Читати книгу - "Як народжуються емоції"

доказами протилежного. Коли передбачення мозку відповідають сенсорним сигналам, він утворює модель світу на цю хвилину, як учений робить висновок, що правильна гіпотеза є шляхом до наукової істини.

Кілька років тому ми з родиною обідали на нашій кухні в Бостоні, коли раптом у всіх нас одночасно виник­ло зовсім нове відчуття. На якусь мить наші стільці відхилилися назад, а потім вирівнялися, але якось так дугою, наче підкинуті океанською хвилею. Це абсолютно нове відчуття залишило нас у стані досвідної сліпоти, тому ми почали висувати гіпотези. Може, ми всі просто втратили на мить рівновагу? Ні, навряд чи це могло статися з трьома людьми водночас. Може, десь біля будинку сталась автокатастрофа? Ні, ми нічого не чули. Може, десь далеко, за межами чутності, вибухнув якийсь будинок, викликавши коливання землі? Можливо, але відчувалося радше не коливання, а якесь раптове падіння. Землетрус? Можливо, але ми ніколи раніше не потрапляли в землетрус, та й наше відчуття тривало лише секунду, значно коротше за землетруси, які ми бачили у фільмах-катастрофах. Однак рух у формі злету-падіння, майже синусоїди, відповідав нашому розумінню землетрусів. Землетрус найкраще підходив до нашого знання, тому ми зупинилися на цій гіпотезі. За кілька годин ми дізналися, що в сусідньому штаті Мен дійсно стався землетрус магнітудою 4,5 бала, який прокотився по всій Новій Англії.

Той самий процес виключення, який моя родина здійснила свідомо, мозок виконує природно, автоматично й надзвичайно швидко. Ваш мозок має психічну модель світу, яким той буде в наступний момент, розроблену з минулого досвіду. Це і є явище створення значення сигналів від світу й тіла за допомогою понять. Щомиті, коли ви не спите, мозок використовує минулий досвід, організований як поняття, для скерування ваших дій та надання значення відчуттям.

Я називаю цей процес категоризацією, але в науці він відомий під багатьма іншими назвами. Переживання. Сприйняття. Концептуалізація. Складання схем. Висновок сприйняття. Спогади. Моделювання. Увага. Моральність. Умовивід. У народній психології повсякдення ці слова означають різні речі, і вчені часто вивчають їх як різні явища, припускаючи, що кожне з них створюється окремим процесом у мозку. Але насправді вони виникають шляхом тих самих нейронних процесів.

Коли я відчуваю втіху в той час, як мій небіж Джейкоб нестримно обвиває своїми маленькими рученятами мою шию, це зазвичай зветься емоційним досвідом. Коли я бачу щастя в широкій усмішці на його личку в той час, як він мене обіймає, я вже не отримую досвід, а сприймаю. Коли я відновлюю в пам’яті ці обійми й теплі відчуття, які вони в мене викликали, то вже не спри­ймаю, а згадую. Коли я розмірковую над тим, почувалася я щасливою чи сентиментальною, то вже не згадую, а категоризую. Моя думка полягає в тому, що ці терміни не мають чітких відмінностей і їх усі можна залучити за допомогою тих самих інгредієнтів мозку для створення значення.

Створити значення означає вийти за межі отриманої інформації. Швидке серцебиття має фізичну функцію, таку як постачання достатньої кількості кисню до ваших кінцівок, щоб ви могли втекти, але категоризація дозволяє йому стати емоційним досвідом, таким як щастя чи страх, надаючи йому додаткового значення та функцій, зрозумілих у вашій культурі. Коли ви переживаєте афект із неприємною валентністю та високим збудженням, то створюєте з цього значення, залежно від вашої категоризації: чи це емоційний випадок страху? фізичний випадок надлишку кофеїну? сприйняття, що хлопець, який із вами говорить, нікчема? Категоризація присвоює біологічним сигналам нові функції не за рахунок їхньої фізичної природи, а за рахунок ваших знань та контексту навколо вас у світі. Якщо ви категоризуєте ці відчуття як страх, то створюєте значення, що каже: «Ці фізичні зміни в моєму тілі викликані страхом». Коли залучені поняття є поняттями емоцій, ваш мозок і конструює випадки емоцій.

Коли ви сприймали картинку з плям у розділі 2 як бджолу, то створювали значення із зорових відчуттів. Ваш мозок робив це, передбачаючи бджолу та моделюючи лінії для з’єднання плям. Минулий досвід — бачення фотографії справжньої бджоли — заохотив ваш мозок залишити це передбачення без виправлень. У результаті ви сприйняли в плямах бджолу. Ваш минулий досвід формує значення моментальних відчуттів. Той самий чарівний процес створює й емоції.

Емоції — це значення. Вони пояснюють ваші інтероцептивні зміни та відповідні афективні відчуття щодо ситуації. Вони є приписом до дії. Мозкові системи, що імплементують поняття, такі як інтероцептивна та контрольна мережа, — біологічні інструменти створення значень.

Отже, тепер ви знаєте, як емоції створюються в мозку. Ми передбачаємо та категоризуємо. Ми регулюємо наш бюджет тіла, як і будь-які тварини, але загортаємо це регулювання в суто психічні поняття, на кшталт «Радості» і «Страху», які конструюємо в одну мить. Ми розділяємо ці суто психічні поняття з іншими дорослими та навчаємо наших дітей розпізнавати їх. Ми створюємо новий тип реальності й живемо в ньому щодня, зазвичай навіть не усвідомлюючи цього. Це і є темою наступного розділу.

7.

Емоції як соціальна реальність

Якщо в лісі падає дерево, а поблизу немає нікого, хто міг би це почути, то чи видає воно якийсь звук? Цим шаблонним запитанням здавна задовбують людей філософи та вчителі початкової школи, але воно також відкриває щось дуже важливе про людські переживання, особливо про те, як ми переживаємо та сприймаємо емоції.

Загальноприйнята думка підказує, що відповідь ствердна: звичайно, дерево, падаючи, видає звук. Якби ми з вами гуляли лісом у той час, то чітко почули би тріск деревини, шурхіт листя та глухий удар у момент падіння стовбура в підлісок. Здається очевидним, що цей звук пролунав би, навіть якби нас із вами там не було.

Наукова ж відповідь буде заперечною. Саме по собі дерево, падаючи, не видає ніякого звуку. Його падіння просто створює вібрації в повітрі та ґрунті. Ці вібрації стають звуком лише в разі наявності чогось особливого, здатного їх прийняти й перекласти: скажімо, під’єднаного до мозку вуха. Для цього чудово підійде вухо будь-якого ссавця. Зовнішнє вухо збирає зміни тиску повітря та спрямовує їх на барабанну перетинку, створюючи вібрації в середньому вусі. Ці вібрації проганяють рідину внутрішнього вуха крізь маленькі волоски, що перетворюють зміни тиску на електричні сигнали, які приймає мозок. Без такого спеціального механізму немає ніякого звуку, а є лише рух повітря.

Навіть після того, як мозок приймає ці електричні сигнали, його задача не завершується. Цю хвилю потрібно ще інтерпретувати як звук дерева, що падає. Для цього мозок потребує поняття «Дерево» і того, що дерева можуть робити, наприклад, падати в лісі. Таке поняття може походити з минулого досвіду за участю дерев, із засвоєння знань про дерева з якоїсь книжки або ж із опису іншої людини. Без поняття не буде жодного тріску деревини, а лише безглуздий шум досвідної сліпоти.

Отже, звук не є якоюсь подією, що виявляється у світі. Це сприйняття, конструйоване, коли світ взаємодіє з якимось тілом, що виявляє зміни тиску повітря, та якимось мозком, який може зробити ці зміни значущими.

Без сприймача немає ніякого звуку, а лише фізична реальність. У цьому розділі ми розглянемо інший тип реальності, конструйований нами, що існує лише для тих, хто обладнаний для його сприйняття.