відібрало можливість нормального сну.

– Хто?

Макар не став ходити довкола й розповів усе про що дізнався.

– Боюсь тобі це не сподобається. 

Мар’яна увійшла до квартири, яку встигла полюбити. Прикипіла душею до кожної деталі в ній. В цих стінах вона не тільки переродилась, але й віднайшла омріяний спокій. Попри те, що квартира не належала їй, однаково вважала її вже як своєю. Увійшовши до спальні відчула, як занило внизу живота. Ліжко на якому спала, берегло спогади кількох ночей, що провела з Любомиром. В митті зближення він скидав міцну броню, оголюючись до нерва, а потім враз, і знову – стриманий, холодний. Замкнений. З заплутаних думок Мар’яну вирвав несподіваний стук у двері. Здивувалась, адже нікого не чекала. Вирішила не відчиняти, вона тут більше не живе, щоб контактувати з можливими сусідами. Але, стук у двері не припинявся.

– Та, що ж таке? – Мар’яна зірвалась з місця і підійшла до дверей. Знову не запитала, хто, і знову не зазирнула у вічко, що стало величезною помилкою.

Відчинивши двері побачила перед собою двох чоловіків, що відразу заштовхали її до квартири, затуливши рота. Вона впала на підлогу, боляче вдарившись об край столу.

– Хто ви? Що вам потрібно від мене? – торкнулась чола, намацавши подряпину з якої текла цівка крові.

Обидва незнайомці нависли над нею грізною хмарою, змушуючи тремтіти під натиском невідомості. Вона поглянула на чоловіків і жахнулась, бо в одному з них вкотре впізнала водія таксі, втім за мить збагнула, що остерігатись слід було не його. Чоловіки розійшлись в обидві сторони, пропускаючи попереду себе – жінку. Елегантну, чорноволосу, здатну на радикальні вчинки, аби тільки повернути своє. Мар’яна задріботіла густими чорними повіками, впізнавши в ній Альбіну.