Читати книгу - "Зворотний бік світів"

Мальви ключа зажав, а я мусив його в Лади красти, — дорікав брату Лед.

— Я не зажав, — виправдовувався Полель. — Я просто не встиг його зі сховку дістати, так усе швидко відбувалося. І скористатися ним у твоїй кімнаті я теж не міг. Матінка ж усю магію стримувала. І ти це добре знаєш, братіку! Досить мені дорікати!

Авантюра Леда йому геть не подобалася. І те, що вони із собою не брали жодної зброї, теж. Але Полель любив свого брата і тому мусив бути поруч.

Полель дістав із-за пазухи ключа, якого колись подарувала йому сестра Леля. Сказала, що в кожного справжнього безсмертного завжди мають бути запасні ключі, бо навіть веселка їх має. Полель важко зітхнув і вийняв з кишені варгана.

2. Не завжди ворог — справді ворог, а друг — справді друг

Птаха не знала, чи вона отримає відповіді на всі запитання, які мучили її. Але відчуття вперто вели її у світ Єдиного Бога. Вона поговорила та порадилася з батьком, і він сказав, що вона мусить врешті попрощатися зі своїм минулим. Розставити всі крапки, коми, знаки оклику, не залишити жодного знака питання. Вона довго збиралася з думками, наче дбайливо і неспішно готувала себе до цього вчинку. Навіть встигла за той час уважно перевірити декілька світів, пересвідчитися, чи не заблукала там випадково Мальва. Тепер вона знала, звідки в неї певні знання чи навички, які вона ні від кого не отримувала. Той, хто проживав удруге своє безсмертне життя, від народження носить їх у собі.

Перун повернувся у власний світ. Він хотів порозумітися з дружиною, відкритися їй, попросити вибачення за мовчанку, поговорити із синами та донькою. А ще, крім того, перевірити, чи, бува, не заходила в гості до світу Оранти Мальва. У цьому був упевнений Остап. Перун перевірив. І справді, Мальва відвідувала світ Оранти. Жива-здоровісінька. І якби не погроза Лади повернути дівчину назад у світ темних, вона б досі у світі Оранти залишалася. А так… Сини Перуна допомогли Мальві втекти. Куди? Хто ж знає? Бо й самі десь дременули, незважаючи на те що Лада посадила їх під домашній арешт. Так, хлопці втекли з дому. І тепер, замість того щоб шукати лишень Мальву, доведеться шукати аж трьох утікачів: Мальву, Полеля і Леда. І ще Перун натякнув про причетність до того всього сірих. Птаха це теж відчувала. Хтось доволі талановито смикав за мотузочки почуттів безсмертних, робив це підступно, зухвало і вишукано.

Та найважливіше, що Мальва таки жива. Усе, як казав Остап. Хлопець тішив Птаху своїми успіхами. Зовсім дорослим став, самостійним. Вона раділа, бачачи, яким розумним та наполегливим він виріс. І водночас боялася… Чи ці всі знання, які неждано впали на хлопця, не розчавлять його своєю вагою та відповідальністю? Вірила Миросладу. Чоловік любив онука, адже той так нагадував Невру, навіть усі її таланти перейняв. Мирослад пильнуватиме, Мирослад дбатиме, і тому з Остапом усе буде добре. Переконувала себе.

Щойно перемістилася у світ Єдиного Бога, ближче до Залютців, відчула темну та неспокійну енергетику поруч. Таке потужне темне сяйво міг виділяти тільки один чоловік. Наближалася до хати Горпини — і випромінювання посилювалося. Воно знаходилося зараз у хаті Горпини. Зупинилася перед хвірткою. Стояла якусь мить, слухаючи звуки літнього вечора. У траві вицокували цвіркуни, десь неподалік, у болоті, кумкав жаб’ячий хор. Завтра буде дощ, і тому жаби так надриваються, і тому вечір такий теплий, наче молоко перед тим, як має закипіти. Від села долітали втомлені голоси дорослих та дзвінкі перегуки дітей. А за Горпининою хатою вкладався спати ліс. Хотілося співати серцем та насолоджуватися погідною порою. Оце спокійне й розмірене життя наче ковток живої води. Та не для всіх. Відчуття незворотності не давало спокою. Вслухалася і вдивлялася в хату Горпини. Лихо привело того чоловіка до хати смертної жінки. Що ж, напевне, настав час зустрітися та спробувати порозумітись.

— Що ж ти забув тут, темний світку? — промовила вголос і рішуче шарпнула на себе дерев’яну хвіртку. Та неохоче кигикнула та втомлено вмовкла, впускаючи у двір некликану гостю.

Той, хто всім серцем ненавидів її, зараз був у хаті поруч із Горпиною. Пришвидшила крок. Знала, що може й не встигнути. Темне серце темного бога наповнював по вінця розпач, і той шукав винуватого в цьому. Добре, що Мара попередила її.

Уже в коридорі почула:

— Це останні твої слова, смертна. Молися своєму богу, бо, поки я дорахую про себе від п’яти до одного, ти вже будеш мертва. Тепер я знаю всю правду. Ти теж причетна до цього. Ти перетворила серце безсмертної на кусень гарячого металу. Хто дозволив тобі, смертному непотребу, втручатися в діла великих? За таке — смерть. П’ять, чо…

Птаха різко відчинила двері та, блискавично зорієнтувавшись у ситуації, стрімко правицею жбурнула в Морока світлу кулю. Та потрапила чоловіку в руку, яка нависала над переляканою Горпиною розчепіреним спрутом, тоді зрикошетила йому в груди і розлетілася врізнобіч кольоровими іскрами. Мор не договорив. Його різко відкинуло вбік, він спиною втелющився в мисник, хряпнувся об нього головою та сповз додолу по стіні. Тарілки з гуркотом посипалися на нього. Він встиг тільки здивовано глипнути на Птаху і безвільним лантухом осів на долівку.

Горпина сиділа на підлозі, перелякана, простоволоса, у спідній сорочці. Жах по вінця затопив її очі. Птаха підбігла до жінки.

— Горпино, люба, ти ціла? — Птаха обмацувала та обдивлялася уважно тіло жінки. Ні крові, ні синців на тілі не знайшла.

Та чи став би великий Морок бруднити руки кров’ю? Для чого? Це звично для чорнокруких чи для інших найманців. Повелитель Морок тільки віддає накази, спостерігає й інколи, злізаючи зі свого темного неба, карає розчепіреною десницею непокірних. Як цього разу. Схоже, Птаха саме вчасно. Наче відчувала.

— Ці-і-іла, — простогнала Горпина. Притискаючи до себе щось маленьке і, напевне, дуже цінне та не відриваючи очей від того, хто її ледве не вбив.

— Вставай. — Птаха допомогла Горпині піднятися. Та, кривлячись від болю та трусячись, наче осиковий листок, ледве звелася на ноги. — Він тебе вдарив? Прокляттями, так? Усередині болить?

Горпина, стогнучи, кивнула. На слова сили не залишилося.

Птаха залізла до глибокої кишені свого плаття, дістала невеличку скляну пляшечку. Та по вінця була наповнена золотавою рідиною.

— Випий. Це сльози Жар-Птиці. Зцілюють внутрішні рани від проклять. Зроби лишень три ковтки. Цього досить.

Горпина відкрила безпомічно рот, рука й далі продовжувала щось тулити до серця. Птаха піднесла пляшечку до уст жінки, котра мляво зробила три