Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Глава двадцять шоста

Чвертьфінальні бої промайнули майже непомітно, особливо з огляду на те, що мої суперники вирішили здатися без бою. Я й не наполягав — моя мета лежала значно далі. Щоправда, півфінал ледь не змусив мене похвилюватися: команда столичної академії ледь не програла, залишивши на арені в останній момент лише двох магів із десяти. Це було б справжньою катастрофою. Мої ж супротивники повторили долю попередніх і покинули арену менш ніж за кілька секунд.
І ось, нарешті, судді оголосили: фінальний матч магічного турніру Північної Імперії розпочнеться за десять хвилин. Я не став чекати цього сигналу, а стрибнув на арену і привітав ревучий натовп на трибунах. Сьогодні я мав намір показати дещо більше.
Незабаром на арену піднялися і мої суперники. Їхній вигляд був зовсім інший, ніж кілька тижнів тому. Тоді в їхніх очах палала пихатість і самовпевненість, але зараз від цього не лишилося й сліду. Вони бачили мене в дії, і їхній єдиний порятунок тепер — хіба що якесь диво.
— Що, не надумали просто віддати мені два ядра дев’ятого класу і залишитися живими? — кинув я їм, граючи з натяком на зневагу.
Капітан суперників мовчки підняв у повітря захисний камінь, ніби бажаючи показати, що я нічого не зможу вдіяти. Я наблизився до нього й прошепотів на вухо:
— Справді вважаєш, що ці брязкальця вас захистять? Ха-ха, йолопи... краще б ви зараз шукали гроші для викупу свого життя...
— Команди! — гучно проголосив суддя. — Розійдіться по своїх позиціях!
Я з усмішкою кинув через плече:
— Пізно, вилупки. Готуйтеся, ви здохнете тут.
— Готові? Бій розпочнеться після встановлення бар’єру! — долинуло від судді.
Наступні хвилини стануть вирішальними для всіх.
Я активував магію всіх шести кіл. Для інших усе виглядало, як завжди: я оповив себе шістьма магічними колами, а суперники поспішно створювали поперед себе захисні печаті з мани. Але цього разу я не використовував закляття сталого часу. Натомість, я викликав закляття п'ятого кола вогняної стихії — Інферно. Проте, у цей раз я додав дещо інше — тонкий, майже невидимий шар моєї жаги крові, що сплутувався з полум'ям, яке заповнювало арену. Він був непомітний навіть для найуважнішого спостерігача, але його сила була невблаганною.
Тонка пелена жаги крові, прихована в палаючому кисні, пробиралася до свідомості магів і, немов павутина, розривала їхні розуми на шматки. Я бачив, як їхні обличчя починають спотворюватися ще до того, як вогняна хвиля обійняла їх тіла. У той самий момент вони перетворилися на примарні білі промені та зникли з арени. Я тихо зупинив потік жаги крові, дозволив магії розсіятися.
Я знав, що переміг. Моє око вихопило фігури десяти магів, які безсило повзали за бар'єром із порожніми поглядами. Їхні свідомості знищені, але тіла ще намагалися рухатися, підкоряючись лише інстинктам.
Мій погляд зустрівся з Віст. Вона вже зрозуміла, що щось пішло не так, спостерігаючи за безпорадними студентами, що корчилися на підлозі. Я переможно усміхнувся, знаючи, як це її розлютить. Її крик вже був відповіддю, і він прорізав тишу ще до того, як бар'єр опустився.
    ⁃    … визнай, що ти з ними зробив?!
    ⁃    Пані Віст, здається, то якесь непорозуміння, я з ними не робив нічого забороненого. Здається, ваші хлопці просто перелякалися і зʼїхали з глузду. 
Ну, я говорив зараз майже щиру правду. 
    ⁃    Ні ні ні, такого не могло статися! Ти брешеш! 
    ⁃    Пані головна суддя турніру, ви зараз звинувачуєте мене у брехні як учасника магічного турніру, чи як Бойового Предка вищої ступені? Подумайте уважно, пані головна суддя, над тим, як ви сформулюйте свою відповідь! 
Я вивільнив ауру, розповсюдивши її ареною, від чого камʼяна підлога узялася павутинням тріщин. Незважаючи на таку засторогу з мого боку, Віст все ж вхопилася за свій посох. Без жодних сумнівів і зволікань я витягнув списа зі сховища. Ну давай, лише спробуй, лярва, розкрити свого  поганого рота, я тобі розтрощу твою дурну макітру так швидко, що ти навіть не усвідомиш цього. 
    ⁃    Стійте! 
    ⁃    Заспокойтесь! 
Маги поруч з Віст відібрали її посоха та силою всадили назад у крісло. 
    ⁃    Цілителі, огляньте їх, та зробіть що можливо! - крикнув один з магів голосно, хоча цілителі й без його вказівок були зайняті ними. 
Я прибрав ауру та спис. Напруга, що мить тому скувала простір над ареною, потроху спадала. З трибуни почали долітати оплески і вітання мене з перемогою. 
    ⁃    Переможцем турніру з магії Північної Імперії стає магічна академія міста Матан королівства Льготе! Ваші вітання їм, глядачі! 
З трибун понеслись просто шалені оплески. Я вдячно вклонився кілька разів натовпу, від чого овації стали лише гучнішими. 
    ⁃    І на завершення, - суддя перебив їх - для мене честь вручити кубок та десять посохів сьомого класу команді переможців! 
Ага, нас то мало бути десятеро… Я прибрав той оберемок до сховища і підійняв кубка високо над головою. Щоб усі могли роздивитися, я почав здійматися у повітря, як несподівано помітив стрілу, котра летіла точнісінько у моє обличчя. Дідько! Ухилитися означало, що стріла полетить у щільний натовп на трибунах, де жертв буде набагато більше, аніж на вулиці минулого разу. Я ухопив стрілу у польоті рукою, од чого та одразу просто вибухнула мережею заклять елемента вогню. Боляче, зараза! Я вирвався з вогняного клубу і гарячково озирнувся, чи не буде повторного пострілу, та почав шукати стрільця на межі своїх можливостей. Нічого, абсолютно нічого та нікого, як узагалі таке можливо? Я просто не розумів, чому я не помічаю жодних слідів. Я знав лише одне племʼя  вилупків, що так добре маскуються - девʼятихвості. Невже то донька Луі знайшла мене для помсти? Чи вдова? Дідько, якщо моя здогадка є вірною, то лише їх мені не вистачало. Гаразд, зараз не на часі з цим розбиратися. Я подивився на долоню, у якій вибухнула стріла. Шкіра ціла, але мʼязи добре постраждали, їх чи не розчавило вибуховою хвилею. Я швидко зʼїв кілька пігулок відновлення, адже зиску одної,  після перебудови мого тіла маною Бога, було мало за таких пошкоджень.  Я витягнув довгого плаща з капюшоном та накинув на себе, бо мій одяг був схожим на обгоріле дрантя вуличного волоцюги. На трибунах була сильна товчія, службовці арени намагалися вгамувати паніку, розділяючи натовп магічними барʼєрами, та спрямовуючи людей до широких виходів. Усі маги високого рівня разом з Віст позакривалися щитами мани. Довбані боягузи, замість того, щоб заспокоїти людей, своїми діями вони лише провокували паніку серед них. Я стрибнув у небо, плювати зараз на заборону. Якщо вбивця вистрелить ще раз, то лише посилить паніку та призведе до численних жертв. Два моїх наглядача рушили на відстані за мною. Вони теж не знайшли стрілка? Чи не намагалися, бо були заодно? 
Васа зайшла до мого номера, коли я саме перевдягався. Я з сумом подивився на зламаного кілька днів тому замка. Що ж, навіть аби я за звичкою підпер двері списом, Богиню Війни це б не зупинило. 
    ⁃    Ну як змагання? 
Я кинув їй у руки кубка і продовжив вдягатися. 
    ⁃    А добряче тобі перепало, дивлюсь…
Я похитав головою. 
    ⁃    Ні, це на мене ще хтось полює, той же стрілець, що і кілька тижнів тому. 
Васа зробила здивований вигляд, наче нічого не розуміла. 
    ⁃    Та згадай же, вибухи були поруч з твоїм палацом… Та, байдуже. 
    ⁃    Слухай, малий, скільком же ти насолив, що тебе чи не кожен у цій Імперії вбити хоче? 
    ⁃    Шановна Васа, а чи багато у місті мешкає девʼятихвстих? Четвертого рівня і вище? 
    ⁃    Ну ти запитав! Та хто ж знає, поки девʼятихвостий не відкриється сам, ти ніколи його не упізнаєш. Але кількасот осіб точно має бути. А що?
    ⁃    Та підозри просто, не беріть до уваги. І ще одне питання. Чи співпрацюють вони з церквою? 
    ⁃    Ха-ха-ха, таке скажеш, ні, звичайно. Вони у якомусь сенсі навіть вороги. 
У такому випадку моє припущення про те, що девʼятихвоста співпрацює з церквою, мало бути хибним. 
    ⁃    Ще одне питання, шановна Васа, де хтось з племені девʼятихвостих може розжитися магічними стрілами мінімум пʼятого класу? 
    ⁃    Слухай, Анею, я ж тобі не інформаційне бюро, звернись до них…
вона фиркнула і вийшла з кімнати. 
    ⁃    Шановна Васа, а що таке інформаційне бюро? - гукнув я їй у спину, та вона зробила вигляд, що не почула. 
Чорт з нею, тепер я мав пропрацювати план, як мені непомітно забратися геть із столиці. Єдиним варіантом на мою думку було одягнути пасок, подарований мені другим принцом, десь у натовпі і спробувати вирватись з-під нагляду двох Богів Війни. Нетривіальна задачка. Не те, щоб я боявся сутички з ними, але влаштовувати бійню у людному місці з ймовірною великою жертв теж вважав недоцільним. Хіба що вони заженуть мене у глухий кут і я не матиму іншого виходу. 
Раптом, в кількох сотнях метрів від готелю, я відчув ауру якої не мало тут бути. Дідько забирай, та що вона робить! Я вискочив надвір, все ще сподіваючись, що це помилка, і існують люди на континенті з абсолютно ідентичними аурами. Я втратив розсудливість і діяв поспіхом. Як же вчинити зараз? Використати пасок? Накрити її своєю аурою? Спробувати провернути той трюк вчителя, коли ми тікали з Матану? Ні, то все марно, якщо її знайшов я, то від Богів Війни це також не прослизнуло повз. От дурепа, як же ти могла сама дати такого козиря до їх рук?!  Я дивився на худорляву спину, по якій було розкидано біляве волосся, а над плечима у променях сонця світилося два довгих рожевих вуха. Це не помилка. Це вона. Ірген.  
Я обхопив її ззаду і поніс назад до готелю. 
    ⁃    Ой! - Ірген почала боротись, ще не зрозумівши хто її схопив, та за мить вигукнула - Капітан! Я так довго тебе шукала, я ходила до палацу Васи, але там, там…
    ⁃    Циц! Дурепа, я зараз хочу вуха тобі відірвати! 
Ірген затихла та роздумувала над тим, що ж мене так збісило. Я затягнув її  до номера, посадив на ліжко і накрив нас коконом аури. Дівчина зніяковіла під моїм поглядом та опустила очі додолу. Дідько, я можу злитися скільки завгодно, але це не вирішить проблеми. Мені зараз конче потрібен новий план. Битися з моїми ворогами з нею під боком я не міг, безумовно. Я витягнув зі сховища кубок та один з десяти магічних посохів. 
    ⁃    Тримай, ти цього більше заслуговуєш. 
    ⁃    То ти не будеш лаятись? 
    ⁃    Буду, ще й як буду, але не зараз. 
    ⁃    Тож, тепер я у дупі? 
    ⁃    Ще й якій. Але питання зараз у тому, як тебе з неї витягнути. За мною майже два тижні слідкують два Боги Війни і дідько його знає скільки магів, впевнений, що про тебе вже остання собака знає. Ще кілька хвилин тому в мене був план, який був спроможний змусити їх усіх схопити облизня. Але одна довговуха перекинула усе шкереберть, тож я не знаю, як бути…
    ⁃    Вибач, я… я…
    ⁃    Вже нічого не вдієш, треба просто вигадати щось нове. 
Я глибоко вдихнув і ліг на ліжко. Думки цибали мов навіжені над питанням,  як же мені обдурити тих старих лисів. У них такий досвід, що здавалося марним щось вигадати. Лишити Ірген у столиці та спробувати нахабно, щоб відволікти їх, прорватися, сподіваючись, що вони забудуть про неї? Ні, навпаки, так одразу ж вона стане заручницею, без шансів… Одягти на неї пасок другого принца, щоб вона пішла непоміченою? Теж не вірю у це, адже вони знають, що ми зустрілися, тож будуть ще пильніше слідкувати. Попросити Васу, щоб допомогла і вивела Ірген? Та я сам ще не знаю, який наказ отримає Богиня Війни від імперського двору… Могло статися так, що я своїми руками зроблю лише гірше. Ще Ханк казав мені, що послугу винен… Але просити йти його проти церкви було б занадто. 
    ⁃    Капітан, може я все ж спробую тихцем…
    ⁃    Йди сюди, дурепа, - я потягнув її за руку та поклав поруч з собою - спробує вона…
    ⁃    Ми ще можемо щось вигадати. 
    ⁃    Ага. Нам потрібно дочекатися будь якого масового заходу у місті, тоді ми зможемо дещо провернути. 
    ⁃    Розкажеш? 
    ⁃    Ага. 
    ⁃    Ну то давай, я уважно тебе слухаю. І більше не ослухаюсь, ніколи-ніколи! 
Вона сіла на мене верхи, як часто полюбляла то робити. 
    ⁃    Є в мене одна магічна річ, що повністю приховує ауру людини. Той, хто мені його дав обіцяв, що навіть Бог Війни під його дією не упізнає тебе, доки не вхопить за руку. Тож ми можемо вчинити наступне… У натовпі я огорну тебе своєю аурою, а ти вдягнеш пасок. Там же я наскільки зможу скопіюю на себе твою ауру, після чого ми розійдемося у різні боки. Моя аура зникне повністю за пів години, після чого ти станеш невидимою для тих, хто за нами слідкує. Я лише сподіваюсь, що люди, котрі захочуть тебе схопити, підуть за мною. 
    ⁃    А далі? 
    ⁃    А далі я їх вбʼю. Тобі ж треба лише тікати, непомітно покинувши столицю. І не знімати той пасок, доки не втечеш з Північної  Імперії. Я тебе потім обов’язково знайду. 
    ⁃    Йууухууу! — Ірген весело зацибала, сидячи на мені верхи, її радість булазаразливою. — Я знала, що мій капітан найкращий!
Але щось було не так. Це відчуття, ледь помітне, але невблаганне, наче тінь, яка ховалася за веселощами. Мої інстинкти були приглушені коконом аури, і лише тому я не відчув небезпеки. І раптом... усе стало на свої місця.
Металева блискавка розірвала стелю кімнати, мов кара небесна. Спочатку був тріск — оглушливий, жахливий, а тоді мій захисний кокон розлетівся на друзки. Я ледве встиг усвідомити, що сталося, коли холодний біль пронизав світ. Лезо глефи, мов примара, прорвалося через спину Ірген, пройшло крізь її тендітне тіло і пробилося назовні через груди. Ії очі широко розплющилися в невірі, а гаряча червона кров миттєво потекла вниз, обтікаючи лезо, що тепер стирчало між нами. Час сповільнився. Я бачив, як краплі крові падали на мене, одна за одною. Їїруки здригнулися, вона сама ледь помітно здригнулася, повільно опустивши погляд на закривавлене лезо, яке все ще тремтіло в її тілі. Її подих, її серцебиття - усе то зникло. Погляд, який зустрів мій, не був сповнений жаху чи болю. Ні. У ньому було лише одне питання, немов вирок, викарбуваний у моїй свідомості: «Чому?» І цей погляд, це немовлене питання, було важчим за будь-яке лезо, яке тої миті зламалося об моє тіло.