Читати книгу - "Вбивство у «Східному експресі»"

class="p1">— Проте ви взяли на себе підміну імені в паспорті?

— Мсьє Пуаро, — заговорив граф із серйозністю та запалом. — Увійдіть в моє становище. Гадаєте, мені приємна думка, що моя дружина може бути втягнутою у брудну поліційну справу? Вона невинна, я це знаю, але те, про що вона казала — правда: через її зв’язок із сім’єю Армстронґів на неї одразу впала б підозра. Її допитали б, можливо, і арештували б. Хоча доля зла — ми потрапили в один потяг із цим Ретчеттом, я відчував, що в одному впевнений. Я зізнаюсь, мсьє, що вам усім збрехав, та переконаний в одному. Моя дружина не залишала купе минулої ночі.

Він говорив так щиро, що важко було перечити.

— Я не кажу, що я вам не вірю, мсьє, — мовив Пуаро повільно. — Ваша родина, я знаю, поважна та старовинна. Було б справді гірко, якби ваша дружина була втягнута у неприємну поліційну справу. Тут я вам співчуваю. Та як ви поясните наявність хустинки вашої дружини у купе загиблого?

— Ця хустинка — не моя, — сказала графиня.

— Попри ініціал «Н»?

— Попри ініціал. У мене є хустинка, схожа на цю, але з іншим узором. Я знаю, не варто сподіватись, що ви мені повірите, проте хочу запевнити: хустинка — не моя.

— Її могли підкинути, щоб на вас упала підозра?

Вона ледь усміхнулась.

— Ви спокушаєте мене все-таки зізнатись, що вона моя? Але справді, мсьє Пуаро, це не так.

Вона говорила досить щиро.

— То чому ж, якщо хустинка була не ваша, ви підмінили ім’я у паспорті?

На це відповів граф.

— Тому що ми почули, що була знайдена хустинка з ініціалом «Н». Ми це обговорили перед тим, як з’явитись на допит. Я звернув увагу Гелени на те, що якщо вгледять, що її ім’я починається на «Н», то до неї застосують набагато жорсткіший допит. І все було просто: замінити Гелена на Елена легко.

— У вас, мсьє граф, хист справжнього злочинця, — відзначив Пуаро сухо. — Природна винахідливість і нездорове бажання обійти справедливість.

— О ні, ні, — дівчина подалась уперед. — Мсьє Пуаро, він вам усе пояснив. — Вона перейшла із французької на англійську. — Я була налякана, смертельно налякана, ви ж розумієте. Це було так жахливо… той час… і все повернулося знову. Та й бути під підозрою з можливістю потрапити у в’язницю було дуже страшно, мсьє Пуаро, невже ви не розумієте?

Її голос був чудовим… глибоким… насиченим… благаючим, голос дочки Лінди Арден, акторки.

Пуаро важко глянув на неї.

— Якщо мені доведеться вам повірити, і я не кажу, що не повірю, то ви маєте мені в цьому допомогти.

— Допомогти вам?

— Так. Мотив убивства лежить у минулому, у тій трагедії, що зламала вашу сім’ю і внесла смуток у ваше юне життя. Покажіть мені те минуле, мадемуазель, у якому я міг би знайти той зв’язок, що пояснює все.

— Що ж я можу вам розповісти? Вони усі — мертві. — Вона повторила із жалем. — Усі мертві… усі мертві… Роберт, Соня… люба, люба Дейзі. Вона була такою милою… такою щасливою… мала такі гарненькі кучерики. Ми її просто обожнювали.

— Була ще одна жертва, мадам. Непряма жертва, якщо можна так сказати.

— Бідолашна Сюзанн? Так, я забула про неї. Поліція її опитала. Вони були впевнені, що вона мала до цього стосунок. Можливо, і мала, та якщо й так, то зовсім безвинний. Вона, я думаю, завела із кимось якусь пусту розмову та виказала інформацію про час прогулянок Дейзі. Її добряче опрацювали, вона думала, що її звинуватили у злочині. — Вона здригнулась. — Вона викинулась із вікна. О, це було жахливо.

Вона затулила обличчя руками.

— Якої національності вона була, мадам?

— Вона була француженка.

— Яке в неї було прізвище?

— Це безглуздо, але я не пам’ятаю… Ми всі називали її Сюзанн. Симпатична весела дівчина. Була дуже відданою Дейзі.

— Вона була дитячою покоївкою?

— Так.

— Хто був нянею?

— Це була професійна медсестра. Її прізвище було Стенґелберґ. Вона також була відданою Дейзі і моїй сестрі.

— Отже, мадам, я хочу, щоб ви добре подумали перед тим, як відповідати на це запитання. Чи ви, відколи перебуваєте у цьому потягу, побачили когось, кого впізнали?

Вона дивилась на нього.

— Я? Ні, нікого.

— Як щодо княгині Драґомірової?

— О, її? Я, звичайно, її знаю. Я думала, ви маєте на увазі когось… когось з… того часу.

— Саме це, мадам. Добре подумайте. Роки минули, пам’ятайте. Ця особа могла змінити свою зовнішність.

Гелена глибоко задумалась. Тоді сказала:

— Ні… я впевнена… нікого.

— А ви самі, будучи тоді юною дівчиною, не мали нікого, хто б стежив за вашим навчанням чи наглядав за вами?

— О так, у мене був цей дракон, гувернантка для мене та секретарка для Соні в одній особі. Вона була англійкою, точніше шотландкою — велика рудоволоса жінка.

— Як її звали?

— Міс Фрібоді.

— Молода чи стара?

— Мені здавалась страшенно старою. Я думаю, їй було не більше сорока. Сюзанн зазвичай відповідала за мій одяг та доглядала за мною.

— Ще хтось жив у домі?

— Лише прислуга.

— І ви впевнені, цілковито впевнені, мадам, що в потягу ви нікого не впізнали?

Вона щиро відповіла:

— Ні, мсьє. Зовсім нікого.

Розділ п’ятий

Ім’я княгині Драґомірової

Коли граф та графиня пішли, Пуаро поглянув на інших двох за столом.

— Бачите, — сказав він, — у нас прогрес.

— Відмінна робота, — промовив мсьє Бук сердечно. — Щодо мене, я б і не мріяв запідозрити графа та графиню Андрені. Зізнаюсь, я гадав, вони hors de combat[79]. Гадаю, немає сумніву, що це вона вчинила злочин? Сумно. Проте її не відправлять на гільйотину. Є пом’якшувальні обставини. Кілька років в’язниці, і все.

— Фактично, ви впевнені в її провині.

— Мій любий друже, звичайно, тут немає сумніву. Я гадав, ваша заспокійлива манера використовувалася лише для того, щоб все трішки згладити, доки нас не відкопають зі снігу, а тоді поліція візьме все в свої руки.

— Ви не вірите у наполегливе твердження графа, у слово честі, що його дружина невинна?

— Mon cher, звичайно, що ще він може сказати? Він обожнює свою