Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

26. Спадкоємець

Коли я вийшла на вулицю, то побачила Беннета поруч зі своєю машиною. Він розслаблено похилився на неї та чекав на мене. Я була приємно здивована побачивши його не в смокінгу чи офіційному костюмі, а в більш повсякденному одязі. На ньому були джинси, футболка та чорна шкіряна куртка. Він виглядав просто та стильно водночас. Його зовнішній вигляд допоміг мені трохи розслабитись, бо судячи з його виду, сьогодні ми не будемо відвідувати ніяких гламурних заходів.

Тільки коли я підійшла ближче до нього, то помітила невеликий ніжний букет, який він простягнув мені:

- Ти гарно виглядаєш, - і одразу після цих слів, він палко поцілував мене в губи.

В цей момент я втратила землю під ногами. Всі думки, що були в моїй голові досі – розвіялись. Я розчинилась в тому поцілунку і більше ні про що не могла думати.

- Я мріяв про це весь день, - зробивши паузу промовив Беннет, і знов прилинув до моїх губ.

- Можливо це не найкраще місце для втілення мрій? – довелось звернути його увагу, що ми стоїмо посеред багатолюдної вулиці.

Він обернувся, наче досі й не помічав нікого навколо. Трохи відсторонився від мене, хоч і не випускав мою руку зі своєї.

- Ти права, тут занадто багато свідків. Але поруч з тобою так важко втриматись, - його глибокий грайливий голос змінився на більш серйозний, - Та ти повинна знати, що я планую втілити всі свої мрії з тобою.

- Мені варто боятись? – спитала я, заінтригована його словами.

- Ні, до того ж твої мрії в пріоритеті…

- Цікаво. – мрійливо вирвалось з моїх вуст.

Задоволений моєю відповіддю, він відкрив для мене дверцята машини. Після того, як ми обидва сіли всередину, він завів двигун й ми рушили. Моя цікавість не давала спокою:

- То куди кажеш, ми їдемо?- грайливо промовила я.

- Е, ні,. – продовжував підігравати мені Беннетт, - я ж казав тобі, що це сюрприз. Отже, ти побачиш все, коли ми вже будемо на місці.

- Ти нестерпний, - я жартома хлопнула його по плечу.

- З твоїх вуст це звучить як комплімент, - гордовито констатував він й подарував мені свою зухвалу посмішку.

Всю дорогу ми розмовляли та періодично сперечалися щодо пісні, яка мала грати. Як виявилось наші музичні смаки зовсім різні. Але це ще більше підігравало наш інтерес один до одного.

Коли ми почали виїжджати за місто, я пожартувала:

- Ну ось, ти виявився типовим маніяком з детективного серіалу! Кожен раз коли в таких фільмах дівчину вивозять за місто, це закінчується для неї зовсім погано.

Беннетт розсміявся, та промовив:

- Я ще гірше ніж ти думаєш, - й грайливо усміхнувся мені своєю фірмовою посмішкою, що прискорювала моє серцебиття.

- Я так і знала! Але май на увазі, що я повідомила всім своїм знайомим де я і з ким.

- Ти не вмієш блефувати, Нікі. Ти й сама не знаєш де ти. А щодо мене, я не переховуюсь. Мене знають в певних колах, тож нема сенсу ховатись.

- Містер Браун, та ви скромняга! Я мала змогу пересвідчитись, що вас знає все місто! А може і за його межами.

- Моя робота змушує мене бути постійно на публіці. Але для мене це більше мінус ніж плюс.

- Чому так? – прокинулась моя допитливість.

- Мені все більше хочеться бути подалі від сторонніх очей. Це надає відчуття свободи. Коли ти постійно під наглядом, твої дії обмежені. До того ж потрібно робити речі, які не дуже хочеться.

- Тобі не подобається твоя робота?

- Не вся. У мене декілька посад й багато обов’язків, від деяких з них я хотів би відмовитись, але наразі це неможливо.

- Це пов’язано з Крістофером Лейером?

Трохи замислившись він відповів:

- Майже вся моя робота пов’язана з ним. Ми з ним партнери, тому рухаємось в одному напрямку. Колись наші шляхи розійдуться, і я буду займатись тільки своїм бізнесом.

- А як же бізнес Лейера?

- Він перейде законному спадкоємцю.

- Спадкоємцю? Я думала в нього немає дітей… - задумливо промовила я, згадуючи все, що Сем мені розповідала. До того ж з невдалого інтерв’ю з Лейером, я так і не зрозуміла його відповіді на моє питання щодо дітей.

- Це занадто особисте. І якщо він захоче тобі розповісти, він розкаже. Я не маю права розкривати чужі секрети, - він миттєво змінив тему, - але Крістофер просив в тебе вибачення щодо вчорашнього й обіцяв знайти час для інтерв’ю найближчим часом.

- Було б добре, - байдуже промовила я, але думки мої були вже далеко.

У містера Лейера є спадкоємець, про якого ніхто не знає! Це ж просто сенсація! Може Беннет так натякає мені що саме треба копати для статті? Адже він не схожий на дурника, який бовкнув чиюсь таємницю, не подумавши.

Тепер я знаю в якому напрямку рухатись, й до наступної бесіди з містером Лейером буду ще краще підготовлена.

Любі читачі! Вітаю Вас з Днем всіх закоханних. Нехай Ваше життя завжди буде наповнене великим й пристрасним коханням! 

З любов'ю, Стейсі Браун

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍