Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 16.1

- Так мені можна пройти або ми так і продовжимо стояти й давати привід для пліток?

 

- Не дратуй мене, - прогарчав Габріель, а я лише тільки ширше посміхнулася.

 

- Будь моє бажання, я б взагалі з тобою нічого спільного не мала.

 

- Кепська з тебе актриса, - нарешті розтиснувши пальці цей орангутанг дав мені пройти. - Де ти взяла цю сукню? Дівки на трасі й то пристойніше виглядають. - Все-таки не стримавшись прогарчав мені на вухо, коли я прослизала мимо нього.

 

- Мене не дуже-то сьогодні цікавить твій багатий життєвий досвід спілкування зі всякими підозрілими особами.

 

- Зате тебе цікавлю я, - зовсім нескромна заява.

 

- З тебе просто огидний наречений ... моєї сестри, між іншим, - я примружилася і підморгнула йому. 

 

Мені потрібно було якомога швидше звідти йти, тому що сперечатися з цим екземпляром у мене точно не вистачило б сил.Я бачила, що він хотів мені відповісти, але я вирішила не продовжувати цей спектакль, у мене був на черзі зовсім інший.

 

- Дімас! - Підійшовши ближче до Лисика, я практично помурчала його ім'я. - Я дуже рада Вас тут бачити.

 

- Наймиліша Адріана, - у мене тільки від одного звернення зсудомило тіло.

 

- А я вже було подумала, що Ви про мене забули, - надувши губки я кілька разів ляснула віями.

 

- Як можна, як можна ... я просто втратив будь-яку надію побачити Вас знову, після того, як Ви почали занадто багато часу проводити в компанії Гаспара, - мужичок презирливо кивнув у бік останнього.

 

- Ох, може це був всього лише привід, щоб Ви нарешті почали діяти? - Пройшовшись пальчиками по його краватці я відчула, як мужик здригнувся.

 

- Бачу всі вже в зборі?! - Позаду мене почувся грізний голос дядечка, і я зрозуміла, що його настрій був не найкращим наразі. Судячи з того, як він дивився на мої пальці на краватці Лисика, його не влаштовував такий розвиток подій.

 

- Адріана, - поруч пролунав голос, який я хотіла найменше чути, - візьми мене під руку і пішли зі мною.

 

- Куди? І чому це? - Я перевела здивований погляд на Гаспара

 

- Хочу сидіти поруч з тобою за столом. Зробиш мені таку послугу?

 

- Я все розумію, - я намагалася звучати солодко, - але мені потрібно приділити увагу іншим гостям.

 

- Габріель, Ви, здається, загубили мою сестру? - Повернувшись вже до іншого чоловіка, я прийняла його вбивчий погляд. - Може Вам її потрібно знайти? А то негарно сідати за стіл без нареченої. - Я була в ударі сьогодні. Була готова нести всяку нісенітницю, аби Гаспар нарешті стиснувши зуби рушив до столу сам, без мене. Тому що сидіти поруч з ним мені було як мінімум огидно.

 

- Думаю, вона сама знайде сюди дорогу, бувши у власному будинку, - приховуючи рик за посмішкою, промовив Габріель.

 

Загравшись, я упустила момент, коли до столу рушили всі, включаючи дядечка. А ось я затрималася, слухаючи відповідь Габріеля. Саме тут я і прорахувалася.

 

- Вгамуй свої таланти, дівчинко, - підійшовши ближче, чоловік прогарчав мені в обличчя, - а то я тебе засмучу.

 

- Як саме? - Я удала, що не зрозуміла його загрози.

 

- Дійсно хочеш дізнатися? - Сарказм в його голосі зашкалював настільки, що я не стрималася від сміху.

 

- Ось ти де, милий. - Саманта підлетіла до нас на такій швидкості, що ледве не знесла обох.

 

- Як прекрасно, що ти вже тут, - сестра зміряла мене моторошним поглядом, - тут твій наречений розхвилювався. Шукав тебе, а тебе все немає і немає. Ну, якщо вже між вами майже злагода та любов, піду-но я влаштовувати своє особисте життя. Стільки прекрасних кавалерів, що не знаю з кого вибрати, - сказала натхненно, - ви показали, як добре розбираєтеся в людях, знайшовши собі пару. Можливо, звернуся до вас двох за порадою ... і зроблю навпаки.

 

Вечір проходив жахливо. Я на зло Гаспару сіла поруч з "спітнілим свином", але Габріель, як на зло, сів навпроти мене. І весь вечір мені не ліз шматок в горло. Тому що чоловік пропалював мене таким поглядом, що мені іноді було важко дихати.

 

Через пару годин, коли всі вже втомилися їсти й почалося щось на зразок світської бесіди, дядечко зловив мене за руку якраз в той момент, коли я намагалася втекти з цього веселого свята. Мені потрібно було дещо підготувати. Тому що я не збиралася довго затримуватися в цьому будинку.

 

- Куди це ти зібралася? Ми зараз будемо оголошувати про твою заручини, - навколо було дуже шумно, і я шалено сподівалася на те, що мені просто почулося.                                                                                                                                                     
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                   

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍