Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

Ні, ну він просто нестерпний! І знову ж таки, своїми їдкими жартами і зауваженнями страшенно нагадує мені Ліама. Може, відповідь на мої сумніви лежить на поверхні, і мені просто подобаються чоловіки одного типу - нахабні й безпринципні?

Самандарець мене не обдурив, і дуже скоро я опинилася на березі прозорого струмка. Все ще думаючи про своє, швидко роздяглася догола і з розбігу кинулася в струмок. Ліс тут же оглушив мій вереск - я не очікувала, що вода виявиться такою холодною!

Я давно вже підозрювала, що удача повернулася до мене не тим боком, тому що зліва пролунав тріск ламаних гілок - хтось явно великий і швидкий мчав до мене. Я чомусь спочатку подумала про самандарця, того самого, який обіцяв не підглядати. Але навіть якби він раптом розучився пересуватися беззвучно, не зміг би ламати по ходу свого руху дерева. А значить, це був не він! Забувши про холод, я, злякано озираючись на звук, кинулася бігти - мій одяг залишився далеко позаду, але мені було зовсім не до нього. Тут справа явно йшла про порятунок мого життя, і мені було не до церемоній.

Так от, про удачу...

Я таки спіткнулася! І не просто об купину, горбок або пеньок. Об камінь! Завити не встигла тільки тому, що тут же впала, боляче вдарившись об землю. Скрутившись у грудочку, заплющила очі й затулила руками голову, вуха - не хочу ні бачити, ні чути те чудовисько, що ось-ось знищить мене.

Але ніхто не поспішав мене знищувати ні через секунду, ні через п'ять. Я як скрутилася в траві, так і залишилася лежати. І тільки земля сильніше, ніж раніше, стала здригатися під мною, та так, що мені здалося, мене навіть кілька разів підкинуло вгору.

Що зробила б у моїй ситуації нормальна людина? Мабуть, кинулася б тікати. Але я - ні, я не така. Я прибрала руки, звільнивши вуха - почула оглушливе іржання і нелюдський рик. Тоді я розплющила очі й озирнулася. Різко перевернулася на карачки і поповзла назад - усього за кілька метрів від мене билися кавалл самандарця і... дракон із мого сну.

Дивною була ця битва. Кавалл, здавалося, рвався до мене.  А дракон зовсім не намагався скалічити його - а бив то з боків, то в груди шипастою головою, а хвостом раз у раз робив скакунові підсічки.

Не знаю, що за план був у дракона в голові, але кавалл після чергового підсікання впав на передні ноги, а дракон одразу ж схопився зубами за антени на його голові. Кавалл хропів, бив по боках хвостом, але вставати не поспішав, поступово заспокоюючись.

Тіло ж дракона раптом затремтіло. Скукожилося, набуваючи обрисів... людини.

 А за кілька секунд я вже не дивилася ні на кавалла, який остаточно підкорився, ні на ідеально складеного чоловіка, що міцно тримав його за живі антени.

Точніше, на нього-то я якраз і дивилася, але перед очима була зовсім інша картинка...

Я і Ліам у каюті зорельота. Навколо - місцями зламане обладнання, іржа, дроти, що іскряться. Я так само оголена, як і зараз. Тільки лежу не на м'якій траві, а на холодній металевій поверхні якогось столу, і захоплено милуюся на міцні стегна свого коханого мутанта, його вузький таз із ямочками на сідницях, і... широку спину з шипами і наростами, що проступили під шкірою.

Точно такими самими, як і в чоловіка, який щойно приборкав збожеволілого кавалла. Він обертається і з тривогою дивиться на мене.

- Ліам, - видихаю я, не зводячи очей з обличчя самандарця. Я його впізнала. Згадала. Це - він, мій перший мужчина, коханець, батько мого сина... Чоловік, який кинув мене. Самандарець, який морочив мені голову і... обманом забрав у мене сина.

Я гарчу від безсилої злоби й образи. Тіло скручує нестерпний біль.  Такий, наче з мене живцем знімають шкіру, ніби по живому ламають кістки. Я хочу закричати на нього, а замість цього лунає моторошне шипіння.

Забувши про каваллю, Ліам обертається до мене всім тілом, навіть не думаючи прикрити свою наготу.

- Ти ж не будеш зі мною битися, моя Саламандро? - каже, і робить крок уперед.