Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

Зроду не зустрічав людських істот з такою спрагою корисних знань!

Вона чіплялася до всіх підряд, випитуючи назви щогл, вітрил і канатів, та як працює кермо, як замірювати швидкість і глибину — ставила тисячу різних запитань, і більшість моряків охоче їй відповідали.

Між іншим, це чудовий спосіб для новачка від початку налагодити непогані стосунки з командою.

Єдиний, хто вперто уникав спілкування з лікарем, це капітан. Щойно «метр Епін» з’являвся на палубі під час вахти Дезессара, як той негайно йшов до себе, викликавши на зміну іншого. офіцера. Якщо ж ми заставали капітана в кают-компанії, він одразу ж ішов на квартердек. Доволі незугарна поведінка, якщо врахувати, що вся «Ластівка» від форштевня до ахтерштевня була завдовжки з півсотні кроків. Раніше чи пізніше прямого зіткнення — чи принаймні пояснення — було не уникнути. Та Летиція не квапила перебіг подій. Вона, розумниця, поки що обживалася, придивлялася, пробувала завести союзників.

Розділ дев’ятий

Ми любі Господові

З королівським писарем, за всієї його вченості, дружба в нас не склалася. Метр Сальє сам прийшов до Летиції в каюту — «з візитом ввічливості», як він висловився. Сів на каронаду і цілісіньку годину розпатякував про ницість людської натури, про свою непідкупність, про ціни на сушену тріску та інші не менш захоплюючі речі. Цікавили його також і способи лікування подагри. Погортавши книгу, мій лікар дав пораду прикладати капустяний листок і — вже від себе — не засиджуватися в одному положенні довше чверті години, бо зімлівання нижніх кінцівок призведе до їх запалення. Кліщ негайно підвівся і пішов. При кожній наступній зустрічі, яких не уникнути на маленькому кораблі, Кліщ, відповідно до прізвиська, намертво чіплявся до моєї дівчинки зі своїми нудними бесідами. Лише нагадування про шкідливість довгого перебування на одному місці могло його зупинити.

Зате зі штурманом ми швидко зійшлися. Це була людина легка, весела, не схожа на бретонських моряків і до того ж прекрасний оповідач. Він охоче навчав Летицію азів навігації, назв усіх численних вітрил, елементів рангоуту ї такелажу, а також інших морських хитромудростей. Близнюки-лейтенанти чи їхній татусь-артилерист дратувалися, якщо слухач не міг второпати, що таке «огони щаблів вантових вузлів, прибезеловані до ванта» або «нижній юферс фот-стенлог-штага», зате ірландець був завжди терплячим і розмовляв зрозумілою сухопутній людині мовою. Може, Доган витрачав стільки часу на балачки з юним лікарем, тому що теж почувався чужинцем серед команди, яка всуціль складалася з родичів, свояків і кумів. Я, наприклад, зауважив, що ірландець довго розмовляв із Кліщем, здається, ніскільки не нудячись таким осоружним співрозмовником.

Гаррі, безумовно, був найбільш моторним і цікавим членом екіпажу. У всякому плаванні обов’язково знайдеться людина, яку можна назвати «душею корабля», бо, варто йому з’явитися в кают-компанії, в кубрику чи на палубі, і там відразу зав’язується галаслива розмова, чутно сміх або затівається якась вовтузня. Без такого живчика в морі нудно.

При цьому про себе штурман розповідав не так щоб зовсім неохоче — ні, він постійно сипав історіями зі свого минулого, — але загальної картини з цих байок якось не складалося. Родом він, здається, був з Дубліна і за «славного короля Джеймса» буцімто служив у королівському флоті, але присягати «узурпатору» не захотів і відтоді плавав під прапорами всіх морських держав. Бував і в Індійському океані, і в Китаї, але частіше за все розповідав про Вест-Індію, яку, за його словами, «знав, як свою долоню».

Всі моряки страшенні нахаби й лихослови, та Логан заткнув би за пояс будь-якого соромітника. Його масні, з масою пікантних подробиць, розповіді про перемоги над жінками всіх рас і національностей мали на «Ластівці» великий t успіх. Але це аж ніяк не заважало ірландцю без упину хреститися, бурмотіти молитви і класти побожні поклони перед розп’яттям, прибитим до основи грот-щогли. Варто комусь спом’янути чорта чи бовкнути щось блюзнірське (матросів, як відомо, хлібом не годуй, а дай щось бовкнути), і штурман відразу ж робив богохульникові суворе попередження.

Ось для ілюстрації, розмова між Летицією і рудим Гаррі, підслухана мною на другий або третій день плавання.

Моя вихованка поцікавилася, хто була та вагітна особа, з якою він так ніжно прощався на причалі.

— Мати моєї майбутньої дитини, — з гордістю відповів штурман, — дай їй Боже благополучно розродитися.

— І ви її кохаєте?

— Звісно! Що за питання?

Летиція допитливо дивилася на нього, намагаючись розібратися у невідомій матерії — любовних стосунках між чоловіками і жінками.

— Але це не завадило вам напередодні ввечері прийняти пропозицію татуся Пома і піти до шльондри?

Ірландець страшенно здивувався.

— Чому я повинен був відмовлятися від дармового гостинця?

— Та ви ж одружені, — збентежено пролепетала дівчина.

— У мене такі дружини в кожному порту. Я всіх їх люблю, а вони люблять мене — поки я з ними.

— А коли вас нема?

— Те, чого я не бачу і про що не знаю, не існує, — відказав штурман, виявивши схильність до філософії. — Тільки б знати достеменно, що діти, яких народжують мої баби, не від когось іншого. Ну, на це у мене є свої способи перевірки.

— Навіщо вам діти, якщо у вас у кожному порту дружина?

— Діти — дар Божий. А найгірший злочин на світі — витравити плід, — суворо сказав Доган і перехрестився.

Побачивши, що співрозмовник зовсім спантеличений, він підморгнув:

— Дарма, Епіне, ви ще замолодий. Я навчу вас, як поводитися з бабами.

Рудий Гаррі весь складався з якостей, котрі рідко поєднуються в одній натурі. Так само легко, як непристойність з побожністю, в ньому співіснували добродушність і залізна твердість. Незабаром після того, як наш корабель вийшов у бурхливі води Біскайської затоки, я став свідком сцени, що змусила мене поглянути на штурмана по-новому.

Він сів грати в ландскнехт з Пронозою, вкрай неприємним молодиком, який одного разу спробував вирвати перо у мене з хвоста. Мічман був галасливим, хвалькуватим і до того ж нечистим на руку, при цьому шахраював не витончено, як мій колишній вихованець Ож'є, а геть невигадливо. Логан розкусив шулера при першій же здачі.

— Не думав, що з сірого бретонського борошна може спектися такий-ось млинчик, — з веселим сміхом сказав Гаррі, кидаючи карти. — Обережніше, приятелю! За такі фокуси вам одного разу відріжуть вуха.

Мовлено це було без жодного виклику, тоном жартівливої поради. Але суб'єкти, подібні до Пронози, звикли сприймати