Читати книгу - "Земля Санникова"

самого берега. Коли вона повернулася, всі воїни підняли її на сміх.

— Ти натерлася снігом, щоб стати білою, як твій чоловік! Не побоялася влізти у воду, де водяний дух міг схопити тебе за ноги й потягти на глибину. Але ти лишилася такою ж чорною, як і була! — так жартували її одноплемінники.

Аннуїр потім зізналася Ордину, що у воді їй було дуже лячно: їй увесь час здавалося, що от-от хтось схопить її за ноги й потягне. Як і всі онкілони, вона вірила в існування злих духів, які живуть у воді, лісах, печерах, у духів туману й заметілі. І тільки бажання в усьому наслідувати його змусило її полізти у воду.

— Наступного разу я піду в озеро разом із тобою. Але ти маєш мені показати, як ти робиш, щоб плавати, як нерпа, — заявила вона.

Під час ночівлі два воїни по черзі вартували разом із Кротом і Білухою, які вже заприятелювали з онкілонами, отримуючи від них обгризені кістки й обрізки м’яса. Воїни почали цінувати пильність собак і шкодували, що їхні предки не захопили із собою кілька подібних тварин.

— Чому б їм не спіймати й не привчити вовченят? — запитав Горохов.

— Вовк ніколи не стає свійським, — пояснив йому Горюнов. — Хіба що впіймати вовчицю й спарувати її з нашими собаками. У нас, на жаль, у зграї нема сук.

Онкілони поставилися з недовірою до цієї пропозиції, але сказали, що спіймати вовка не так важко.

Ще день минув у дорозі на північ. Ліси ставали дедалі нижчими й рідшали, трава на галявинах була менш густою; бики й коні зустрічалися не часто й були дуже обережні — очевидно, переслідування вампу навчили їх не довіряти людині. Зате частіше траплялися носороги, які самі наганяли жах на вампу й не боялися ані списів, ані дрючків.

Надвечір, перед виходом на одну галявину, розвідники, які йшли із собаками попереду, зупинили загін звісткою, що з’явилися вампу. Сховавшись у кущах узлісся, почали спостерігати.

На галявині паслося кілька биків; один стояв трохи далі й, очевидно, дрімав, ремиґаючи.

Позаду до нього по траві повільно повзли п’ять або шість вампу.

Підповзши кроків на двадцять до бика, передній вампу швидко піднявся й кинув один за одним два списи; решта, підскочивши, підбігли з боків, піднявши списи й готуючись до нападу. Один із списів улучив у хребет і врізався в шкіру; бик заревів з переляку й від болю і, помітивши ворогів, кинувся на них, опустивши голову й виставивши свої величезні роги; вампу встигли вчасно відскочити, і тварина пробігла повз них, одержавши ще по одному удару списом у кожний бік; але кременеві наконечники, очевидно, неглибоко проникали крізь товсту шкуру, бо списи в ту ж мить випадали. Розлючений бик розвернувся, несподівано наздогнав одного з мисливців і змахом голови підкинув його досить високо; але інші вампу знову кинули списи й відвернули увагу бика від того, хто впав.

Побачивши, що на нього нападають із різних боків, бик обрав за краще шукати порятунку у втечі й помчав галявиною слідом за рештою. Вампу кинулися за ним, але, незважаючи на швидкість своїх ніг, одразу почали відставати. Кілька кинутих списів не справили враження на тварину, яка мчала щодуху.

— Не вдалося їм полювання! — сказав Горюнов. — Тепер підстрелимо бика в них на очах, але, звичайно, не для них.

Бик біг тепер кроків за двісті від спостерігачів, а чотири вампу — кроків за тридцять позаду; п’ятий залишався на місці свого падіння. Вампу бігли величезними кроками, сильно нахиливши тулуб уперед; їхні патли розвівалися на вітрі; у кожного в руках залишився тільки один спис. Вони сподівалися, що від утрати крові бик ослабне й дасть себе наздогнати. І раптом він на повному ходу впав на землю.

У запалі погоні вампу або не чули пострілу, або не зрозуміли, в чому річ. Видаючи рев торжества, вони підбігли до тварини й почали виконувати навколо нього свій танець перемоги.

— Доведеться полякати їх, — сказав Ордин. — Інакше нам м’яса не бачити.

— Та й взагалі треба очистити собі дорогу далі на північ і змусити їх утікати до печер.

Горохов підняв берданку й вистрілив. Вампу спочатку скам’яніли на місці, але потім, закричавши від жаху, помчали назад галявиною; підвівся й пом’ятий биком і, кульгаючи, поплентався слідом за ними. Онкілони негайно ж вискочили на галявину й видали свій військовий клич, щоб постріл в уяві вампу поєднався з цим криком в одну подію.

— Ночуватимемо тут! — заявив Горюнов. — Вечеря готова, вампу не насміляться повернутися.

Поки онкілони білували бика, мандрівники розшукали серед галявини озерце, скоріше ставок, який не мав стоку, із ледь теплуватою водою; його береги стрімко йшли вглиб, і воно здавалося дуже глибоким. Біля нього розташувалися на ночівлю, принесли до нього шматки м’яса, залишивши зайве на поживу орлам і вовкам. Запалало багаття й усі зайнялися приготуванням вечері. Ордин пішов із казанком до озера, щоб зачерпнути води, йому довелося лягти на землю — такий низький був рівень озерця.

І ось, опускаючи руку з казанком, він помітив, що вода неначе піднімається назустріч; він почав повільно піднімати казанок — вода йшла слідом за ним, ніби притягувана магнітом.

Вище й вище піднімалася вода й нарешті зрівнялася з поверхнею берега.

— Вода виступає з озера! — вигукнув Ордин, схопившись на ноги.

На цей вигук усі збіглися до берега й з подивом дивилися на переповнене до країв озерце.

— Треба збирати речі та йти дали, — заявив Костяков.

Онкілони почали перешіптуватися і з забобонним жахом дивилися на воду, чекаючи, що з неї з’явиться голова якогось чудовиська. На обличчі Аннуїр відбивалися поперемінно страх і сміх, тому що, поглядаючи на Ордина, вона помітила, що він посміхається. Вона вже засвоїла думку, що білі люди все знають, усе можуть і нічого не бояться.

Але перш ніж онкілони вирішили тікати, вода в озерці стала повільно знижуватися й за кілька хвилин зайняла свій попередній рівень. Горохов зітхнув із полегшенням:

— Пішов, пішов назад углиб, злякався, видно! — вимовив він. Ордин, Горюнов і Костяков засміялися — вони здогадалися, що це був новий вид озер із підземним живленням; на дні його, очевидно, було жерло, яке йшло далеко вглиб і було заповнене водою; час від часу пара й гази підіймали воду вгору, а потім знаходили собі вихід якоюсь бічною тріщиною, не вириваючись із води, як в інших озерах; ось чому вода понижувалась. Залишалося простежити періодичність цього явища, щоб переконатись у правильності пояснення. Ордин вийняв годинник.

— Тепер я розумію, як тварини користуються цим