Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

​​​​​​​Глава 16: Тіні маніпуляцій

 

Дмитро сидів за своїм робочим столом, обхопивши голову руками. Його розум був зосереджений на проекті, який мав сьогодні бути представленим. Він ретельно перевіряв фінальні дані, все було на своїх місцях. Проте глибоко всередині нього пульсувала непокоїть інша думка — те, що відбувалося з ним і Аліною. Це було не просто про роботу, хоча він намагався все тримати під контролем.

"Треба фокусуватися на проекті, я не можу дозволити собі розсіятися," — подумки наказав собі Дмитро. Однак його думки все одно постійно поверталися до неї, до Аліни. Як би він не намагався відвернутися, її образ залишався з ним. Її емоції, її погляди… Це все стало частиною його боротьби, яку він поки що не міг виграти.

В його кабінет увійшов Віктор, і Дмитро підняв погляд, намагаючись витіснити всі ці думки.

— "Віктор, я чекаю на твої фінальні результати. Як справи з проектом?" — спитав Дмитро, зберігаючи строгий тон.

Віктор влаштувався на стільці навпроти, немов випромінюючи впевненість. Це був той момент, коли він мав презентувати свою частину роботи. Однак у його погляді було щось, що змусило Дмитра трохи насторожитись.

— "Все йде за планом, Дмитре. Проект буде в найкращому вигляді. Ми зробили все, щоб його подати на високому рівні. Залишилося тільки кілька дрібних коригувань, і це буде ідеально," — сказав Віктор, опускаючи очі на екран ноутбука.

Дмитро кидав на нього пильний погляд, намагаючись зрозуміти, чи не намагається він щось приховати. Чи вистачить у нього сміливості підставити його? Після кількох секунд тиші Дмитро мовив:

— "Але ти ж знаєш, що це буде важлива мить. Все має бути ідеально, Вікторе. Не можна допустити жодної помилки."

Віктор зрозумів натяк і лише кивнув, тримаючи дистанцію.

— "Звісно, я все зроблю," — відповів Віктор, але його голос видавав незрозуміле нервове тремтіння.

Через кілька хвилин до офісу увійшла Лана. Її погляд, впевнений і трошки зухвалий, одразу привернув увагу Дмитра. Він помітив, як її очі завжди шукають його — вона ніколи не відпускає ситуацію, а завжди намагається контролювати кожен момент. Але сьогодні щось було інше. Лана була у настрої святкувати.

— "Привіт, Дмитре," — її голос звучав мило, але в її словах був певний підтекст. — "Давай сьогодні проведемо час разом, щоб зблизитися?"

Дмитро підняв брови, намагаючись приховати свою байдужість.

— "Я думаю це нам не потрібно, Лано," — відповів він, намагаючись залишити спокій в голосі, хоча йому вже було зрозуміло.

Вона посміхнулася і швидко сіла поруч.

— "Ти останнім часом дуже напружений, ти не хочеш розслабитись?" — її слова мали завуальований натяк.

«Я зайнятий, Лано!»

Віктор сидів у кабінеті, обхопивши руки навколо чашки з кавою, яка вже встигла охолонути. Його погляд був втрачений, як він дивився на порожній екран комп'ютера. Важкі думки не давали йому спокою. Він вже кілька разів прокручував у голові те, що сталося, і навіть зараз, коли ніби все мало бути під контролем, нерви його не витримували.

Віктор був готовий на все, щоб реалізувати свої плани. Але зараз, сидячи в порожньому офісі, він почувався зовсім по-іншому. Він знав, що зробив. Він віддав проект головному конкуренту Дмитра — людині, яка могла поставити під загрозу все, чим Дмитро займався. І хоча він намагався вірити, що ніхто не дізнається про це, внутрішнє відчуття тривоги не покидало його.

"Як я міг так ризикнути?!" — думав він, відчуваючи, як його серце прискорено б’ється. — "Якщо Дмитро дізнається, все буде зруйновано. У нього є зв’язки, він все відстежить."

Віктор знову взяв до рук чашку, глибоко вдихнувши. Ще кілька місяців тому він був впевнений, що такий крок був необхідним для його кар'єри, що цей проект дасть йому можливість вийти на новий рівень, здобути вплив і позиції на ринку. І тепер, коли справа була зроблена, він все більше відчував тягар цього вибору.

"Це вже не просто про гроші чи кар'єру. Це про виживання. Дмитро ніколи не пробачить цього," — думав він.

У пам'яті спливали різні моменти: як вони працювали разом, як Дмитро довіряв йому важливі проекти, як він допомагав йому піднімати компанію. І тепер він зрадив його, передавши всю важливу інформацію конкурентові, сподіваючись, що все залишиться таємницею.

“Вони не дізнаються. Вони не зможуть довести. Але що якщо…” — Віктор відчував, як паніка починає охоплювати його. Йому потрібно було стати ще впевненішим, все продумати до найменших деталей, якщо хоче вийти з цієї ситуації непошкодженим.

Кожна його дія зараз була під лупою, і він добре розумів, що цей проект — це лише початок великої гри. Складної, небезпечної гри, де ставки були надзвичайно високі. І якщо він зламається, він може втратити все, навіть свою репутацію.

Але поки що він був спокійний, хоча тривога все глибше вбиралася в його думки. Він мав вірити, що все буде добре. У будь-якому випадку, він уже зробив вибір, і тепер потрібно було діяти.

Тим часом двері кабінету тихо відкрилися, і в кімнату увійшла Лана. Її поява була як завжди неймовірно вражаючою. Вона рухалася плавною, впевненою походкою, ніби її присутність сама по собі вже диктувала обставини. Всі погляди автоматично приковувалися до неї, навіть коли вона не робила жодного зусилля, щоб привернути увагу. Її темні, як ніч, локони струменіли по плечах, і вона одним рухом поправила їх, підкреслюючи свою легку непокірність. Її обличчя — витончене і водночас сильне, з виразними рисами, що відображали впертість та рішучість.

Лана була у стильному чорному платті, яке підкреслювало її фігуру, ідеально поєднуючи елегантність та сміливість. Високі підбори надавали їй додаткової впевненості, кожен її крок був чітким і впевненим, ніби вона знала, що вона і є центр всесвіту, і всі інші — лише мимовільні учасники її гри.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍