Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

одна з них, але не така, якою можна безпечно зневажити. Ми тільки розпочали свій маршрут замкнутою часоподібною кривою, яка в підсумку покине світову лінію цього всесвіту, якщо успішно повернеться назад у наше відносне минуле (і недалеке майбутнє Нової Республіки в абсолютному вимірі), завдяки чому заскочить агресора зненацька. У такого розвитку подій є деякі химерні наслідки. По-перше, історія, з якою ми маємо справу в межах такої часової петлі, може не мати ані найменшого стосунку до необхідних нам результатів. По-друге… — Вона знизала плечима: — Якби зі мною проконсультувалися ще до початку цього походу, я би категорично його не радила. Хоч формально він і не порушує букву дев’ятнадцятої статті, але все одно становить собою діяльність, яка в минулому вже викликала втручання зі сторони Есхатона, що навіть у мінімальному вияві не приймає подорожей у часі. Вірогідно тому, що навіть у найвіддаленішій перспективі не дозволить втручання в редагування власної історії та ймовірне своє знищення. Тому не можна не брати до уваги можливість, що сили, проти яких ви пішли війною, не просто Фестиваль, а трохи серйозніша організація.

— Дякую, полковнику. — Бауер чемно вклонився, але з відвертим несхвальним виразом обличчя. — Гадаю, наразі ми таку можливість не розглядатимемо. Навіть якщо Есхатон надумає втрутитися, то ми на його рішення не можемо вплинути ніяк, тому виходитимемо з тих позицій, що втручання не буде. А в такому разі йдеться лише про Фестиваль. Косове, що нам було відомо на момент відбуття?

— Кгхм… е-е… ну, можна сказати… — лейтенант з диким поглядом шарудів папірцями по бювару, а потім зітхнув: — Ну, так. Значить, Фестиваль…

— Мені відомо, як він називається, лейтенанте, — осудливо проказав комодор. — Що це таке і чого воно хоче?

— Ніхто не знає. — Косов поглянув на в. о. головнокомандувача, немов кролик на колії, що потрапив у сліпуче світло фар усе ближчого експресу.

— Отже, комісаре, — Бауер закинув голову і вп’явся очима в Рейчел, немов якийсь раптор, поставивши перед собою аналітично-однобоку ціль, — і що ж мені може повідати про Фестиваль ваш високошановний координуючий орган із Землі? — немовби кпив він.

— Хм. — Рейчел мотнула головою. Звісно ж, малий старався як міг, але ніхто з цих людей по суті нічого не здатен був дізнатися про Фестиваль. Навіть вона не здатна була. Це була велика зяюча прогалина.

— Ну? — підбурював її Бауер.

Рейчел зітхнула:

— Усе це дуже умовно. До сьогодні на Землі ніхто не вступав у прямий контакт із об’єктом, відомим як Фестиваль, а те, що нам відомо, взято із других рук і не піддається верифікації. Власне кажучи, воно надто неймовірне. З повідомленого нам висновується, що Фестиваль не є ніяким урядом, ніяким органом влади, принаймні в нашому розумінні. По суті, можливо, він навіть не є людським. Ми тільки знаємо, що інколи в далеких заселених системах — до сьогоднішнього дня як мінімум за тисячу світлових років від нас — об’являється щось під таким іменем. І ми постійно чуємо, що після цього відбувається щось, що зветься «Ювілей». Не знаю, чи це говорить вам щось. Усе… зупиняється. І Фестиваль на якийсь час переймає на себе щоденну рутину з порядкування системою. — Вона поглянула на Бауера. — Ви це хотіли знати?

— Ні, не це, — він невдоволено похитав головою. — Мене цікавить їхній потенціал.

— Нам він не відомий, — знизала плечима і прямо відповіла Рейчел. — Як я і казала, ми ніколи не бачили його зблизька.

— То для вас це буде знайомство, так? — насупився він. — Що підводить нас до наступного питання, поправки до плану польоту «Дельта»…

За кілька годин Рейчел лежала на койці долілиць і намагалася відгородитися від навколишнього світу. Це було непросто; світ її переслідував і, волаючи про увагу, майже ніколи не відпускав, навіть коли вона ховалася від нього вдома.

Рейчел і досі повнокровно жила. Десь у глибині душі вона знала, що тепер можна трохи розслабитися, але побачене в кімнаті для засідань її знервувало значно більше, ніж їй кортіло визнавати. Серцем бойового походу був недоумкуватий бовван-адмірал. Офіцери розвідки керувалися благими намірами, але фактично лишались невігласами, і нездатність виявити гнучкість мислення заважала їм виконувати свою роботу належним чином. Рейчел до посиніння пояснювала їм засадничі принципи, що лежать в основі дій високорозвинених цивілізацій, проте її все одно не зрозуміли! Ввічливо кивали у відповідь (вона ж бо жінка, хоч і скандальний дипломат) та одразу забували її поради або нехтували ними.

В інфовійні безпорадні лазери й ракети — ви ж так само не нападатимете на залізничний локомотив зі списами та кам’яними сокирами. Не можна здолати реплікаторів, поливаючи їх енергією та матерією: машини просто зуживуть їх як паливо. А на нараді схвально кивали у відповідь та продовжували обговорювати чесноти активних контрзаходів проти стелс-систем. І ніхто її не розумів; так ніби сама ідея існування чогось подібного Фестивалю та й навіть Септагону хронічно потрапляла в сліпу пляму їхньої цивілізації. Вони ще могли якось змиритися з жінкою в штанах і навіть полковницькому однострої, але нізащо не спромоглися подужати ідею технологічної сингулярності.

Колись давно на землі Рейчел відвідала один семінар. Це було тижневе навчання експертів: інженерів-герменевтів, які їхали з глузду від абсолютно незбагненних руїн Сингулярності, демографи, що досі намагалися скласти головоломку розподілу колоніальних світів, декілька небагатослівних командирів приватних військових компаній та консультантів із промислової розвідки, що займалися довготерміновими резервними планами з того, як не допустити повернення Есхатона.