Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

він.— Два листи, підписані моїм іменем.

— Але ж ти їй не писав!

— Вордл знає, що вони фальшиві. Як я зрозумів, моє ім’я написали неправильно — «Кемерон», але Вордл усе одно має мене допитати.

— Що в тих листах?

— Він не захотів казати по телефону. Він дуже пристойно поводиться,— додав Страйк.— Жодних підколок з цього приводу.

Попереду постав Букінгемський палац. Гігантська мармурова статуя королеви Вікторії строго глянула на розгублену й похмільну Робін, а тоді зникла з очей.

— Мабуть, нас попросять переглянути фото тіла на той раз, якщо ми можемо її ідентифікувати.

— Гаразд,— сказала Робін з більшою твердістю, ніж відчувала.

— Ти як? — спитав Страйк.

— У нормі,— відповіла вона.— Про мене не турбуйся.

— Я все одно збирався цього ранку дзвонити Вордлу.

— Нащо?

— Вчора я йшов від «Гезлітту» і бачив здорованя в чорній шапці, який сховався у провулку. Щось таке було в ньому, що мені не сподобалося. Я його покликав — хотів попросити вогню, а він утік. Тільки не кажи,— перестеріг Страйк, хоча Робін і пари з вуст не зронила,— що я панікую чи вигадую. Гадаю, він ішов за нами, і скажу тобі ось що: гадаю, він був у пабі, коли я приїхав. Я не бачив його обличчя — тільки потилицю, коли він виходив.

На його подив, Робін не стала нічого заперечувати. Тільки насупилася, концентруючись і намагаючись упіймати непевний спогад.

— Знаєш... я теж вчора десь бачила здорованя в шапці... так, він стояв у арці на Тоттенгем-Корт-роуд. Але обличчя було в тіні.

Страйк стиха вилаявся.

— Тільки не кажи, що я повинна піти з роботи,— вимовила Робін тоншим голосом, ніж зазвичай.— Будь ласка. Я так люблю цю роботу.

— А якщо той гад тебе переслідує?

Робін не могла придушити побоювання, але рішучість виявилася сильнішою за страх. Спіймати звіра, хай де він ховається, вартує майже будь-якої ціни...

— Я буду уважна. В мене аж дві кишенькові сирени.

Страйка це не дуже переконало.

Вони вийшли біля Нью-Скотланд-Ярду, де їм одразу сказали йти нагору. Тут, в офісі відкритого типу, стояв Вордл без піджака і розповідав щось групі підлеглих. Побачивши Страйка й Робін, він відійшов від колег і повів детектива і його напарницю до маленької переговорної кімнати.

— Ванессо! — гукнув він через двері, коли Страйк і Робін сіли за овальний стіл.— Листи в тебе?

Невдовзі по тому прийшла сержант Еквенсі, несучи два списані машинописним текстом аркуші у поліетиленових пакетах і копію рукописного листа, у якому Страйк впізнав один з тих, які дав Вордлу в «Старій синій колодці». Сержант Еквенсі привітала Робін усмішкою, якій та знову видалася не до речі заспокійливою, сіла поруч з Вордлом і дістала записник.

— Будете каву абощо? — спитав Вордл. Страйк і Робін похитали головами. Вордл через стіл штовхнув листи до Страйка. Той прочитав обидва, тоді передав Робін.

— Жодного з них я не писав,— сказав він Вордлу.

— Я такого і не думав,— відповів Вордл,— Ви не відповідали замість Страйка, міс Еллакотт?

Робін похитала головою.

Перший лист містив зізнання, що Страйк сам влаштував ампутацію власної ноги, бо хотів її позбутися, і що історія про вибух в Афганістані — то просто добре продумане прикриття. Автор листа не знав, як Келсі дізналася про цю таємницю, але молив її нікому не розповідати. Псевдо-Страйк погодився допомогти їй позбутися власного «тягаря» і питав, де й коли вони можуть зустрітися особисто.

Другий лист був короткий і підтверджував, що Страйк прийде до дівчини в гості третього квітня о сьомій.

Обидва листи було підписано іменем «Кемерон Страйк» мірним чорним чорнилом.

— Це,— сказав Страйк, беручи другий лист після того, як ного прочитала Робін,— має такий вигляд, ніби вона мені писала, пропонуючи час і місце для зустрічі.

— І це моє наступне питання,— мовив Вордл.— Ви отримували другий лист?

Страйк глянув на Робін, та похитала головою.

— Гаразд,— сказав Вордл,— це піде в протокол: коли саме надійшов перший лист від...— він глянув на ксерокопію,— Келсі, як вона підписалася?

Відповіла Робін.

— Конверт лежить у мене в шухляді з пси...— (На Страйковому обличчі промайнув привид усмішки),— ...у шухляді з небажаною кореспонденцією. Можна перевірити вхідний номер, але наскільки я пам’ятаю, то було на початку року. Мабуть, у лютому.

— Ага, чудово,— сказав Вордл,— ми когось відішлемо до вас, щоб забрали конверт...— Він усміхнувся стривоженій Робін.— Не хвилюйтеся, я вам вірю. Якийсь кінчений псих намагається підставити Страйка. Воно все не ліпиться докупи. Нащо йому різати жінку, розчленовувати і поштою пересилати ногу у власний офіс? Нащо лишати листи від себе в неї у квартирі?

Робін спробувала усміхнутися у відповідь.

— А він її зарізав? — втрутився Страйк.

— Від чого вона померла насправді, поки ще з’ясовують,— сказав Вордл,— але на тулубі є дві колоті рани, і медики досить-таки впевнені, що він їх завдав до того, як почав її розчленовувати.

Робін під стільницею стиснула кулаки, увіп’явшись нігтями в долоні.

— Далі,— провадив Вордл, і сержант Еквенсі клацнула ручкою і приготувалася записувати,— вам щось говорить ім’я Оксана Волошина?

— Ні,— відповів Страйк, а Робін похитала головою.

— Вочевидь, це справжнє ім’я жертви,— пояснив Вордл.— Ним вона підписала договір оренди. За словами власниці, дівчина показала документи. Сказала, ніби вона — студентка.

— Ніби? — перепитала Робін.

— Ми поки що з’ясовуємо, ким вона була насправді,— пояснив Вордл.

«Ну звісно,— подумала Робін,— він же гадає, що вона була повією».

— Судячи з листа, вона добре знала англійську,— відзначив Страйк.— Це, звісно, якщо вона справді його написала.

Робін з подивом глянула на нього.

— Якщо він підробив листи від мене, що могло завадити йому підробити її листа? — спитав у неї Страйк.

— Щоб ти почав з нею спілкуватися?

— Так — щоб заманити мене на зустріч чи організувати паперовий слід між нами, щоб це викликало підозри, коли дівчина загине.

— Ван, сходи подивися, чи готові фотографії тіла,— сказав Вордл. Сержант Еквенсі вийшла. Постава в неї була модельна. У Робін аж кишки заворушилися від страху. Ніби відчувши це, Вордл розвернувся до неї і сказав:

— Не думаю, що тобі варто на них дивитися, якщо Страйк...

— Краще хай подивиться,— сказав Страйк.

Вордла це ніби шокувало, а Робін, хоч і не подала знаку, подумала, що Страйк хоче її налякати і