Читати книгу - "Іствікські відьми"

Подумавши, що якщо вони ще трохи поговорять про це, її роман із Клайдом буде належати вже не тільки їй, а й Деррілу, Зукі відвела розмову від себе; решту обіду Ван Горн говорив про свої сподівання знайти лазівку в другому законі термодинаміки.

— Має ж там щось бути, — казав він, починаючи пітніти й витирати губи в захопленні, — і це та сама срана лазівка, через яку все перелізло сюди з небуття. В основі Великого Вибуху лежить сингулярність. Так, а як же тоді гравітація? Ті тупоголові вчені, яких усі вважають священними, кажуть, ніби ми збагнули її ще в часи, коли Ньютон наваляв свої формули, але сам її факт — це, курва, ще та таємниця; Ейнштейн каже, що це такий собі довбаний аркуш у клітинку, що постійно вигинається, але, Зукі, крихітко, тільки не засинай, це — сила. Вона притягує припливи; тільки виступи з літака, і вона потягне тебе донизу, і що ж це за сила така, яка діє одразу в усьому всесвіті й не має нічого спільного з електромагнітним полем?

Він забував їсти; на лакованій стільниці з’являлися крапки слини.

— Там є формула, повинна бути, і вона буде така ж елегантна, як давня добра E=mc2. Меч із каменя, розумієш, до чого я?

Його великі руки, моторошні, як листки хатніх тропічних рослин, пластикових на взір, хоча ми й знаємо, що вони справжні, зробили рішучий рух діставання меча. Затим, за допомогою солі, перцю та керамічної попільнички зі стриманим рожевим зображенням ньюпортського історичного Олд колоні гауз, Ван Горн спробував проілюструвати субатомні частинки і свою віру в те, що можна підібрати комбінацію, яка генеруватиме електрику без додаткових затрат енергії.

— Це як джиу-джитсу: перекидаєш нападника через плече з більшою силою, ніж він на тебе накинувся. Принцип важеля. Треба розгойдати ті електрони, — його відразлива рука показала як. — Підійдеш до цього з позицій механіки чи хімії, і гайка; старий другий закон вздрючить тебе. Знаєш, що таке куперівські пари? Ні? Та ти жартуєш. Ти журналістка чи ні? Знаєш, не всі новини про те, хто з ким чпокається. Це такі пари вільно зв’язаних електронів, які лежать в основі надпровідників. Знаєш щось про надпровідники? Ні? О’кей, у них опір нуль. Я не про те, що він дуже маленький, я кажу, що він нуль. А зараз уяви, що нам удасться відкрити куперівські тріо. І матимемо опір, менший за нуль. Це буде такий елемент, яким свого часу став селен для ксерокса. Тим дебілам у Рочестері ніфіга не вдавалося, доки вони не наштовхнулися на селен, ні з того ні з сього, просто отак собі надибали. Тож, щойно ми отримаємо свій еквівалент селену, нас не спинити, Зукі, крихітко. Потрапимо туди у шкурі хімії, кожен дах у світі зможе стати генератором завдяки лише шару фарби. Цей фотогальванічний елемент, який використовують у супутниках, насправді лише сендвіч. А те, що нам треба, — це не шинка, сир і салат — розумій тут кремній, арсен і бор, — нам треба салат із шинки, де макроорганізація не є проблемою. Все, що треба зробити мені, — це знайти сраний майонез.

Зукі засміялася і, все ще голодна, взяла хлібну паличку з мініатюрного горщика на столі, зняла обгортку й почала гризти. Для неї це все звучало ніби якесь фантастичне припущення. У Рочестері й Скенектаді жили всі ці чоловіки, серед яких вона виросла, — наукові діячі з невеличкими прямими ротами, голомозими головами і пластиковими вкладишами в кишенях сорочок на випадок, якщо в них протече ручка, що систематично працювали над такими проблемами, маючи державне фінансування, невеличких милих дружин та дітей, до яких поверталися додому ввечері. Але згодом вона зрозуміла, що ця думка є сутим упередженням, що лишилося з її попереднього життя, доки в ній не вибухнула справжня жіночність і вона не зрозуміла, що світ, який систематично творили чоловіки, був самою лише похмурою отрутою, не підхожим насправді ні для чого іншого, окрім як полів бою і звалищ відходів. Чому дикий чоловік, такий як Дерріл, не може продертися в університетські таємниці? Лишень подумайте про Томаса Едісона, глухого тому, що в дитинстві його підняли на воза за вуха. Подумайте про того шотландця, як би його не звали, що, побачивши, як пара підіймає кришку чайника, зварганив залізницю. В неї на язику закрутилися слова, щоб розповісти Ван Горну, як вони із Джейн Смарт веселилися, накладаючи закляття на жахливу Клайдову дружину; використовуючи Книгу загальних молитов[54], яку Джейн украла з єпископальної церкви, в якій подеколи заміняла директора хору, вони урочисто охрестили банку з-під печива Фелісією й запихали в неї різний мотлох: пір’я, голки, сміття зі старющого крихітного будиночка Зукі на Гемлок-лейн.

Саме там, трохи менше ніж за десять годин після свого обіду з Деррілом Ван Горном, Зукі приймала Клайда Ґебріела. Діти вже спали. Фелісія поїхала разом із колоною автобусів з Бостона, Вусетра, Гартфорда та Провіденса на якийсь протест у Вашингтоні: вони збиралися прикувати себе ланцюгами до колон Капітолію й заблокувати там усе — такі собі людські камінчики в колесах уряду. Клайду було дозволено лишитися на ніч, якщо встане раніше за першу дитину. Він справляв зворушливе враження удаваного чоловіка у своїх окулярах, фланелевій піжамі й невеличким зубним протезом, який нишком загорнув у «Клінекс» і запхав у кишеню свого костюма, коли думав, що Зукі не бачить його.

Та вона все бачила, бо двері ванної не зачинялися до кінця через те, що стара рама перекосилася за сторіччя, і їй довелось кілька хвилин просидіти на унітазі, чекаючи, поки вийде сеча. Чоловіки, от вони вміють негайно викликати її, це одна з їхніх сил — те громоголосне хлюпання, поки самі вони владно висяться над пісуаром. У них усе пряміше, їхні нутрощі — не той лабіринт, що в жінок, тож сечі легше знайти вихід. Зукі, чекаючи, визирнула назовні; Клайд, по-старечому схиливши голову, з тим виступом на потилиці, що є в освічених чоловіків, пройшов перед вертикальною щілиною, крізь яку вона заглядала в кімнату. За кутом його рук вона побачила, як він виймає щось із рота. На мить вигулькнула рожевість штучного ясна, а затим він опустив невеличкий пакуночок зі складеного «Клінексу» в бічну кишеню свого піджака, де не забуде за нього на світанку, крадучись геть із її кімнати. Зукі сиділа, стиснувши свої гарні овальні коліна й зачаївши подих: із самого дитинства їй подобалось підглядати за чоловіками