Читати книгу - "Тінь гори"

занадто великою кількістю грошей задля своїх дефективних бажань.

Дозволивши собі щось схоже на посмішку, він трохи кивнув угору: що трапилося?

— Бос на місці? — запитав я.

Його посмішка доповнилася вишкіреними зубами. Диліп знав, що будь-який мій хабар безпосередньо його босу, молодшому інспектору, лише просочиться крізь його спітнілу долоню.

— Молодший інспектор — дуже зайнята людина. Можливо, я зможу чимось допомогти?

— Ну...— відповів я, озираючись на інших копів у відділку.

Вони непереконливо вдавали, що не слухають. На їхній захист мушу сказати, що в Індії у нас небагато практики в мистецтві вдавання, наче ми не слухаємо.

— Сантошу! Принеси нам чаю! — відрізав Диліп, використовуючи маратхі.— Запар свіжого, яар! Усі інші! Ідіть і перевірте нижню казарму!

Нижня казарма містилася на першому поверсі у задній частині відділку. Вона використовувалася для утримання скажених в’язнів, які буйно протистояли тортурам. Молоді копи перезирнулися між собою, а потім один з них заговорив.

— Але, сер, нижня казарма порожня, сер.

— Я хіба запитував вас, чи в нижній казармі хтось є? — зажадав Диліп.

— Н-ні. Сер.

— Тоді виконуйте мій наказ. Усі ви. І ретельно її огляньте! Зараз!

— Так, сер! — зарепетували констеблі, хапаючи свої м’які кашкети й поспіхом виходячи геть з кімнати.

— У вас, хлопці, має бути якийсь код абощо,— запропонував я, коли вони зникли.— Це, мабуть, втомлює — виганяти їх звідси майже щогодини.

— Дуже смішно,— відповів Диліп.— Давай по суті або вимітайся. У мене з’явився головний біль, і я хочу його комусь подарувати.

Чесні копи всі однакові; кожен нечесний коп корумпований по-своєму. Вони всі беруть гроші, але деякі приймають їх неохоче, інші — з жадобою; деякі приймають зі злістю, а інші — щиро; деякі жартують та пітніють, наче вони піднімаються на пагорб; деякі перетворюють це на змагання, доки інші хочуть бути твоїм новим найкращим другом.

Диліп належав до того типу копів, що брали гроші обурено, та намагався змусити тебе спливати кров’ю за те, що ти їх йому дав. На щастя, як і всі забіяки, він любив лестощі.

— Я радий, що ти особисто можеш з цим розібратися,— почав я.— Вирішувати справу з Патилем може зайняти цілий день. Він не володіє твоєю майстерністю для вирішення проблем рішуче та швидко, фатафат — «як блискавка». Недарма тебе кличуть Блискавичним Диліпом.

Насправді ж того чоловіка називали Блискавичним Диліпом тому, що його сяйливі чоботи, кидаючись із темряви його люті, завжди вражали прикуту людину, коли вона найменше цього очікувала, і ніколи не били в одне й те саме місце.

— Це чиста правда,— оживився Диліп, розслабляючись у своєму кріслі.— Що я можу для тебе зробити?

— У твоєму ізоляторі сидить чоловік на ім’я Фарзад Дарувалла. Я б хотів оплатити його штраф.

— Штрафи призначаються судом, а не поліцією,— зауважив Диліп, і підступна посмішка зволожила його губи.

— Звісно, ти абсолютно правий,— посміхнувся я,— але людина з твоїм баченням може зрозуміти, що вирішення цієї проблеми тут і зараз заощадить дорогоцінний час у суді та гроші з державної скарбниці.

— Для чого тобі потрібен цей парубок?

— Ну, я б міг назвати п’ять тисяч причин,— відповів я, дістаючи приготовану пачку рупій з кишені та починаючи їх перераховувати.

— Людина з баченням могла б вигадати набагато більше причин,— нахмурився Диліп.

Було запізно. Він уже дивився на гроші.

— Блискавичний-джі,— прощебетав я, згинаючи купюри вдвоє та підсуваючи їх на той бік столу під прикриттям своєї долоні.— Ми ведемо цей танець уже майже два роки і обоє знаємо, що молодшому інспектору буде достатньо й п’яти тисяч причин як... пояснення... мого інтересу. Я буду вдячний, якщо ти позбавиш мене турбот і особисто приймеш ці пояснення.

Сантош ніс чай, його кроки гримотіли по дошках дерев’яної веранди. Блискавичний Диліп поквапився накрити мою долоню своєю. Я забрав руку. Диліп плавно посунув гроші на свій бік столу, а потім сховав їх у кишеню.

— Парубок з коледжу,— звернувся до Сантоша Диліп, коли молодий констебль поставив перед нами чай.— Той, якого ми затримали у клубі минулої ночі. Приведи його сюди.

— Так, сер,— відповів Сантош, кидаючись із кімнати.

Новачки повернулися до офісу, але Диліп зупинив їх піднесеною рукою.

— Чому ви повернулися?

— Ми... ми перевірили нижню казарму, сер, як ви й наказали. Усе гаразд. І ми помітили, як ви замовили чай, тому подумали, що ви могли...

— Перевірте там уважніше! — гаркнув Блискавичний Диліп, знову звертаючи свою увагу на мене.

Новачки подивилися на мене, потім знизали плечима і знову посунули геть.

— Чи можу я ще чимось допомогти тобі? — уїдливо поцікавився Диліп.

— Узагалі-то, так. Ти чув про чужинця з білосніжним волоссям та в темно-синьому костюмі, який уже два тижні розпитує людей на вулицях Колаби?

Я згадав про Зодіаків Джорджів і їхнього загадкового переслідувача. Якщо Диліп знає про цього чоловіка бодай щось, за це варто заплатити.

— Синій костюм і біле волосся? — замислився він.— І якщо я бачив схожого чоловіка?

— Я міг би назвати тисячу причин, чому б хотів про нього знати.

Він посміхнувся. Я дістав з кишені гроші й посунув їх на середину столу, як і до цього, затуляючи їх рукою.

— І я думаю, що ці причини,— вишкірився він,— мають привести тебе на зустріч до пана Вілсона, якого можна знайти в готелі «Магеш».

Він потягнувся, щоб накрити мою руку своєю. Я завагався.

— Хто він? Чого йому треба?

— Він декого шукає. Ба більше, він не зізнається, кого саме.

Я відвів руку. Він забрав гроші.

— Ти допоміг йому когось знайти ?

— Він відмовився надавати достатнє пояснення, тому я виставив його звідси.

— Якщо він...— почав я, але в цю хвилину Сантош повернувся разом з Фарзадом.

Молодий парсійський фальшувальник був без слідів крові, але істотно пошарпаний. Його очі були розширені від страху, а груди піднімалися й опускалися дуже швидко, тремтливими короткими віддихами. Я бачив такий вигляд уже багато разів, вигляд чоловіка, який готується до побиття. Помітивши мене, він посвітлів з обличчя й кинувся до мене.

— Агов, друже, я такий радий тебе бачити! Я...

Я підвівся, перебиваючи його, поклав йому руку на груди.

— Заспокойся,— вигукнув я, схвильований його балакучістю та тим, що він міг озвучити щось, чого не мав чути Блискавичний Диліп.— Вияви повагу до сержанта, а потім ми